Починаючи з весни 2014-го року і до 01.01.2016 за підтримки Європейської комісії Інформаційним центром “Майдан Моніторинг” здійснювався моніторинг повідомлень про випадки дискримінації в Україні (тобто – про порушення ст.24 Конституції України, ст.2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції, Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні”).
З весни 2014-го до початку червня 2015-го на інтерактивній мапі було розмщено 58 верифікованих повідомлень про випадки дискримінації в Україні
Територіально найбільше:
– Крим – 27 повідомлень,
– Київ (власне Київ та дії, рішення, бездіяльність центральної влади) – 18,
– Донбас – 7.
Протягом другої половини діяльности, з червня 2015-го по 31.12.2016 було додано ще 65 верифікованих повідомлень.
Територіально найбільше:
– Київ (власне столиця та дії, рішення, бездіяльність центральної влади) – 33,
– Крим – 11,
– Донбас – 7
Таким чином, загальна кількість розміщених повідомлень склала 163. До кожного повідомлення додавався стислий юридичний коментар щодо сутности дискримінаційного порушення.
Таким чином, загалом за територіальною ознакою найбільше випадків дискримінації виявлено:
– Київ – 51,
– Крим – 38,
– Донбас – 14
Очевидно, що кількість повідомлень з окупованого Донбасу не точно відбиває реальний стан справ, що пояснюється зрозумілими складнощами з отриманням достовірної інформації з території “окремих районів Донецької і Луганської областей”. Те саме, втім, великою мірою стосується Криму. В обох окупованих РФ регіонах утиски за ознакою політичних переконань, мови, етнічного походження мають виражений системний характер.
На іншій території України можна казати про дискримінацію ромів, яка виявляється не у якихось формалізованих рішеннях влади, а у практичному ставленні, як на побутовому рівні, так і часом з боку службових осіб.
Залишається поширеною дискримінація ЛГБТ – як на побутовому рівні, так і з боку суб’єктів владних повноважень. Агресія РФ призвела до виникнення низки проблем дискримінаційного характеру для тимчасово переміщених осіб – від неможливости реалізувати право голосу на місцевих виборах до упереджено негативного “побутового” ставлення з боку потенційних працедавців, власників житла тощо.
З іншого боку, під час АТО з’явилися нові “різновиди” дискримінацї, які полягають в упередженому ставленні до учасників бойових дій, відмови у наданні послуг (у закладах харчування), у користуванні передбаченими законодавством пільгами (безкоштовний проїзд).
Ми також звернули увагу на те, що значна частина офіційних сайтів органів державної влади має, крім української, російську версію (наприклад – сайти Президента України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого ВР України з прав людини тощо).
При цьому відповідно до частини першої ст.10 Конституції України “державною мовою в Україні є українська мова”, тож що саме вона у першу чергу має використовуватися суб’єктами владних повноважень – нема сумнівів (і на це є Рішення КС України від 14.12.99).
Проте існує ще і ст.21 Конституції, яка декларує, що “всі люди є <…> рівні у своїй гідности і правах”, а також “антидискримінаційна” ст.24, згідно з якою “громадни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом <…> Не може бути привілеїв чи обмежень за <…> мовними або іншими ознаками”.
Відтак, у цьому випадку ми маємо саме порушення принципу рівности та дискримінацію за мовною ознакою.
Виправити це можна у два способи:
- Використанням на всіх офіційних сайтах державних органів лише державної, української мови.
- Дублювання українського тексту на сайтах не лише російською, а й усіма іншими мовами, якими говорять громадяни України.
Належні пропозиції будуть адресовані відповідним суб’єктам владних повноважень (принагідно слід сказати, що так саме дискримінує громадян за мовною ознакою і “Укрзалізниця”, оформлюючи проїзні документи не лише державною українською, але і чомусь саме і лише російською мовою).
Також встановлено, що Уповноваженим ВР України з прав людини роками не виконується імперативна норма ст.11 Закону України “Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією та правоохоронними органами держави”, згідно з якою Омбудсмен повинен обов’язково призначити свого окремого представника у справах захисту прав військовослужбовців, що у грунті речей є дискримінацією, заподіюючи для військовослужбовців (і це в умовах триваючого збройного конфлікту) обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами. Нами надіслано відповідне звернення до Уповноваженого ВР України з прав людини і ми домагатимемося виконання ним закону всіма доречними засобами.
Найближчим часом ми здійснимо всеукраїнське письмове опитування центральних і місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо виконання ними ст.8 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, які передбачають обов’язкове проведення антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів та ст.12 цього ж Закону, згідно з якою:
“державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень:
– готують пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації;
– здійснюють позитивні дії;
– дотримуються принципу недискримінації у своїй діяльності;
– співпрацюють з громадськими організаціями щодо дотримання принципу недискримінації;
– сприяють науковим розробкам у сфері запобігання та протидії дискримінації;
– провадять просвітницьку діяльність з питань запобігання та протидії дискримінації”.
Результати дослідження будуть вміщені на нашому сайті і також, сподіваємося, стануть корисною базою для напрацювання органами державної влади та громадськими організаціями пропозицій щодо удосконалення антидискримінаційного законодавства та відповідних правозастосовчих практик.