ЯК ЗРОБИТИ, ЩОБ БІЛЬШЕ НЕ ЛУНАЛО В УКРАЇНІ: “ЛЯГАЙ БАНДЕРА !!!”

ОКРЕМІ ВИСНОВКИ З ПРЕЗЕНТАЦІЇ ДОНБАСЬКОГО АЛЬМАНАХУ “СТЕП/STEP”, ЯКА ВІДБУЛАСЯ В КРАМАТОРСЬКУ 9 ЛИПНЯ 2019 РОКУ

І все ж таки багато чого змінилося у нашій роботі, якщо порівняти з довоєнними часами. Ось, наприклад, національно-патріотичні заходи, які ми проводимо, відвідують керівники департаментів обладміністрації. Вже позитив. Але, на жаль, більшості працівників культури, освіти, та й держслужбовцям це нецікаве. А правоохоронцям так й говорити нічого. Одначе тепер, після того ганебного київського «Лягай, бандеро!», сподіваюсь, це зрозуміли всі.

Ось вже поліція розмірковує – кого запросити до Костянтинівського відділення, щоб прочитали лекцію «УПА на Донбасі», ось 18 лютого в Іванопіллі Костянтинівський районний відділ освіти проводить вже чергові Рястівські читання, 22 лютого Костянтинівська центральна бібліотека приймає черговий десант найкрутіших та найвідоміших українських поетів та письменників: Діана Мельникова, Сашко Дерманський, Андрій Любко, Макс Кідрик, Сергій Жадан, 23 лютого у Слов’янську буде проведено черговий Фестиваль-конкурс «Любіть Україну», присвячений нашому земляку культовому поету 20-го сторіччя В. Сосюрі.

Євген Шаповалов

Євген Шаповалов

9 лютого в Краматорській бібліотеці зібралися краєзнавці області, громадські діячі, начальник департаменту культури А.Певна, працівник департаменту освіти О.Василенко, щоб послухати голову Товариства ім. О.Тихого Є. Шаповала, який своєю енергією, коштами, кмітливістю самотужки зробив неймовірне, те, що не змогли зробити ні ОДА, ні міські культпрацівники – видав Історико-краєзнавчий та літературно-мистецький альманах «НЕСКОРЕНИЙ ДОНБАС». Ось, як раз після ознайомлення з ним, жоден українець точно більше не скаже «Лягай, бандеро!». Євгеній Олексійович об’єднав для цього відомих авторів – В. Олефіренко, В. Урбана, І. Козловського, Р. Мазоху, В. Романько, С. Добровольского та інших. Всі корінні донеччани, учасники місцевих Євромаданів. Головний принцип підбору матеріалів, як сказано у передмові – «вони повинні стріляти! Бити по нашим ворогам, ворогам України». На зустрічі виступали автори, літератори, активісти. Один з них А. Водолазський – герой одного з нарисів, який під час антиукраїнського шабашу в Дружківці 22.05.2014 року вийшов з прапором України на центральну площу та відстояв цілих 10 хвилин, доки покидьки його побили та кинули «на підвал». Він сказав, що в такому дружківському підвалі, де катували наших патріотів (у тому числі, наприклад, сина О. Меланченко – Артура) треба зробити музейну залу «Нескорений Донбас». Учасники зустрічі згадали, що Анатолію Даниловичу ні міська, ні обласна, ні державна влада досі, навіть, подяки не дали (хоча він відповів – що не прийме!). Але, як завжди, найбільш цікавим, просто вбивчим, був виступ відомого дослідника руху українських націоналістів на Донбасі Сашка Добровольського.

Олександр Добровольський

Олександр Добровольський

Він сказав: «У зв’язку з тим, що зараз найбільш активні націоналісти, це мої друзі і я пишаюсь, що їх знаю, живуть у Костянтинівці та Дружківці, я вам розповім про українське відродження 1917-1943 років як раз у Костянтинівському районі. Все з матеріалів Служби безпеки».

Він сказав, що їздить по нашим військовим з лекцією «Ви повинні знати за що їх треба вбивати». Тобто, чому треба радикалізуватися і безпощадно знищувати ворогів. «А тут, в тилу – відмітив Сашко, – наша позиція повинна бути безкомпромісна. Їх нікого не посадиш по кримінальному кодексу. Та й хто посадить? Їм ніколи, вони займаються «контрабасом» на Майорську. Є інші методи…».

Олександр Добровольський та Аліна Певна

І він «стріляє» своїми роботами про борців за Незалежність України нашого краю. Ось, нещодавно він отримав з окупованого Донецьку (бо й там є багато патріотів-дослідників!) карну справу на костянтинівську «Просвіту» 1949 року. З’ясовується, що наш край на 1917 рік був абсолютно українським. Тому «просвітняне» увійшли до керівництва міст та районів. У довідці НКВС 1950 року є згадка, що «В Константиновке большое число жителей ушло к Петлюре…». «Те, що зараз роблять покидьки в ДНР – ті ж самі етнічні чистки, що робили тут більшовики, – продовжував Сашко, – коли вибили місцеве населення, а заселили Костянтинівку робітниче-кримінальними династіями, зеками, урками, іншим збродом.

Чому тут у 20-х роках народився Олекса Тихий? Тому що в Олексійово-Дружківці у 1924 році почала діяти одна з самих перших українських автокефальних церков у Донбасі, яка поновила свою роботу у 1942 році. Ще в 1933 році тут серед 63 шкіл 40 залишалися українськими! По словам керівника українського театру у Костянтинівці Решетнікова після приходу німців у 1941 році цивільну владу тут взяли націоналісти. 2 грудня 1941 року колишній петлюрівський сотник, неодноразово репресований, Митрофанів утворив тут українську сотню. Причому, форму їм зшили як у січових стрільців. Там об’єдналися всі національності – від росіян до етнічних місцевих німців. Але ми знайшли парадокс, зразок етнічної солідарності. Відома в Костянтинівці людина, єврей, Григорій Шаргородський, 1913 р.н., член «Просвіти» в окупацію був замісником директора українського театру в Костянтинівці. Його записали поляком, хоча місцеві знали, хто він, але мовчали. Він, навіть, у місцевій газеті отримав подяку від німецького коменданта! Допоміг йому голова відділу освіти Кирпенко. З січня 1942 року було офіційне оголошено курс на українізацію Костянтинівського району. Влітку проголошено, що герб Костянтинівки – трезуб, а прапор – жовто-блакитний. Парадокс, але в Костянтинівському районі тоді було більше українських шкіл, ніж по всій Донеччині до 2014 року!».

Володимир Березін

Володимир Березін

Дослідник згадав і нашого Василя Гайворонського – він у 1942 році об’єднав тут просвітян, які випускали спочатку «Костянтинівські вісті» з двома трезубами на логотипі, а потім «Відбудову». «Просвіту» організували в кожній школі. Їм давали по 15-20% відсотків зборів від продажу газет, концертів та вистав. Костянтинівка впливала та українізувала сусідні райони – Добропільский, навіть Бахмут. Коли в 1943 році зайшла радянська влада, то знищували, перш за все, не поліцаїв та тих, хто їм допомагав, а повністю ліквідували просвітян. І охота ця велася до 1951 року, коли в далекому Здолбуніві Рівненської області знайшли Андрія Фроловича Кирпенко, якого засудили до розстрілу с заміною на 25 років тюрми. Він, до речі, дожив до Незалежності!

«Я до чого все це веду, – закінчував Добровольский, – Зараз у нас йде війна з Росією і нам говорять, що треба миритися. Так війна не закінчиться. Це все наївність. Я все це збираю для того, щоб наші добровольці знали – за що вбивати на передовій, гнати цих собак з нашої землі, чистити сепарню на місцях. Треба займатися ідеологією. І Олекса Тихий це довів!».

Сашко сказав нам, що залюбки прийме запрошення на зустрічі, особливе з правоохоронцями, держслужбовцями (наприклад, співробітниками податковій – чому б і ні!?). Якщо не хочете, щоб ваші співробітники не мололи отак, як поліція у Київі про бандеру – запрошуйте!

Сьогодні у нас йде війна, тому все має стріляти! Саме для цього був започаткований Альманах-часопис «Нескорений український Донбас». Він повинен стріляти. Бити по нашим ворогам, по ворогам України.

Степ/Step – це гра слів акцентує революційний поступ Донбасу до свободи і свого українського коріння. Від совкового азійського болота, – до європейського майбутнього.

Редколегія альманаху це колектив однодумців. Всі корінні донбасівці, всі учасники євромайданів в Краматорську, Дружківці, Костянтинівці, Донецьку й Києві у 2013–2014 роках, всі постраждали від проросійських терористіві місцевих покидьків навесні 2014-го, піддавалися смертельній небезпеці. Ми вистояли і вижили тоді, і сьогодні продовжуємо боротьбу за наш український Донбас.

Всі члени редколегії мають пряме відношення до історії, краєзнавства, літератури, поезії, публіцистики, друкарської справи. Це автори книг з історії України, краєзнавчих праць, досліджень, автори актуальних і популярних статей. Це запорука того, що видання буде фахове й професійне.
Мета видання – всупереч московським пропагандистам і їхнім місцевим служкам, показати правдиву історію краю. Донбас завжди був український. І те, що сюди на роботи було завезено маса народу з усіх кінців колишнього СССР, не робить його менш українським. Всі, хто приїхав до нас на Донбас повинні ставати українцями, а Донбас любити й поважати, як свою батьківщину. В іншому випадку буде те, що почалося в 14-му році.

Створення Альманаху це громадська ініціатива. ГО «Товариство Олекси Тихого» відіграє лише координаційну та об’єднавчу роль. Упорядники відбирають авторів, тексти і статті, які допоможуть розібратися пересічному українцю у тій ситуації, що склалася сьогодні на Донбасі.

Суспільство на Донеччині розділене, Донбас б’ється в пошуках правди й свого обличчя. Нашим завданням є надання людям розумної інформації, посилити об’єднавчі процеси, привити любов до України, укріпити віру в перемогу над ворогом.

Перше число Альманаху це виклик краєзнавчій спільноті, науковцям, історикам, освітянам, працівникам культури, громадським організаціям Донбасу, владі – до змагання.

Ми будемо раді, якщо приставши на нашу ініціативу, хтось зробить ще кращий і змістовніший часопис нашого краю.
Гроші на видання СТЕП/STEP самотужки зібрали члени Товариства Олекси Тихого з міст і сіл Донеччини.

В.БЕРЕЗІН.
Костянтинівка, Донецької обл. Відомий еколог, громадський діяч, член Товариства Олекси Тихого.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут