Контр’інформація vs дезінформація: ч.2. Окуповані землі.

Спільною (і дуже популярною) тезою щодо Московії та щодо окупованих нею земель є твердження, що вони там “всі геть зомбовані”, легко піддаються маніпуляціям, непробиваємі для правди і що наша пропаганда на них не діє.
Це красива відмовка для того щоби не вести з ними інформаційної роботи: мовляв, так, вони легко піддаються зомбуванню та маніпулюванню, але ж ми НЕ ТАКІ і ми їх намагаємось просвіщати правдою, а правда не діє.
Це, коли хочете, наше “біле польто” в інформаційній сфері.
А ще гірше, що це так званий самозбутній прогноз: якщо на початку 2014 теза була просто войовничим невіглаством, бажанням спростити ситуацію (мовляв, нам відрізали хворі частини, а тут на материку залишився здоровий контингент), то станом вже на 2019 є частковою правдою – адже за 6 років вирасло перше покоління дітей, які з безтямного віку перейшли в вік жвавого інтересу до інформації, а інші вчорашні діти вже вирісли та навіть почали планувати сім’ю.
І все це – в умовах інформаційної ізоляції під окупантом плюс фактичної самоізоляції від них материкової України (невироботка протягом 6 років інформполітики щодо окупованих земель за милю віддає тим самим ізоляціонизмом).
Я вже не кажу очевидне – що думка неокупованої України про себе як про “Arabia Felix”, де немає вати і всі патріоти, вже з 2018 року стала чітко проглядати як шкідлива самоомана.
Отже, коли ми просуваємо всередині себе тезу що окуповані землі та країна-окупант – це щось однакове в інформаційному полі, – то робимо жахливий прорахунок.
Спрощуючи я скажу, що окупована наша частка (“Arabia Petraea”, Арабія Кам’яниста) та неокупований фронтір (“Arabia Felix”, Арабія Щаслива) є чи принаймні можуть стати одною й тою ж Арабією, тільки перша – “о четверга”, а друга – “оп’ятниці”, при чому обидві вже осуботи можуть стати якраз “малою Росією”, як, власне, того й прагне наш ворог.
Тому від нас залежить, щоб окупований Крим і Донбас були не фронтом проти нас і тим паче не тилом, а фронтом проти самого окупанта.
Власне, це ази військової стратегії, які чомусь ігноруються успішно – що окупована земля це як награбоване золото, що тягне злодія на дно. Ось ми тільки не створюємо чомусь умов, щоби злодій потрапив у воду.

То як нам зробити окуповані землі проблемою для окупанта, виходячи з інформаційної роботи?
Проблеми чітко діляться на дві великі частки.
Перша – який контент ми доставляємо мешканцям Окупації.
Другий – як ми доставляємо той контент в Окупацію.

В нас непророблена навіть перша частка (без якої друга, хоч частково і пророблена різними відомствами, втрачає глузд та виглядає – а може і є по суті – імітацією).
З першої частки й почнемо. Другий – то до технарів.
.

͟1͟.͟ ͟В͟і͟щ͟а͟н͟н͟я͟ ͟т͟а͟ ͟і͟н͟ф͟о͟р͟м͟а͟ц͟і͟й͟н͟а͟ ͟в͟і͟й͟н͟а͟ ͟з͟а͟ ͟з͟е͟м͟л͟і͟ ͟О͟к͟у͟п͟а͟ц͟і͟ї͟ ͟м͟а͟є͟ ͟н͟и͟з͟к͟у͟ ͟о͟с͟о͟б͟л͟и͟в͟о͟с͟т͟е͟й͟.͟ ͟
Насамперед, слід розуміти журналістам, що погоня за кликами, переглядами і завантаженнями тут не працює.
Бо окупант в один клик може перекрити ваш канал; і зворотня сторона – бо окупований в кілька кликів все одне ваш канал знайде, бо вже тренований; і знов зворотня сторона – на це ладний піти не тільки тренований, але й високо мотивований мешканець Окупації.
Як родзинка на пирогу – такий мешканець зберігатиме свою анонимність, так що про більшу частку аудиторії ви можете здогадатись за непрямими ознаками і не більше.
Ви бачите американський сервер, а насправді це може бути людина з Джанкою чи Ясинуватої; і в вас немає приладу заміряти, скільки разів вона переказала почуте в вас в своєму колі спілкування і під яким соусом “перебрехала” ваш матеріал (або адаптувала до аудиторії).
Простіше кажучи, ви боретесь не за масу, а за якість;
один окупований читач вартий сотні читачів неокупованих.
Лінійна арифметика “кликів та переглядів” тут не діє,
а власну “геометрію Лобачевського” ви ще не винайшли.
Винаходити будемо разом.
.

͟2͟.͟ ͟Н͟а͟ ͟т͟в͟о͟р͟е͟н͟н͟я͟ ͟к͟о͟н͟т͟е͟н͟т͟у͟ ͟д͟л͟я͟ ͟О͟к͟у͟п͟а͟ц͟і͟ї͟ ͟п͟о͟в͟и͟н͟н͟а͟ ͟п͟р͟а͟ц͟ю͟в͟а͟т͟и͟ ͟б͟у͟к͟в͟а͟л͟ь͟н͟о͟ ͟у͟с͟я͟ ͟к͟р͟а͟ї͟н͟а͟ ͟, – принаймні, всі державні засоби інформації, а також підлеглі, частково контрольовані державою, ну і звісно всі приватні ініціативи які охочі приєднатись.

Сьогодні в кожній області є великі групи кризових мігрантів – ви їх звете “внутрішньо переміщеними особами”, як з Донбасу так і з Криму.
Про них центральні та обласні медіа згадують, як правило, якщо назріває якийсь конфлікт – і роздувають його, бо так “буде більше кликів”. Ясно, що це чиста торговля на негативі.
На прикладі одного національного каналу (який побував вже і суспільним, і громадським, і якимсь нью, два-нуль, юей) я покажу, як має бути застосовано його потенціал.
Він має 24 регіональні редакції – кожен облцентр з периметром.
Це грубо кажучи значить, що 24 години етеру (спрямованого прицільно на Крим та Донбас) можуть скласти тільки матеріали тих 24 редакцій, якщо кожна видасть лише 1 годину роботи.
Звісно, що працюватиме воно не так – я показую лише “виробничу потужність”, а не продукуцію.
Потужність по виробу контенту є.
Тепер про сам товар.
Кожна з таких редакцій мусить знайти, зберігати та поповнювати, оновлювати списки контактів – організацій переселенців, новітні “діаспори” та емігрантські кружки з них, просто цікавих чимось “емігрантів”.
Це готовий матеріал для інформаційних випусків.
Можливо, мешканцям Житомирщини та глядачам, слухачам облтелерадіо це не так вже і цікаво, як там себе мають мігранти. Ну, подумаєш, провели вечір народного танцю, виставка якогось провінційного художника (ще й ненашої провінції), відкрився якийсь клуб, вийшла якась малотиражка.
Можливо. Але матеріал цей має доставлятись – насамперед – для іншої і, вибачайте, більш важливої цільової авдиторії.
До кримчан та/або донбасів, які живуть в Окупації.
Чи варто говорити, що цей матеріал має бути більш ніж наполовину позитивним?
Таки проговорю це, бо досі помічав що і се мало, рідко розуміють.
Новини про те, як “Кримська Світлиця” судиться з кимсь на материку – важливі, без спору. Але негативні.
Вони домальовують скандальну картину “розореної”, дурної, малоорганізованої України.
І коли кримчани чують це, то одні падають духом, другі ж приосанюються (ясно, хто з них “кримнаш”, а хто ні).
Позитив конче потрібен.
Журналісти, врешті, решт, мають сто відносно законних способів як роздути з малозначимої події велику, навіть як глядач та читач я можу назвати половину з них.
І ця робота потрібна.
При чому щоденно, буденно, як тло, як постійний звук, до якого звикають (чому це так – я описав в ПЕРШІЙ ЧАСТИНІ).

Це я назвав лише одне джерело, причому розписане для провінційного корпункту в національному змі.
Ви самі знаєте що таких змі в нас більше ніж парочка національних каналів. Кожний холдинг прагне мати повну кореспондентську сітку по 24 регіонах.

В кожній провінції також є місцевий виш, та ще й не один, де регулярно йде науково-дослідницька робота. Її ведуть навіть студенти старших курсів, не кажучи про доцентів та професорів.
Місцевому осередку слід постійно моніторити наукове життя в таких центрах, на рівні особистих контактів та “набігів” на конференції, круглі столи, інші заходи містечкового та міжмістечкового маштабу.
Такі напрями як гуманітарні науки (всі), екологія, економіка та менеджмент, постійно звертаються до різних моделей, ситуацій та матеріалу з Криму й Донбасу.
Необов’язково навіть, щоб студент чи лектор мав доступ до Окупації, жив там раніше, часто їздив. (Хоча це круто для нашої справи теж). Важливо лише, що він згадав у своїх тезах одну з окупованих земель.
Якщо журналіст постарається – це буде матеріал на одну новину, а може і не на одну. На інтерв’ю, або на цікаву статтю, передачу.
Звісно, також слід моніторити досягнення окремо взятих науковців, дослідників, педагогів і просвітників з Окупації у вашій області. Те ж стосується спортсменів, митців, бізнесменів і всіх інших, кого я тут забув перелічити.
І знову повторю, що матеріал має лучитись помірним оптимизмом, а якщо є негатив то врівноважений позитивом більше, ніж “наполовину пуста склянка”.
.

͟3͟.͟ ͟Д͟ж͟е͟р͟е͟л͟а͟ ͟з͟ ͟О͟к͟у͟п͟а͟ц͟і͟ї͟.͟ ͟О͟б͟е͟р͟е͟ж͟н͟о͟!͟

Справді, окрім емігрантів та колишніх мешканів Окупації, при віщанні на саму Окупацію потрібен фідбек зсередини Окупації.
Однак тут робиться найбільше помилок. Тим гірше, що помилки ці стають фатальними і ставлять під загрозу людські життя.
Тому я чітко обізначу, чим відрізняється робота з джерелами з Окупції від всіх інших джерел.
Який би не був талановитий автор, – завжди намагайтеся зберігти його анонимність!
Навіть якщо він сам хоче “слави”.
Навіть якщо редактор каже “що така редакційна політика”, анонимні джерела гівна варті етс.
Міняйте редакційну політику в цьому питанні.
Інакше в вас буде замість “глибокої горлянки” одноразове джерело на одну новину, яке ви невільно підставите під репресію.
Змінюйте імена.
Якщо від цього не страждає контент – змінюйте навіть стать, вік свого свідка, очевидця, аналітика, його національність та віру, строки перебування в Окупації.
Деталі біографії, у межах які не заважають самому матеріалу, також або уникайте, або фальшуйте.
Якщо для безпеки доведеться видати людину, яка там ще живе, за людину, яка вже емігрувала – робіть і таке.
Для озвучки відео та аудіо наймайте акторів, дикторів, які виголосять авторський текст вашого джерела, видаючи себе за нього, які “зіграють” його. Потім закрийте це обличчя “квадратиками”, змініть еквалайзером голос – хай кагебешні негри витрачають багато часу на розшифровку та злам, і таки зламають ті закадровані та синтезовані файли, тільки щоб обламатися.
(Це був лише приклад, далі думайте творчо).

А для чого все це?
Ви звикли що все просто: джерело хоче уваги до проблеми, ви тиражуєте його думку, думка завдяки вашому змі повертається в аудиторію, а далі аудиторія контактує з самим джерелом.
Все це, легко здогадатись чому, протипоказане для Окупації.
Ви – не тільки передаточна ланка, але й шифратор.
Ваше джерело не може контактувати напряму з вашою ж аудиторією – тобто з такими само окупованими, як він сам.
Він передає інформацію вам, і на цьому його роль скінчується.
Ви обробляєте і подаєте вже від себе.
До цього треба звикнути, це собі добре закарбувати і завжди будувати роботу саме так.
Ваші інформатори вам потрібні живі та на свободі.
Можете повірити, що й різним членам підпілля, якщо вони не знайомі один з одним, краще й не знати один одного. Ви спрацювали на 100 балів, якщо слухаючи ваши передачи вони не впізнали один одного. Бо окрім них, вас слухає, читає, дивиться й пише контора окупантів, плюс ціла рота потенційних доносників. І їм також дуже цікаво, “звідки в вас такі інтересні картинки”.
.

͟4͟.͟ ͟Т͟о͟ ͟п͟р͟о͟ ͟щ͟о͟ ͟ж͟ ͟р͟о͟з͟м͟о͟в͟л͟я͟т͟и͟ ͟з͟ ͟О͟к͟у͟п͟а͟ц͟і͟є͟ю͟?͟

Підіб’ємо тут стислі висновки.
Ваші матеріали мають бути насамперед дуже цікаві самим окупованим.
В тому числі тим з них, які зовсім не за вас, не за Україну, може навіть не за Крим.
В тому числі, але не як ціль.
Бо деморалізувати противника, а також посібника противника – це важливо, а ще важливіше позитивно мотивувати вашого прихільника, або потенційного прихільника з числа нейтральних.
Що цікаво окупованій аудиторії?
Все, чого вона не отримує від окупаційного ресурсу.
Для Криму і Донбасу буде справедливим однаково, що окупанти однобоко подають історію обох країв, але ще точніше буде сказати що вони ту історію більше замовчують. Замінюють її думками і тезами, далекими від реальності, або вирваними з контексту.
А ще в них це виходить не дуже цікаво. Так що тут ви конкуренти, в вас є перевага. Як було сказано в ПЕРШІЙ ЧАСТИНІ, ваш противник часто бреше, і як не дивно, йому це набридає – ні, він не припиняє брехати, але бреше некреативно, без запалу, втомлено. Він частіше думає про те чого б не сказати і про що умовчати, ніж про те як цікаво було б розказати оте і те.
Ясно, що теж саме стосується політології, соціології і багатьох інших соціальних та гуманітарних тем.
Ви – такий собі розкутий “американець”, на тлі раболепно-обережного пропагандиста “радянця.”

Окуповані дуже цінують гумор.
Гумор в Окупації завжди в дефіциті.
За хорошу “шутку” в Окупації можна або надовго сісти, або навпаки отримати хорошу посаду.
Тому ви зі свого вільного світу можете жартувати весело і вдало, а не угрюмо й за папірцем, як ваші візаві.
Цей “повітряний бій” ваші студії однозначно виграють в окупанта.
А самий коштовний гумор – це такий, який з півслова розуміють окуповані (і материкові) і якого в притул не розуміє окупант. Це дуже важлива складова і її варто всіляко культивувати і підкреслювати. Суб’єктивно вона тішить присутню в кожного місцевого гордість за місце проживання, свою тутешність. Об’єктивно, але замасковано цей прийом апелює до спільної української спадщини (нещодавного минулого) і відкидає сьогодення, російську присутність, як щось штучне й ненадійне.

Уникайте ворожих контекстів.
Один з поширених засобів Контр’інформації – витіснення повістки противника своєю власною, набагато цікавішою та б’ючою, задіваючою “за живе”.
Якщо ворог щось збрехав, не обов’язково кидатись це спростовувати.
Він бреше потоком, конвейром, він якраз виграє поки інформаційні битви тому, що фейки апріорі працюють швидше ніж фактчекинг, просто на порядок інші швидкості.
Тому в залежності від дези, її буде притомно спочатку висміяти, потім висміяти того хто поширив (“хто би говорив”), а потім забути і висунути свою повістку. Звичайно, коли в когось дійдуть руки до фахового спростування, то поширте потім і це – але також робіть це з настроєм. Перерахуйте в беграундів кілька кричущих (і бажано смішних) випадків брехливої пропаганди.

Головна ж ваша мета – показати кримчанам і донбасцям, що їх люблять і пам’ятають на материку (навіть якщо суб’єктивно ви так не вважаєте), а головне – що їх РОЗУМІЮТЬ.
Людина в скруті потребує насамперед розуміння. Тоді вона готова розуміти у відповідь

Щодо ворога, то його слід деморалізовувати планомірно і поступово.

Доведіть потік позитивних новин про Україну, про кримську та донбаську еміграцію, про міжнародні речі які стосуються Окупації – до такого темпу, щоб противник лише й встигав постити вам “фейк!!”, а поки він це постив, вже вийшла свіжа новина.
Оце і є ваш власний конвеєр – виробництво хороших новин.

Адже цього жадають наші люди в Окупації, і цього бояться наші вороги та їхні поплічники.
І не забувайте, що для сумніваючогося нейтрала тільки позитив зможе перегнути шальки терезів .

Алі Татар-заде

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

Be the first to comment on "Контр’інформація vs дезінформація: ч.2. Окуповані землі."

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.