Брак довіри: ціннісно-культурна особливість українців чи наслідок тривалого існування без правової системи?

Олександр Пасхавер багато разів казав про важливість довіри, але, як мені здається, не сформулював чітко причину проблеми

Наприклад, він казав: “…одним словом – это доверие. Доверие к своим институтам, доверие к не своим, к незнакомым людям. В обществе, где есть доверие, все обходится дешевле. Потому что недоверие вызывает целый ряд инструментов, которые стоят дорого. Это значит, что общества, которые имеют этот капитал, богаче тех обществ, которые его не имеют…..”
і
“ценности выживания в каком-то смысле противоположны европейским ценностям. Мы не доверяем никому, кроме близкого круга. Но мы не можем быть богатыми в этих условиях, это исключено. Если вы не доверяете институтам государства и чужим людям, и, соответственно, нанимаете на работу только своих, то вы не в состоянии ничего создать эффективного”

Ці міркування можна зрозуміти таким чином, як начебто справа в тому, що в нас якісь “недоєвропейські” цінності. Але на мою думку це не зовсім так, або може й зовсім не так.

Звісно Пасхавер має рацію щодо факту – довіра робить можливою співпрацю не лише між знайомими, а й між незнайомими людьми.

Раніше люди співпрацювали (довіряли) тільки родичам, або друзям, або хоча б одновірцям. Зараз люди можуть співпрацювати з незнайомцями – найняти на роботу незнайому особу, укласти контракт з іновірцем.

Якщо люди можуть легко співпрацювати з незнайомцями – це відкриває нові горизонти ефективності. А якщо не можуть довіряти незнайомцям – то мусять застосовувати механізми, які заміняють довіру, які зазвичай збільшують вартість транзакції (наприклад, мусять страхуватися від невиконання договору контрагентом – платити страховій компанії). Тут Пасхавер має рацію.

Але чому в “європейців” є довіра, а в нас нема?

Пасхавер каже про “культурні цінності”, я ж гадаю, справа технічніша – по суті в нас в країні ніколи не було і нема права, а довіра є не якоюсь сакральною сутністю, а похідною права.

Коли один англієць укладає контракт з іншим, він знає, що контракт буде забезпечений англійським правом: якщо контрагент порушить контракт, правова система змусить контрагента компенсувати йому збитки. Це знає і сам контрагент, тому порушувати контракт – це останнє, до чого він вдаватиметься. Тому англійцям досить укласти контракт і знати, що буде “по-чесному” – вони довіряють один одному. Не через “цінності”, а тому, що працює ефективна правова система, яка забезпечує дотримання контракту. Вони звикли, що контракт виконують, і це створює довіру до контрагента. Це, звісно, стосується не тільки договорів між фірмами – будь-які домовленості гарантуються правом.

Я колись цитував професора Michael Prestwich – англійський селянин в кінці 13 сторіччя характеризувався, за його словами, як “скупий, недовірливий, надзвичайно сутяжний, пригноблений”. Цей цінний актив суспільства, довіру, створили – з суспільства з недовірливих людей! – багатовікова практика сутяжництва у поєднанні зі сприятливими умовами державотворення та вдалою правовою системою, яка була здатна самовдосконалюватися з часом. А в нас нічого з цього не було, отже і довіри нема – для неї не було підстав.

Чи можна бути абсолютно певним у тому, що низький рівень довіри є наслідком не “ціннісно-культурної девіації”, а об’єктивних обставин – тривале існування українців без держави, в якій би існувало та поступово розвивалося і вдосконалювалося право? Може й ні, але лезо Оккама підказує, що ціннісно-культурне пояснення є зайвим і може бути відкинуте як зайва сутність. Можливо, в “Європі” люди довіряють незалежно від існування права, бо в них така “культура” – але це метафізичний аргумент, який неясно як поміряти, “культуру” складно ідентифікувати і порівняти, де її більше і де вона краща. При цьому фактом є те, що у Великобританії (і навіть у Франції) право є – і тому ми можемо обгрунтовано сказати, що тамтешні люди довіряють не “культурно” та “метафізично”, а завдяки праву-гаранту виконання домовленого. І це буде правда, а “культура довіри” та інша метафізика зможе бути відрізана лезом Оккама.

Як отримати швидко право? Мабуть що ніяк, але здача суверенітету (так що право приходить ззовні – якщо, звісно, здатися туди, де воно є) цьому, в принципі, може сприяти. Долучення до ЄС є одним з варіантів такого – є думка, що “новим членам” ЄС це допомогло саме в цьому місці. Але в нас все більш запущене, та й про ЄС реально навряд чи йдеться в осяжній перспективі. Отже, треба шукати якісь інші виходи, принаймні усвідомити причини проблеми, щоб мати можливість її долати…

Chacha Shushuridze

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

Be the first to comment on "Брак довіри: ціннісно-культурна особливість українців чи наслідок тривалого існування без правової системи?"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.