Епідемія – інформаційний вимір. Про необхідність інформаційної гігієни

Ну, здається, всі вже пристали на думку про важливість дотримання гігієнічних процедур, зокрема, миття рук. От і добре. Але давайте зробимо наступний крок й усвідомимо, що розум так само треба тримати в чистоті.

Ну що, ми вступаємо у важкі часи. Разом з усім світом, але від цього не легше.

Відчуваю потребу зробити щось позитивне, типу, для зменшення ентропії у Всесвіті. Ну хоча б написати щось якщо не заспокійливе, так хоча б врезонююче.

Але що я можу? Не є лікарем (колишня ветеринарна освіта не рахується за давністю років), тож писати\репостити поради різного ступеню осмисленості щодо вбереження від ужасного коронавірусу не бачу сенсу.

Але ж є царина, де я дійсно можу щось радити – і це інформаційна гігієна. Стільки років в інформаційній війні, великий досвід верифікації інформації на предмет якості, ну і я медійник за фахом, зрештою.

Дивіться, я не настільки наївна, щоби закликати вас зберігати спокій. Але дещо для збереження душевної рівноваги зробити можна. Так, шляхом дотримання підсилених стандартів інформаційної гігієни. А це, по великому рахунку, так само важливо, як дотримання гігієни фізичної. Бачте, медики бува кажуть, що епідеміологія – соціальна наука. Ну і це так, бо містить купу аспектів соціальних, психологічних, організаційних тощо.

На превеликий жаль, від держави чекати розумного керунку в інформаційній сфері не варто, нинішні виклики важкі й для професійнішої влади. Тим більше, що закордонний досвід свідчить: навіть якісна, розлога комунікація влади з суспільством може бути химерно викривлена в масовій свідомості. Тож як завжди, самотужки, все самотужки.

* * *

Для початку, мусимо зрозуміти: ми зараз існуємо в високотоксичному інформаційному середовищі. І ні, не тому, що хтось (зелена влада, масочні бариги, світова закуліса – вибирай на свій смак) злісно і навмисно посіває паніку. Або навпаки, так само злісно замовчує справжні масштаби.

Ніт. Це все відбувається природним шляхом. Не знаю вже, порадує це вас чи засмутить, але паніка й безсенсовна інформаційна метушня в даній ситуації річ природня та невідворотня. Влада переслідує якісь свої цілі (не обов’язково навіть аморальні), журналісти – свої (клікабельність) та владові (та журналістика, що більш сервильна), а позаяк й ті, й інші в нас дуже глупотні, короткозорі та безвідповідальні, порядку та спокою це не додає.

Але тут, в соцмережах, основний агент паніки – ми самі. Тисячі людей бігають і постять, постять, постять, в міру власної розумності, постять алярми, заспокоєння, обурення, викриття, якісну на свій погляд інформацію… І ні, це не тому, що люди дурні або погані. Це нормально – всі стресовані. Нерозуміння, невизначеність, страх перед майбутнім – все це потужно тисне на свідомість, вимагає робити хоч щось, що дає відчуття “я не сиджу, склавши руки, я щось роблю”. Це, до речі, те саме, що рухає людьми на багатократно осміяних закупах срач-попіру – просто нервова реакція, заміщення.

І ми ж не можемо просто відрізати себе від інформаційного поля – бо лячно бути без інформації. І потрапляємо у пастку, у зачароване коло. Стаємо частиною ланцюгів з рознесення інформаційних токсинів.

Не важливо, що саме тягаємо – гнівні філіпики проти зеленої влади (не роблять карантин, ааа, роблять карантин, ааа, нема апаратів ШВЛ, нема масок-тестів) чи жадібного МАУ; надцяті рекомендації чергового європейського уряду щодо поведінки в епідемії, а потім вони ж – але з гнівним осудом; інфа про те, хто ще захворів з відомих людей; зрештою, досвід людей з огнища епідемії (різного ступеню достовірності та розумності).

Так чи інакше, це затягує нас у інформаційний вир, формує наш порядок денний виключно довкола віруса. Так, щось з цього – потрібна інформація; щось – не потрібна, але соціально значуща, з того, що треба запам’ятати на майбутнє; щось – те, на що неможливо вплинути, й жодної користі не містить, але створює ілюзію, що ви контролюєте ситуацію; щось – напряму шкідливо, особливо в сенсі емоційного стану.

І ці загрози будуть наростати. Дивіться, ймовірно, попереду наступні фази карантину. Коли великі кількості людей будуть висмикнуті зі звичного способу життя, добового графіку. Звичні походи на роботу, звичне дозвілля, навіть просто радощті дружнього спілкування, які були в нас на Майдані – все це стане недоступне цілій купі людей. Вони будуть (ми будемо) сильно дестабілізовані, розгублені й матимуть купу часу. Куди вони\ми спрямують свої енергію, час, страхи? Правильно, сюди, в соцмережі.

А завважте ще, в нас і досі напів-спільне інформаційне поле із запоребриком, звідти вже йде й буде йти та йти постійна потужна хвиля тривоги, паніки – бо там якість керування країною, ступінь соціальної відповідальності й суспільної солідарності помітно гірші від нашого. Та й спецоперацій фсб-тролятника ніхто не відміняв.

Все це токсичне розмаїття створює небезпечні інформаційні інтерференції й може попсувати нам здоровля не гірше від вірусу.

* * *

Отже. Приймемо наступну тезу:

Наші соцмережі – водночас і необхідне для нас середовище, і джерело небезпеки. Порада Боккаччо в його “Декамероні” – засісти в інформаційній ізоляції і зайняти голову чимось іншим – дуже добра, але в нашому випадку нереалізуєма вповні.

Ну ставтеся до цього як до мандрівки в гром. транспорті (поки це можна) чи до відвідин продуктового магазину. Йдемо – але з мірами безпеки. Якими?
А отут може придатися накопичений досвід протистояння паниці в кризових ситуаціях – в час минулого Майдану, і потім, в гострій фазі війни, у 2014-2015 рр. Тоді від повного інформаційного армагеддону ми втрималися, принаймні соцмережі, а за ними суспільство в цілому. Тож худо-бідно, але досвід опірності якийсь є. Шкода, що далі не втримали позицій. Ну принаймні не треба поводитися так, наче ми вперше з гострою кризою стикаємося.

Поясню свою думку на найочевиднішому прикладі.

Хто був глибоко занурений у військову проблематику у найважчі роки – 2014-2016, пам’ятають про такий небезпечний, але притаманний кожній війні феномен – «окопна правда». Ну оце все «паркетні генерали, тилові щури, тільки наживаються на війні, а ми тут гинемо», пам’ятаєте? Це коли дії командування коментує (піддає ніщивній критиці) військовий в міру своїх розуміння, компетенції та горизонтів (а з окопу вони можуть бути…ммм… не надто широкі), але коментує з великим апломбом та чарівливою щиросердістю. Що затьмарювало поверхневість оцінок, фрагментарне бачення ситуації й загальну деструктивність. Це було в армійському середовищі поширене завжди, але набуло загрозливих масштабів в умовах сучасного інформаційного середовища, де повністю розмиті кордони між фронтом та тилом, і часовий лаг між подіями на фронті та реакцією в мирній частині суспільства повністю відсутній. Це страшенно дестабілізувало суспільство, обмежувало дії армії й у підсумку дорого вартувало країні та нашим збройним силам. Тим більш, що такі месиджи радо підхоплювали щирі істерики, цинічні хайпожори, безвідповідальні ЗМІ й просто корисливі політикани (див. вомбата насіння). Потроху, наробивши купу дурниць, набивши синці, свідомі громадяне опанували цей каламутний потік, суспільство навчилося довіряти армії, яка так чи інакше свою задачу виконувала й вдосконалювался й розбудовувалася в процесі.

Але в підсумку такі патерни споживання інформації призвели Україну до електоральної катастрофи – бо ключовий кейс, що зумовив програш патріотичного табору на виборах, так звані «свинарчуки», був влаштований точнісенько так само.

Ситуація з епідемією структурно дуже подібна – так само залучене все суспільство, так само нема фільтрів якості інформації, так само слово просунутого фахівця важить однаково в безвідповідальним просторікуванням будь-якого бажаючого, було б бажання відкрити рота й почати віщати. Головне – апломбу побільше. І тисячі людей розтягнуть любу маячню. Бо на них тисне страх, банальний страх. Який вимикає розсудливість та обачність.

Отже. Треба підвищити особисту інформаційну гігієну до рівня 2014-2015 років, активної фази війни. Ми це вміємо. Згадуємо абетку:

а) Не ведіться на надемоційні пости. Вони можуть бути свідомо маніпулятивними, а можуть – й несвідомо, від переляканого, стресованого піпла з чистими намірами.

б) Ретельно перевіряйте першоджерела (неприйнятні: шарій, срана.юа і решта патентованих смітників, рос. джерела, перелік можете доповнювати).

в) Достовірна, якісна інформація, але про те, на що ви вплинути не можете – наприклад, емоційний допис лікаря про низькі зп та соцстраховки медичних працівників – ну не заглиблюйтеся в це аж надто (і не поширюйте). Інша річ, якщо стартує якась волонтерська кампанія – тоді велкам, бо тоді ви не збільшуєте загальних токсичний фон,  а робите осмислену дію з внятною цільовою настановою. А так – ну сенс перейматися (репостити, зокрема)? Згадайте, як недотримання цих правил спрацювало проти нас у війні, під час “котлів”.

г) Солідарность, особливо щодо медиків, бо іншої системи охорони здоров’я в нас нема. І тут теж проглядається чітка аналогія зі ставленням до армії. Бідна на ресурси, зі зникомо малим досвідом оборони країни, засмічена пережитками совковості – такою була наша Армія у 2014 оці. І іншої – не було. Але вона вистояла, виконала свій обов’язок, потужно підтримана суспільством в цілому та волонтерським рухом. Досвід країн з масовим поширенням епідемії свідчить: найцінніший й найбільш дефіцитний ресурс – це не маски, срач-попір, рідина для дезінфекції. А медики – лікарі, медсестри, парамедики. Це вони в разі чого будуть рятувати вас, ваших дідусів та бабусь, в режимі 24х7, без відпочинку й роздиху. І найгірше, що можна тепер робити – заздалегідь посівати до них недовіру. Див. кейс в пості Дани Ярової. Ну от всім чітко сказали – шлях до потрапляння на тестування – через сімейного лікаря. Вона стукається до такого лікаря, отримує призначення, але… ну їй ці призначення не подобаються й вона їх відкидає. Вона ж розумна, розумніша від лікаря, еге ж? Дарма що в лікаря досвід, протоколи лікування й зрештою – потенційно сотні випадків, які потребуватимуть тестування, а ресурс тестів наразі обмежений. Але ж Яровій начхати, вона ж пуп землі, їй треба тут і тепер, і так, як вона собі надумала. Ну і хайп здійняти хочеться, що вже там.

д) Відгуки з-за кордону – майте здоровий скепсіс. Далеко не факт, що про закордонні досвіди пишуть розумні й зважені дописувачі. Жоден з закордонних урядів не перейнятий тим, аби забезпечити українців якісною, зваженою інформацією про перебіг епідемії в їхніх країнах, отже, ці дописи мають в кращому випадку волонтерську генезу, і їх пишуть випадкові люди, відповідно, з рандомною якістю аналізу ситуації. А в гіршому – маніпулятивну, тобто їх з невідомою нам метою пишуть люди, про яких ми достеменно не знаємо ні-чо-го. Тим більше, що лев’яча частка таких дописів, що потрапляють в наш інформаційний простір, від емігрантів з Росії. Що вже само по собі є причиною поставитися до цієї інформації з певним гігієнічним дистанціюванням. Це все одне, як про минулий Майдан споживати інфу з рос. джерел.

е) Ще одне. Суто практичне. Якщо якийсь допис цілком, або у вигляді основних тез починає з’являтися у вашій стрічці раз у раз, зокрема, поширюється по групах різноманітного спрямування, від патріотичних до локально-місцевих – пам’ятайте, скорше за все, його поширення хтось оплатив. “Розкидання по групах” так зване – це робота, це роблять спеціально навчені люди, а не саме воно повзе, природнім чином. Ну або в кращому випадку це робить волонтерська група, може, з доброчесних міркувань, але свідомо. І це вже привід поставитися до такої інформації упереджено. (Навіяно надцятою реінкарнацією поста з рекомендаціями “від нашого хлопця-медика з Китаю”. Відпочатково російський, він вже був адаптований під українські реалії, згодом перекладений українською, а тепер масово лізе в фб-стрічку з різноманітних груп.)

Ну і ще мої особисті поради.

1) Якщо у вашій стрічці є цілком симпатична вам людина, яка не дуже добре здатна опанувати себе і репостить всіляке токсичне в надмірній кількості – відімкніть її. У фб є чудова функція – “не показувати впродовж 30 днів”. Можете взагалі налаштувати стрічку так, аби поки що бачити дописи тільки від людей твердих, врівноважених. Пам’ятайте – ми поширюємо те, що споживаємо.

2) Якщо відчуваєте нестримне бажання щось поширювати – віддавайте перевагу позитивним прикладам. Про соціально відповідальний бізнес (як позиція Нафтогазу щодо карантину та його працівників), про доброчинність (як ініціатива Нової пошти), про волонтерство (хотіла б і тут додати конкретний кейс на ілюстрацію, але поки що не получається, приклад не трапився, і це засмучує).

3) Наповнюйте вашу стрічку нетоксичною інфою – наприклад, попідписуйтеся на різні цікаві, симпатичні, прикольні сторінки. Якщо маєте хобі – час додати сторінок по темі. Заразом, може, зануритеся у ваше хобі глибше, нині то не зайве. Не маєте – просто підписуйтеся на щось цікаве та приємне, при чому це мають бути активні спільноти, з тих, що постять щодня, наукові сторінки, милі картинки. От я рішуче додала ще пару кельтоманських сторінок, кілька наукових природничих спільнот, “дракон дня”, “любителі сов” і ще купку собачих сторінок. :) І стрічка одразу виглядає здоровішою.

4) Якщо карантин буде розвиватися далі (а ймовірність дуже висока), й ви встрягнете вдома – знайдіть собі заняття за межами ФБ і взагалі інфополя. Це – час нарешті зробити речі, які ви відкладаєте роками. Зробіть генеральне прибирання, впорядкуйте бібліотеку (на полицях чи на компі), поробіть бекапи, впорядкуйте й за можливістю оцифруйте родинний фотоархів, підтягніть іноземну мову, чи українську, й прочитайте нарешті того бісова “Улісса” :). Послухайте опери – благо тепер провідні театри викладають доробок у вільний доступ. Розкопуйте загашники з непереглянутими серіалами й непрочитаними книжками – ну всі ж мають запас на “чорний день”? Ну час ці запаси розкоркувати.

Ну й на поточні справи маєте більше часу: приділить увагу вашім дітям та собаці (в порядку рекреації після посиленого випасу дітей ;). У вас нема собаки? О, це ви дарма, заведіть негайно (жартую, хоча-а-а… в кожному жарті, як відомо ;)).

5) Ні, від політики не затуляйтеся повністю – якщо ви відвідувач нашого інформаційного ресурсу й читаєте ці багатолітер, для вас це неможливо. Просто ж вона не складається з самого коронавірусу. І взагалі, вірус прийшов і піде – а Україна лишається.

Бережіть себе від інфотоксинів – і це не просто стратегія індивідуального порятунку, цим ви автоматично дбаєте про інформаційне здоров’я суспільства. Все точно так, як з фізичною гігієною. Ви в порядку – отже, не поширите далі панічну інфекцію.

Всім здоров’я, фізичного й розумового.

Тетяна Кохановська

Малюнок Васі Ложкіна. Його зміст повністю відновідає більшості поточних фейків про коронавірус.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут