Як жити якщо реформа з “антикорупційною інфраструктурою” виявляється невдалою

Реформа “антикорупційна інфраструктура” була дужа складна та сумнівна за дизайном і за всіма ознаками від початку мала дуже великі шанси на провал. Її провал не є чимось з категорії “ах, яка несподівана катастрофа”, навпаки – є доволі очікуваним результатом. Під провалом тут розуміється цілком конкретна річ – реформа успішна, якщо на якомусь визначеному часовому проміжку вона дає вимірюваний позитивний ефект, і цей ефект переважає побічні негативні ефекти від реформи. В іншому разі – коли позитивних ефектів нема або мало, а негативні побічні ефекти є, а то ще й зростають – реформа провальна.
Якщо вона провалилася – то про це треба чітко сказати і якось з цим жити. Продовжувати рятувати трупа, тим більше настільки монструозних габаритів – дуже дорого і дуже тупо, адже й трупа не оживемо, й втрат понесемо багато нових. Що реформа не вдається – теж результат, треба зробити роботу над помилками, вирішити що і як реформувати далі, чи то якісь аспекти реформи залишати, чи то згортати все повністю і щось робити інше натомість. Найгірше – це відмовлятися чесно діагностувати стан реформи.
Але є проблема – констатувати невтішний стан пацієнта не можуть ті, хто розробляли та просували методику лікування, яка провалилася. Вони, навпаки, продовжують наполягати на прекрасній формі пацієнта і шукати способи заставити його бігати і стрибати, як би дорого це не було. Нормально було б, якби з крісел пішли ті, хто розробляти і просували, а їх наступники чесно проаналізували результат роботи попередників. Так це зазвичай і відбувається в демократіях зі змінними урядами.
В нас же ситуація така, що це неможливо. Розробляли і просували “антикорупційну інфраструктуру” люди, яких не можна звільнити або переобрати – “міжнародні партнери” (уряди іноземних країн та іноземні фонди руками своїх місцевих представників) та “активісти антикорупційних ГО” (які насправді не є ГО, але набули такої аури завдяки місцевим рукам іноземних фондів). Місцеві політики, як би вони не змінювалися, змушені вписуватися в ці реформи і не несуть за них політичної відповідальності. Спочатку ці реформи були нав’язані Порошенку, потім Зеленському. Зеленський не може сказати “антикорупційна інфраструктура провалилася, бо Порошенко її погано розробив, робитимемо щось інше натомість” – хоча він любить таке казати про інше, тут таке сказати неможливо.
Ми стали заручниками того, що в нас політики розробляють та втілюють – під ширмою “просто радників” – сили та люди, які за визначенням не є accountable, не лише перед українцями, не перед ким. Що це погано – попереджали від початку, і ми зможемо на цьому пересвідчуватися на власній шкурі “ріал тайм”.

Who is Accountable? sign

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

Be the first to comment on "Як жити якщо реформа з “антикорупційною інфраструктурою” виявляється невдалою"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


ten + fourteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.