Як жити якщо реформа з “антикорупційною інфраструктурою” виявляється невдалою

Реформа “антикорупційна інфраструктура” була дужа складна та сумнівна за дизайном і за всіма ознаками від початку мала дуже великі шанси на провал. Її провал не є чимось з категорії “ах, яка несподівана катастрофа”, навпаки – є доволі очікуваним результатом. Під провалом тут розуміється цілком конкретна річ – реформа успішна, якщо на якомусь визначеному часовому проміжку вона дає вимірюваний позитивний ефект, і цей ефект переважає побічні негативні ефекти від реформи. В іншому разі – коли позитивних ефектів нема або мало, а негативні побічні ефекти є, а то ще й зростають – реформа провальна.
Якщо вона провалилася – то про це треба чітко сказати і якось з цим жити. Продовжувати рятувати трупа, тим більше настільки монструозних габаритів – дуже дорого і дуже тупо, адже й трупа не оживемо, й втрат понесемо багато нових. Що реформа не вдається – теж результат, треба зробити роботу над помилками, вирішити що і як реформувати далі, чи то якісь аспекти реформи залишати, чи то згортати все повністю і щось робити інше натомість. Найгірше – це відмовлятися чесно діагностувати стан реформи.
Але є проблема – констатувати невтішний стан пацієнта не можуть ті, хто розробляли та просували методику лікування, яка провалилася. Вони, навпаки, продовжують наполягати на прекрасній формі пацієнта і шукати способи заставити його бігати і стрибати, як би дорого це не було. Нормально було б, якби з крісел пішли ті, хто розробляти і просували, а їх наступники чесно проаналізували результат роботи попередників. Так це зазвичай і відбувається в демократіях зі змінними урядами.
В нас же ситуація така, що це неможливо. Розробляли і просували “антикорупційну інфраструктуру” люди, яких не можна звільнити або переобрати – “міжнародні партнери” (уряди іноземних країн та іноземні фонди руками своїх місцевих представників) та “активісти антикорупційних ГО” (які насправді не є ГО, але набули такої аури завдяки місцевим рукам іноземних фондів). Місцеві політики, як би вони не змінювалися, змушені вписуватися в ці реформи і не несуть за них політичної відповідальності. Спочатку ці реформи були нав’язані Порошенку, потім Зеленському. Зеленський не може сказати “антикорупційна інфраструктура провалилася, бо Порошенко її погано розробив, робитимемо щось інше натомість” – хоча він любить таке казати про інше, тут таке сказати неможливо.
Ми стали заручниками того, що в нас політики розробляють та втілюють – під ширмою “просто радників” – сили та люди, які за визначенням не є accountable, не лише перед українцями, не перед ким. Що це погано – попереджали від початку, і ми зможемо на цьому пересвідчуватися на власній шкурі “ріал тайм”.

Who is Accountable? sign

Як допомогти нам?

Допомогти нам ви можете перерахунком грошей на PayPal Голови Правління nataliyazubar@maidanua.org або на рахунок Організації, тут детально написано як https://maidan.org.ua/supportmmic/