Цей текст було написано для однієї з закритих груп, але на багаточисельні прохання читачів виношу цей текст на широкий загал. Задача тексту дати загальне уявлення про рускомірські наративи та швидко ідентифікувати джерела таких наративів на різних платформах.
Давно обіцяв вам розповісти про інформаційні спецоперації московитів і от зібрався нарешті.
Скажу одразу, що за інформаційними вкидами я спостерігаю з початку 2000-х, що, тим не менше не убезпечило і мене самого від “потрапляння на гачок” в деяких випадках. Мені пощастило нещодавно пройти он-лайн навчання в програмі “Групи самодопомоги для подолання інфодемії”, де я серйозно систематизував набуті раніше емпіричні знання, а саме головне набув розуміння як вся ця гидота працює на рівні нейробіології.
Трішечки історії для початку.
Отже практично вся радянська інформційна машина була не чим іншим як великим пропагандонським рупором. Великим та досить неефективним. Тому вже к кінцю 80-х офіційним ЗМІ ніхто не довіряв.
У 90-ті з’являється купа незалежних джерел інформації, в більшості своїй дуже низької якості, але які давали весь спектр думок. В тому числі з’являється велика кількість видань з відверто антинауковими дискурсами, що пропагували чисто магічне мислення. Це пояснюється перш за все тим фактом, що наукові авторитети також були по горло зашкварені в пропагандонських схемах совка, що особливо яскраво показала чорнобильська катастрофа.
Отже 90-ті роки відзначилися справжнім вибухом свободи слова та плюралізмом думок. Тим не менше, трохи оговтавшись після розвалу московити почали намагатися затягнути назад в тюрму народів різні держави. Перша Чеченська вийшла абсолютним фіаско, хоча вже тоді було розпочато використання інформаційних ресурсів проти незалежної Ічкерії. Також фіаско була перша спроба анексії Криму у 1995 році. В той же час успішною стала операція по встановленню в Білорусі та Грузії проросійських режимів. Ці операції супроводжувалися камланнями про “братні народи” та іншою подібною бздурою, а також військовими втручаннями.
В ніч з 1995 на 1996 рік відбувся перший залп інформаційної війни за ідентичність. Прем’єра фільму “Стариє пєсні о главном” де в слюняво-цукровій глазурі подавався посил о том “ах как харашо ж нам всєм жилось вмєстє в СССР”!. Піпол схавал. Як прохавал творчість груп “Дюна”, “Любе” і Газманова.
Але ці спроби були хоч і непоганими, але малосистемними. Справжня інформаційна війна розпочалася з приходом до влади Пуйла та його міньйонів. Однією з перших місій стало “відмивання чорного сталінського кобєля до бєла”. Концепція озвучена Путіним про “ефективного менеджера” тоді шокувала та викликала відторгнення в більшості населення. Перші спроби ввести цей наратив наштовхувалися на осатанілу реакцію тодішніх лідерів суспільної думки та ганяння сцяними тряпками сталінофілів. Апогеєм поразки інформаційних війн початку 2000-х стала Помаранчева революція, яка стала революцією інтернет форумів.
Власне кажучи після цього московити зрозуміли, що конкретно програють і почали залучати величезні ресурси і найкращих фахівців до внутрішньої, а згодом і зовнішньої пропаганди. Всі інформаційні ресурси московії були поглинуті і підпорядковані одній меті – інформаційним спецопераціям. Коли я кажу “ВСІ” я не перебільшую, адже пропагандистські наративи присутні навіть в мультиках “Лунтик” та “Маша и медведь”.
Інформаційні повідомлення спрямовані як на внутрішнього, так і на зовнішнього споживача. Про внутрішніх ми зараз говорити не будемо. Поговоримо про зовнішнього.
З середини 2000-х скуповувались, або організовувалися нові засоби масової інформації.
Основою інформаційної політики таких джерел інформації була публікація новин на “незручні теми”, що хвилювали місцеве населення, а також популістичних оціночних суджень з того чи іншого приводу. Таким чином подібні ЗМІ завойовували репутацію “чесних та відвертих джерел, що не стикаються задавати незручні питання та називати речі своїми іменами”. Слід зазначити, що вся про-російська медіасфера de facto є інструментом Military Information Support Operations (MISO), які прийоми об’єктивного висвітлювання новин та підтримки вільної дискусії суто для легімітизації себе як незалежного джерела інформації.
Додатково до цього вербувалися журналісти та політичні діячі через різноманітні форуми та фестивалі. Таким чином в Європі було створено пул людей, що мають в Германської мові дуже промовисту назву Putinfernsteiner.
Кількість таких людей в Європі, нажаль, зростає.
Для привернення їх на свою сторону використовується декілька маніпулятивних дискурсів.
Ось основні:
1. “Легенда про золоту еру” – раніше було краще, був соціалізм та безкоштовні ліки та навчання. А потім СССР розвалився і тепер тільки на Росію надія, що вона відродить СССР, соціалізм та справедливість. Нав’язування асоціативної зв’язки Росія=Справедливість.
Распад СССР подається як “геополітична катастрофа” та “історичній прикрості”, вводяться ідеї про “єдиний народ – громадяни СССР”.
2. “Легенда про всесвітню змову” – Світом правлять масони, жидо-масони, Сіоністський окупаційний уряд (ZOG). Центр, звідки ведеться керівництво є США. Всіх хотять зробити бідними та поработити. Тому США весь час сварить між собою різні народи щоб потім на цьому заробити. Єдина супердержава, що протистоїть США це Росія, тому Росію треба підтримувати.
3. “Легенда про світове зло” (модифікація легенди про всесвітню змову) – США є всесвітнім злом, оскільки диктує іншим народам як їм жити, вони експлуатують людей бо є живим втіленням безжального капіталізму, вони є імперією Антихриста, а отже Абсолютним Злом. Вони розвалили СРСР, Югославію, Ірак, Алжир, Лівію, де так добре жилося Всі, хто проти Абсолютно зла – наші друзі. Треба ненавидіти абсолютне зло і любити тих, хто з ним бореться. (Примітка: для релігійних людей також використовується поняття “Катехон” – держави, чия місія протистояти перемозі зла та приходу Антихриста. Сайт Katehon.com як “независимый аналитический центр” був зареєстрований в 2014 году, в 2017 году активно почав діяти український клон цієї організації, який сповідує схожі християнсько-фундаменталістські політичні погляди, але заперечує свою афіліацію із російською одноіменною організацією).
4. “Гомофобська легенда” – США насаджує всім диктатуру гомосексуалізму, в результаті розпусні геї прийдуть до влади і розбестять наших дітей, а також розвалять традиційні родини. Тому з США треба боротися. Ворог нашого ворога – наш друг. Значить Росія як основний ворог Росії наш друг.
5. “Ксенофобська легенда” – в нашій країні засилля мігрантів, що притісняють місцеве населення. В мігрантів більше прав ніж у корінних жителів. Тільки в Росії “біла людина” відчуває себе господарем. Треба бути разом з Росією та боротися проти засилля мігрантів.
6. “Легенда про Велику Російську культуру” – прийом, який дуже ефективно працює в країнах Ex USSR, а також має суттєвий вплив на країни Європи. Суть дискурсу – Російська культура велике явище із давнім корінням, та массою досягнень – це “культура успіху”, “культура сучасного світу”. Всі інші культури та особливо мови ExUSSR є “провінційними”, “жлобськими”, “відсталими”, “недорозвинутими”, “новоствореними”, “неповноцінними”. Нав’язування такого дискурсу стимулює людей дивитися на країни, що відкололися від USSR, як на бунтівні провінції, що повстали проти цивілізатора та носія прогресса, яким є Россія. Кажучи іншими словами – дикуна. В результаті мешканці сусідніх до Росії країн воліють скоріше асоціювати себе з Російською культурою, мовою, та країною та повністю заперечують національну ідентифікацію і таким чином стають добровільними агентами Росії в своїх країнах. В країнах EU дана політика приводить до поблажливого ставлення до всіх дій Росії, в тому числі і агресивних та прийняття парадигми “зони інтересів Російської Федерації”. Саме інструмент “Великої Російської Культури” став одним з основних інструментів інформаційної агресії при анексії Кримського Півострова.
В межах дискурса про Велику Російську Культуру також діє програма “прикормлювання” місцевих лівих інтелектуалів та журналістів для подальшого їх використання як своєрідних ретрансляторів різноманітних про-російських меседжів у ЗМІ.
7. “Євроскептицизм” – Європейський Союз є незручною, забюракратизованою та неефективною структурою, що неспроможна адекватно реагувати на виклики сучасності, єдине що робить ЄС це створює незручні для людей правила та норми. Росія – ефективна держава, треба бути як Росія.
8. “АнтіНАТО” – НАТО є агресивною, неефективною організацією, що споживає дуже багато грошей, втручається в різноманітні конфлікти, тільки розпаляючи їх і тому має бути демонтована.
9. “Антифашистська легенда (Міф Великої Перемоги)” – Росія перемогла Фашизм та Гітлера. Всі хто проти Росії – фашисти. (Вперше спроба використати цю риторику була зафіксована під час Російсько-Грузинської війни 2008 року, але невдало. Після певних коректувань використана у інформаційній складовій гібридної війни Росії проти України).
10. “Міф про притиснення Рускіх” – дискурс о притисненні етнічних росіян чи інших етнічних груп в тій чи іншій країні з метою виправдання більш жорсткої політики Росії (включно з військової агресії) проти цієї країни. При цьому йде прирівнення всіх носіїв російської мови до етнічних росіян, та вводиться парадігма там розмовляють російською, значить це російська територія.
11. “Міф неефективності демократії” – постійна критика місцевої влади, але з обов’язковим месседжем про неефективність всієї системи демократичного керування державою та, особливо, в неефективності, порядності та експертності місцевого уряду. Протиставлення – ефективне керівництво в Росії та СССР.
12. “Міф неоколоніалізму” – нав’язування молодим демократіям східної Європи ідеї ставлення “Старої Європи” та США до них як до своїх колоній та людей другого сорту.
13. “Міф пострадянської Африки” – нав’язування ідеї про перманентний хаос і нестабільність в республіках ExUSSR на противагу “стабільній Росії”. Нав’язування ідеї, що тільки Росія знає як цей хаос приборкати.
14. “Міф великої гри Росії та США” – пострадянські країни є лише фігурами, якими рухають Росія та США, при цьому поки ці республіки були частиною СССР все було стабільно. (Месседж чудово перекликається з ідеєю “Світового уряду” та “Всесвітнього зла” та підхоплюється як антинглобалістами лівого штибу, так і ізоляціоністами правого толку).
Список не є вичерпним і нові наративи весь час додаються.
З вищенаведеного списку видно, що багато з дискурсів є не просто несумісними, але й просто антагоністичними, але кожен з них може транслюватися одночасно різними “незалежними джерелами”.
Тим не менше, ці наративи є певним “клеймом” промосковської інформаційної шельми, бачите що хтось починає їх активно просувати – негайно в бан!
