Татари, українці, кримські татари: 30 років поступливості і поступовості

30 років тому в етері руской служби Бібісі весь такий лояльний Бібісева приймав гостя з Татарстану. Сева навіть похвалився, що в самого його дружина була татарка, і обльок це в жарт: “Для всех русских татарское иго длилось 300 лет, а для меня – 300 и 17, ибо ровно столько я бил женат на татарке”.

Віктор Смірнов, його гость – журналіст із Казані. Сева співчутливо спитав його, чи не ущемляють Смірнова у Татарстані (ясна річ, ущемляти мали татари). Ось як він уявляє ущемление: “Скажите, Віктор, а ви достаточно владеете татарским язиком? Нет ли у вас неприятностей, оттого что ви теперь должни говорить только на татарском?”.
Віктор відповідає – а ви, українці, слухайте. Слухайте і порівнюйте це із собою – як 30 років тому, так і тепер. Ну і з сучасним Татарстаном теж непогано, бо буде видно до чого він прийшов і який шлях до того призвів.
Отже, Віктор говорить:
“Недвно вийшов новий закон, про те що деякі ключові посади в державі сумісні лише з володінням татарским язиком. Радикали намагалися ввести його негайно. Але на щастя перемогли здорові сили, і закон цей предполагає, що такі вимоги будуть вводитися поступово, років через 10, 20, 30. Так що переміни будуть плавні”.
Далі він зі зловтіхою каже, що попитки Татарстана “негайно стати членом ООН” провалились, тому що це дуже нелегко, “как ви знаете, Сева”. – О, я ніколи не намагався вступити в ООН, – жартує Сева, – так що звідки мені це знати.
Нездорові, радикальні татарські сили намагалися повністю вийти з Росії, називали її навіть “сусідньою державою”, але при владі на щастя здорові, помірковані сили, які нікуди не поспішають і залишаються в складі Росії.
(Це 92 рік).
Поглянемо на сьогодення. до чого призвіла ця “постепенность” та “умеренность”.
Татари в Татарстані виборюють кожну школу, кожну групу в виші, щоби там було викладання татарською мовою.
З кожним роком право незнати татарську шириться з федерального центру. Татарська витісняється, а останні бастіони татарськості – це якраз ті, що були створені “радикалами” в ті самі дев’яності.
В 2014 році багато вихідців, навіть так скажу – офіційних представників Татарстану, – приплили в Крим. Вони умовляли кримських татар змиритися і “перейти до конструктиву”, не моргнувши оком показуючи на себе як на хороший приклад.
У нас, мовляв, є власна національна академія, де всьо по-татарські, у нас видаються книжки, врешті решт ми називаємся республікою Татарстан, а не Казанскою губернією.
Знаю деяких знайомих, хто на це клюнув. Деяких я особисто “розчарував”, стисло описавши реальний стан речей там (я його трохи вісдлідковував).
Можу сказати, що в критичні моменти ніякої допомоги від татарстанської влади не послідувало. Вони не заступилися за жодного з сотні в’язнів, не посприяли відкриттю ніяких нових шкіл, класів, музеїв, і навіть збереженню старих теж. Це все були пусті слова. Я це знав наперед, але і досі є ті хто розчарувався.
Інший бік справи – це колоніальний дискурс.
Українці, як всім відомо, дуже люблять підраховувати кількість своїх прапорщиків і генералів в російській армії, кількість солдат серед тих хто загинув “за родину” (імперія Романових, СССР), кількість художників і академиків укр.походження тощо.
Щож, татарстанці цім теж дуже захоплюються.
Кому ж невідомий міф, що “пошкреби русскаго – обязательно найдеш там татарина”?
З різних мотивацій, міф цей підтримують однаково і руские, і татари, і треті народи. З татарами все ясно, чому. Це компенсація. Факти про це дійсно є, але вони “втисячені” до неможливості.
З русскими – для того, щоби зо всіх версій своєї несловянськості в етногенезі обрати найпочеснішу і безболіснішу. Бути кріптотатарином почесно і не несе ніяких обов’язків (уж точно жоден московит не стане від цього учити татарську). Бути угрофіном не хочеться (чому – довга і окрема тема, але запам’ятаймо як факт: це сама табуйована тема в російському етногенезі). Та й згадане вище “300 летнее иго” вже не так страшно смотриться, якщо уявити себе нащадком не угнетаемаго, а угнетателя.
Щодо третьіх сторін, то їм це зручно для того, щоби виплескувати свою злість на русских (вповні мотивовану злість, яка має сотню підстав) на те, за що не вдарять по морді. За татарофобію в морду не дадуть. До слова, за знущання над малим народом Мокша (мешканці сходу Мордовії) теж. Та й справжні буряти не прискачуть мститись за насмішки над бурятами.
Як каже сучасний науковець, це образ “дозволеного чужого”. Краще представляти собі русскаго, який орудує в Кримнаші і на Донбасі, едаким “кривооким самоєдом”, ніж дуже схожим на себе хлопцем, який, поки не відкриє рота, навіть неясно чи свій, чи чужий.
Щож, тема багата для роздумів.
Думай-те!

Ali Seafarer

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

Be the first to comment on "Татари, українці, кримські татари: 30 років поступливості і поступовості"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


19 + ten =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.