Сьогодні рівно місяць як почалося повномасштабне московитське вторгнення і атака на мій рідний Харків. Я знаю, що, на думку багатьох західних військових, Харків не мав жодних шансів, максимум кілька годин. Але – Харків тримає оборону місяць! Я добре пам’ятаю як прокинувся зранку о 5-й годині від сильних вибухів (попри свій достатньо міцний сон), як визирнув у вікно і побачив, що небокрай палає. Я лягав спати із важким серцем: вже знав, що аеропорти Харкова та Дніпра блокують, щоби запобігти десанту, а вздовж кордону з Україною Mосковія оголосила безполітну зону. Кілька секунд – і прийшло розуміння, що це артпідготовка. Почалася велика війна… Коли глянув новини – це все підтвердилося… Дивно, але минув місяць, а я добре пам’ятаю, які робочі та приватні плани мав 24 лютого. Зараз ця пам’ять вже немає жодного сенсу, на жаль, хіба що як згадка про мирне життя до 24 лютого.
Сьогодні рівно місяць як я пишу ці хроніки атаки на Харків. Я їх почав писати радше для друзів з інших міст, що Харків тримається і місто ми рашистам не здамо. За жодних умов, хоч би хто як не думав про Харків до війни. З описом власних емоцій та переживань. Але за кілька днів, коли від одного друга, який живе не в Україні, я почув оповіді вражень зовсім сторонніх людей про мої хроніки, що це ковток інформації про справжній Харків, а не той, що є в офіційних зведеннях, коли коло замкнулося у такий чудернацький спосіб, хроніки стали чимось більшим і для мене, і, як розумію, для моїх читачів. А ще буквально за кілька днів хроніки стали перекладатися англійською, а згодом і іншими мовами завдяки команді чудових волонтерів і волонтерок (я навіть не знаю їх всіх) – і на цей час хроніки виходять англійською, польською та німецькою мовами на сайті “Майдан” (окреме дякую координаторам і координаторкам цього процесу Marcin Żmudzki, Sonia Kagna, Оксана Яцюк та Ігор Кіянчук). Я навіть не можу описати своєї вдячності та захоплення всією командою волонтерів! Ви неперевершені!
За цей місяць я втратив дім, став переміщеним у Харкові, я продовжив у свій спосіб боротьбу з московією (обіцяю, найближчим часом я розповім), я пережив кілька обстрілів, коли лягало недалеко від мене, я бачив купу зруйнованих будівель та будинків, зруйнованих війною доль. Багатьом знайомим чи друзям я радив виїжджати – тим, хто не міг витримати всієї цієї ситуації чи кому не варто було тут залишатися – і ці люди дослухалися і до себе, і до мене. Я радий, що зараз вони в безпеці.
Сьогодні день був гучнішим, ніж учора. Нічний вибух, про який я писав, – був прильотом у центр міста чергового “Калібру”, запущеного з акваторії Чорного моря. На щастя, ракета не розірвалася і пошкодження відносно мінімальні. Із зрозумілих причин, вдаватися в деталі не буду. Проте комунальники і тут проявили себе на рівні “Бог”!
Ніч і ранок були відносно шумними. День був тихим, а от ввечері московити знову активізувалися. Були прильоти на Північну Салтівку та інші частини Салтівки, Обрій. Сонячний, Рогань, ХТЗ, селище Жуковського, Олексіївку, а також район Шевченки (від назви колишнього села, яке було тут колись).
Московити собі не зрадили і зробили обстріл з “Ураганів” по черзі за гуманітарною допомогою до одного з пунктів обласного логістичного центру на вулиці Академіка Павлова. Також прильоти були і в приватний сектор поблизу, аж до ЖК “Воробйові гори” (символічно, еге; так називається один з районів в масквє). Загинуло 6 людей, півтора десятки поранені. Це цілеспрямоване знищення людей, воєнний злочин, який складно описати людською мовою чи навіть нецензурною лексикою. Вони хочуть нас знищити, усіх – лише в такий спосіб можна захопити місто. Але на харків’ян це справляє не паніку, а лють, жорстоку лють, що нищать їх домівки, вбивають їх самих, друзів, родичів, і необхідність справедливості та покарання для вбивць.
Обстріляли рашисти і Меморіал Другої світової війни у Лісопарку – побило плитку, трохи побило основу стел і скульптур. “Визволителі” стирають пам’ять про “дідів”.
В Ізюмі тривають бої. Московити обстрілюють гору Крем’янець. На ній розташований також Меморіал Другої світової війни і його вони безжально руйнують. Угу, за “дідів” і без “дідів”. Кажуть, що на жаль. зруйноване і культове місце всіх волонтерів і далекобійників – кафе “Сім вітрів”. Вони за це точно заплатять. Щонайменше, своїми життями!
У самому Ізюмі складна гуманітарна ситуація, місто, по суті, в облозі, під обстрілами, без можливості евакуювати людей чи доставити гуманітарні вантажі. Під завалами однієї з будівель перебували не менше 30 людей, але розібрати ці завали неможливо. Чи живі люди – невідомо. Але допомогти їм на даний момент немає змоги. Так, Ізюм – це другий Маріуполь. Ізюм також руйнують повністю…
Обстрілювали московити сьогодні і смт Золочів, де зруйновано і пошкоджено понад 30 будинків, пошкоджені лікарня, будинок культури, музична школа. дитсадки, загальноосвітні школи. Поранених немає, бо люди поховалися у підвали. Піддавалися обстрілам і Дергачі. Там рашисти обстріляли житлові квартали, прилетіло на територію лікарні, потрапила під обстріл машина швидкої, а ще перебили газову трубу і Дергачі знову без газу. Частина сіл Дергачівської громади під окупацією і московити не дозволяють мешканцям виїжджати до Дергачів та навідріз відмовляють в організації гуманітарних коридорів.
Смішне. Мер Куп’янська Геннадій Мацегора, який здав місто московитам, там живе і став гауляйтером, каже. що СБУ затримало його доньку, яка звалила в Івано-Франківськ. І навіть погрожує Божим судом Зеленському, якщо з тією донькою зрадника щось станеться. Бляха, ну як рашистська елітка: підтримує війну, а дітки по Європах благоденствують і ще волають “а їх за што”. Якщо Служба Божа зробила щось, то на це точно були підстави.
Московити насильно вивозять мешканців окупованих ними територій України до московії, зокрема, частину з Маріуполя і передмість, Харківщини, Луганщини і вимагають погодитися на переїзд у північні чи далекосхідні райони московії з умовою без виїзду звідти протягом двох років. Це черговий воєнний злочин проти мирного населення та громадян України!
Сьогодні наші військові філігранно запустили, як кажуть, “Точку-У” по порту Бердянська, де було аж кілька великих десантних кораблів з технікою і підкріпленням для рашистів. Один ВДК точно затопили “з метою запобігання детонації боєкомплекту”, хоча його таки від вибухів кілька разів гарно тряхнуло, як було видно на відео. Чи то це був Орськ (за даними МОУ), чи то Саратов (за даними московитських соцмереж) – хз. Головно, що притоп. Чи навіть обидва притоплені (як пишуть наші ЗМІ). Ще 2 великі десантні кораблі відразу почали звалювати з пошкодженням та загиблими і пораненими московитами з екіпажу на борту. Оце точність, а не те, шо демонструє русня, 39% ракет (Калібри, Іскандери, крилаті ракети класу Х тощо) яких вражає свої цілі (зокрема, і житлові квартали), а інші або збиває наша ППО, або падають десь у полях і лісах.
Чорнобаївка – точно зачароване місце, хоча, за переказами, воно справді так – там працювали своїми методами козаки-характерники. Сьогодні маємо ювілейне влучання – відомо, що щось гарно підірвалося.
Херсонці чинять опір і вивісили сьогодні на міськраді новий великий прапор. У старого обірвався один з тросів та й вицвів він. Чим ще раз довели, що Херсон – це Україна. Рашисти сьогодні не чинили спротиву акції. Респект їм!
Премію дарвіна сьогодні отримує екіпаж московитського гелікоптера, який обстріляв свої же війська у селі Мала Рогань, неподалік Харкова, де рашисти базуються і звідки обстрілюють південно-східну частину Харкова. Є втрати в особовому складі і в техніці. Friendly fire на мінімалках Насправді, це наслідок концентрації пілотів на тому, що треба пошвидше відстрілятися та забратися геть, щоби не збили. Коротше, побачили когось внизу – хєранулі і втекли, поки наші не наваляли. Вони реально бояться наших ППОшників Побільше би таких випадків! А літачки навіть не пробують літати над містом.
Минув важкий місяць. Він продемонстрував наш незламний дух, великий патріотизм і любов до України. Я не знаю скільки триватиме гаряча фаза війни і коли ми повернемо свої території, але ми пройшли точку перелому у війні та морально перемогли. Я дякую нашим військовим які боронять Харків, Ізюм, Маріуполь, Суми, Чернігів, Суми, Миколаїв, Київ та інші міста, містечка і села України від московитських окупантів! Дякую їм за ще один прожитий день! Вічна пам’ять всім, хто віддав життя за нашу незалежність і свободу!
Допомагаймо нашим славним захисникам і захисницям, волонтерам, медикам, рятувальникам, комунальникам! Підтримуймо один одного морально і психологічно, коли настає втома від такого патового стану. І знаємо, що все обов’язково буде Україна! Ми переможемо!
Сергій Петров
