Інформації про обстріли цього дня в мене немає – принаймні, ані я не чув, ані мої друзі. У місті тиша. Водночас, багато обстрілів у приміській зоні та інших північних районах області (Богодухів та околиці) – є загиблі та поранені. У звільнені населені пункти надходить гуманітарна допомога. Тривають бої на південному сході області.
Сьогодні день пройшов тихо – ані я, ані мої друзі і колеги не чули нічого. Інформації про обстріли у мене немає. Суто теоретично могло щось прилетіти по Північній Салтівці, але вони були дуже поодинокі, але ще раз скажу – я не володію такою інформацією. Відсутність пожеж внаслідок обстрілів підтверджує ДСНС в Харківській області. Обережно спробую висловити думку, що сьогодні був чи не перший день за весь час, коли московити не обстрілювали сам Харків. Хтось вибухи у місті за годину після першої години миру переплутав – до нових звуків треба звикати.
З другого боку, багато прильотів по приміській зоні. Прилітало по Прудянці та Слатиному, в районі Руської Лозової. Водночас, багато обстрілів по Золочівській селищній та Богодухівській міській громаді – там багато загиблих та поранених. Так, вдень московити завдали обстрілів по Богодухову – там є пошкоджені будівлі, троє людей отримали поранення, а одна жінка, на жаль, загинула. Також рашисти обстріляли село Лозове Богодухівської громади, де загинула одна жінка.
Крім того, московити активно обстрілювали села Золочівської селищної громади. Так, внаслідок обстрілу села Калинового загинули двоє чоловіків, які зайшли до хати пообідати – і в цей момент снаряд влучив прямо в хату. За даними прокуратури, зруйновано 10 будинків, ще 10 пошкоджено. Також окупанти обстріляли село Уди та двічі за день село Олександрівку – один раз з артилерії, другий з гелікоптерів. В обох випадках є пошкоджені будинки, господарські будівлі, автомобілі.
Також міська влада подає інформацію про одного загиблого та двох поранених у Харківському районі, але населені пункти, де це сталося, невідомі.
Обстріли московитів були і по району Чугуєва. Так, є руйнування у селі Коробочкине Чкаловської громади, де поранено чоловіка. Обстріли цієї місцевості стали достатньо активними.
У Харкові тиша. На дерева повертаються пташки. і там щебечуть. Вранці та ввечері ти вже не чуєш звуки мінусів та плюсів. а слухаєш пташиний спів, принаймні це стосується того району, де я живу. весь цей час птахи в основному ховалися в будівлях, вилітаючи назовні у пошуках харчів.
У місті, з одного боку, життя іде своїм плином, а з іншого є купа проблем. Одна з них – проблема з бензином. Його бракує, йго відпускають обмежену кількість, люди стоять у довжелезних чергах. Коли ситуація нормалізується – невідомо. Можливо, на наступному тижні, можливо, за два тижні. Подібна ситуація по всій країні. Це затримує багато волонтерських вантажів, бо перша проблема, яка виникає, – це знайти паливо.
З газом ситуація набагато легша. Третя категорія автомобілістів – власників електрокарів – весь час у привілейованому стані. У перші дні атаки на місто, коли з паливом у Харкові були ще більші проблеми, багато хто з них витягнув багато допомоги.
Відкриваються кафе, ресторани, магазинчики. Знайомі з інших міст кажуть, що по кількості (а не асортименту) у Харкові забезпечення інколи краще, ніж у тилових містах (але тут радше йдеться про те, що у місті лишилося менше половина населення станом на середину лютого, які виїхали до тилових міст, містечок і сіл). Але у місті проблеми з можливістю купити одяг та взуття – треба їхати у тил. або замовляти, щоби звідти привезли.
В процесі спілкування з людьми, наша команда виявила один цікавий факт. Багатьом харків’янам протягом останніх кількох тижнів телефонували родичі і друзі з тимчасово окупованих територій приміської зони чи трохи далі і дуже детально розпитували яка ситуація у місті та конкретно їх районі. А потім прилітало в місця, про які йшлося в розмові. При цьому це не поодинокі випадки. Тобто можна простежити деяку закономірність. При цьому практично всі з цих людей у перші дні атаки московитів на Харків казали “кілька днів почекати”, потім з’їжджали на “не все так однозначно”. Є ймовірність, що ці люди співпрацюють чи співпрацювали з окупантами. Тому треба бути дуже обмеженими при спілкуванні з такими людьми. Краще переводити на якісь особисті побутові теми, але не розповідати що зруйновано, а що ціле.
До речі, це якраз і відповідь на проблему, яку підняв Тарас Тополя і через яку розгорілася полеміка у соцмережах, – що у Харкові та звільнених селах є достатньо тих, хто навіть після обстрілів, горя, а й навіть пережитої окупації так нічого і не зрозумів. У Харкові проросійські налаштованих, які досі стверджують, що “не все так однозначно” та не можуть визначити звідки прилетіло в їх район (оце справді чіткий маркер для таких людей), – десь 10-15%. Так, їх відверто небагато, але це не така кількість, на яку слід закривати очі. Треба бути пильними, а взагалі за підтримку дій агресора таких індивідів здавати у Службу Божу – як мінімум профілактична бесіда з ними забезпечена. І так, на Харківщині СБУ працює добре – це навіть із щоденних зведень можна побачити.
У метро міський голова Терехов влаштував концерт для ветеранів Другої світової війни. Зрештою, це правильно було зробити саме сьогодні. Питання про “святкування” 9 травня фактично на локальному рівні вирішене саме собою.
У Харкові з’явилася ініціатива перейменувати вулицю Пушкінську на вулицю Григорія Сковороди. Вона виникла саме після цілеспрямованого знищення літературно-меморіального музею Григорія Сковороди у с. Сковородинівка Золочівської сільської громади. Ініціювала це питання провідна редакторка видавництва Vivat, заступниця директора музею Григорія Сковороди Олена Рибка. Невелика вулиця на Великій Данилівці – недостатньо для увічнення пам’яті видатного філософа та вчителя, чиє життя тісно пов’язане з Харковом (він викладав у Харківському колегіумі) та Харківщиною. Більше того, воно цілком правильне. “Пушкіністи” (так у соцмережах зараз називають московитів, зокрема, і через те, що Пушкін – для рашистів символ та його вони вважають зачинателем сучасної московитської мови) знищили як акт помсти музей Сковороди, тому перейменувати вулицю Пушкінську на Сковороди – це символічний крок у відповідь.
До речі, Харківська топонімічна група (громадське об’єднання , яке брало активну участь у декомунізаційних перейменування, чималу частину з пропозицій було враховано тоді міською владою) і до якої я маю честь належати, вже працює над списком для перейменування. Наша позиція така, що перейменування необхідні, але поспішно це робити не слід – це список з понад 300 топонімів. І важливо це робити вдумливо, щоби формувати ще й гармонійну топонімічну карту міста, а не робити все це хаотично. Сподівань, що міська влада дослухається до нас мало, але ми будемо працювати над цим і надалі, щоби переконати владу у правильності наших підходів.
До звільнених Циркунів надійшла гуманітарна допомога. Також звільнили голову Циркунівського сільської громади Миколу Сікаленка, який зник 21 березня, Він звернувся до громади щодо обережності та пильності, а також що циркунівці відновлять своє село. Також він зазначив, що окупанти називали село Циркуни “городом” – ну може для них то місто, але це звичайне село в передмісті. І знову це про різницю в рівні життя між Україною та московією і чому вони виносять все – не лише через натуру, а ще й через рівень життя, який на московії гірший ніж у нах. У нас навіть малозабезпечені живуть чи не краще, ніж військові-контрактники. У Циркунах побито багато будинків, сильно пошкоджена, частково поруйнована школа, яка вистояла у Другу світову війну. У селі почали нести службу поліцейські.
На жаль, в одній з розбитих 4 травня під Старим Салтовом автівок знайшли обгорілі рештки тіла (які важко ідентифікувати) та кулон відповідний до опису 13-річної дівчинки Софії Раєвської. яку розшукували рідні.
Смішне. В одному з деокупованих сіл на Харківщині московити жили… у курятнику. Тобто вони перебили курей і жили там. Яка мета шукати таке екстравагантне помешкання – невідома. Хоча зручно – поспав, поїв та посрав в одному місці.
На Слов’янському та Барвінківському напрямках ситуація стабільно важка, але українській військові боронять нашу землю. У Барвінковому внаслідок нічого обстрілу міста один зі снарядів влучив у двоповерховий будинок, в якому загинула жінка.
На окупованих територіях московити намагаються повністю взяти під свій контроль і віддалені території – приміром, голова Чкаловської селищної громади (смт Чкаловське у тимчасовій окупації) Віктор Соловйов та секретар селищної ради Костянтин Чернявський заявили про тимчасове призупинення своїх повноваження через погрози московитських військових. Вони не бажають співпрацювати з окупантами, будуть як звичайні мешканці громади жити та волонтерити.
У Борівській селищній громаді московити проводять перепис майна (холодильників, пральних машин, телевізорів) в оселях громадян. Точно совкові часи повернулися – з рознарядкою не жити краще, ніж сусіди і одні труси на 3 роки. Також шукають по селам мисливців та вилучають мисливську зброю, заселяються в пусті будинки та заклади соціальної інфраструктури.
Важка ситуація в районі Лимана (хоча село Шандриголове Лиманської міської громади так московити не взяли), в районі Рубіжного, на околицях Сєвєродонецька. Через обстріли Сєвєродонецьк та Лисичанськ без світла, а також перебито Попаснянський водогін, який забезпечував водою і ці міста, і багато міст в ОРЛО.
Під завалами у школі в Білогорівці. по якій завдали удару рашисти у суботу, перебуває до 60 людей. Врятували 30,також знайшли тіла двох волонтерів, що допомагали з евакуацією людей. Також московити почали обстрілювати дорогу між Бахмутом та Лисичанськом.
Із самої Попасної наші військові відійшли на підготовлені рубежі західніше, місто зруйноване. Бої йдуть і в районі Авдіївки, Мар’їнки, Великої Новосілки, Гуляйполя та Оріхова. Гуляйполе, Оріхів та навколишні села потерпають від постійних обстрілів.
Рашисти обстрілюють Миколаїв, завдають ракетних ударів по Одесі. Але в Одесі одна ракет влучила в 4-зірковий готельний комплекс Grand Pettine, який розташований на узбережжі Чорного моря. Будівля зруйнована, але та нікого в цей час не було. Цей комплекс побудований на захопленій землі і належить колишньому депутату обласної ради від “Партії Регіонів” Сергію Демидову, який є бізнес-партнером колишнього нардепа Ігоря Маркова, який наразі переховується у Росії та підтримує війну проти України. Відбувся невеликий friendly fire. Одесити довго, але безрезультатно боролися проти цього захоплення землі і його псевдолегалізації. Ще одна з причин удару – на картах 1980-х років ці землі були позначені як власність Міноборони СССР (Міноборони України судилося за цю землю з теперішніми її власниками). 74 дні московити луплять по картам 1980-х років.
На окупованих територіях московити почали перепис квартир та будинків, які полишили. Приміром, у Херсоні окупаційний комендант міста випустив директиву щодо обліку такого майна для “націоналізації” та розміщення “новоприбулих людей.”
Спротив триває. Патріотичні листівки люди розміщують у Херсоні, Мелітополі та інших містах.
Смішне-2. У Херсоні один майстер художнього свисту з балкону зімітував звук прильоту снаряду, московити, що були внизу повтікали і поховалися.
Премію дарвіна сьогодні отримують:
– московитські військові, які вирішили танками убрід форсувати обмілілу річку Оскіл (греблю Оскільського водосховища підірвано) в районі села Богуславка, але загрузли у мулі і навіть не змогли витягнути техніку за допомогою іншої важкої техніки.
– на запорізькому напрямку окупанти із важкої вогнеметної установки “Солнцепьок” вдарили – і влаштували friendly fire – накрили свій інший підрозділ. Підрозділи ЗСУ на цій ділянці фронту висловили їм свою вдячність та пропозицію частіше робити подібні атентати.
Віримо і підтримуймо наше військо, наші ЗСУ. І знаємо, що все буде Україна!
Сергій Петров
