Одним з наслідків окупації частини Харківщину московитами після їх вигнання стане вороже ставлення до них. І це не вигадки чи поодинокі факти. Це те, що ми фіксуємо. Як у Харкові, так і у звільнених селах біля Харкова. Дехто пряме каже, що до 24 лютого 2022 року було цілком дружнє та лояльне ставлення, а от 24 лютого, після широкомасштабного московитського вторгнення, все змінилося і повернення назад вже немає.
І звідси витікає ще один момент. Це несприйняття в селах, які були під окупацією, того, що вони “руські” (в прикордонних селах так називають московитів: “русскіє” – “руські”), що їх села мають в своїй назві слово “руські”.
Так вийшло, що на Харківщині є кілька ареалів московитської людності: на півночі від Харкова, Чугуївський та Салтівський повіти (колишньої Бєлгородської губернії), а також Українська лінія. Тут селилися однодворці (верства у Московському царстві з нащадків бояр і дітей боярських, які були зобов’язані нести військову чи адміністративну службу). Однодворці жили на фронтирі, у прикордонних регіонах і мали захищати московію від нападів ворогів.
Так от. Ці ареали, коли посеред української людності є острівці московитської, породили і таке цікаве явище як наявність поселень з однаковою назвою, які розрізняли лише з додаванням в неї етнічного складу поселенців. Так виникли Черкаська та Руська Лозова (черкаси – загальна назва в Московському царстві українців і козаків, зокрема, поняття “малороси” з’явилося на офіційному рівні після Переяславської ради 1654 року, а остаточно закріпилося на московії за часів Петра І на зламі XVII та XVIII століть), а також Черкаські та Руські Тишки. Всі ці чотири села під Харковом (на північ від нього) і засновані приблизно з різницею до 10 років в один час.
Фото: Дергачівська міська рада
Дещо інакша ситуація винила на Сіверському Донцю, де існувало з середини XVII століття село Бишкин, яке згодом стало Черкаський Бишкин, а приблизно в цей час на іншому березі було створено село Руський Бишкин, населене однодворцями, згодом Середньо-Руський Бишкин (бо було засновано у 1730 році село Верхньо-Руський Бишкин (або Верхній Бишкин) на Українській лінії). У другій половині XIX століття Середньо-Руський Бишкин фіксується як Нижній Бишкин (або Нижньо-Руський Бишкин), а у 1946 році село Нижньо-Руський Бишкин перейменовано на Нижній Бишкин на офіційному рівні.
Отже, сусідство двох населених пунктів з однаковою назвою, населених українцями в одному і московитами в іншому, – цілком звична ситуація для нинішніх терен Харківщини.
Але! Московитська окупація Руської Лозової, приміром, призвела до того, що місцевим вже не подобається їх назва. Хоча вона цілком історична і відповідає етнічному походженню жителів села. Звісно, десь з 1970-х відбувалося його розмиття, але жителі “Черкаського” (українського) села називали інше село “москалями” чи “кацапами”, а ті, у свою чергу, українців – (самі знаєте як). Так от тепер Руська Лозова не хоче бути “Руською”, бо ж вона – “Українська”.
І в голові одного нардепа виникла напівбожевільна ідея перейменувати Руську Лозову в Українську Лозову. Повірте, вихідці із Черкаської Лозової (з українського села) вже “зраділи” цьому, що московити будуть українцями. Але напівбожевільна вона тому, що мешканці “Руської Лозової” справді не хочуть бути “Руськими”.
Але це ще не все! Дехто вирішив копнути глибше і дати пояснення “руськості” Лозової та Тишків від Русі! Ось тут вже точно треба викликати санітарів та тероборону разом! Якомога швидше!
Руська Лозова (та Руські Тишки також) в цьому випадку цілком історична назва. А от перейменування на Українську Лозову – нуууу, такоє. Воно “такоє” і з точки зору історії, і з точки зору логіки, і з точки зору топоніміки. Але я справді не знаю який варіант запропонувати (за варіанти “Харківська Лозова” та “Лозовеньківська Лозова” (через село тече річка Лозовенька) – можна стріляти ініціаторів відразу, прямо на звук!). Зрештою, як була Руська Лозова селом московитської людності, так для жителів навколишніх сіл вона такою і лишиться, хоч би яку назву не вигадали.
Але повернімося до питання ворожості до московитів. Якщо жителям Руської Лозової вже не подобається назва їх села через окупацію московитами, яка тривала понад 2 місяці, то це означає одне: жодного примирення на Харківщині з московитами вже ніколи не буде. І нехай всі іноземні журналісти не питають про це, нехай будь-які фонди та організації не виділяють на спроби “порозумітися” гроші (оце буде типовим “грантоїдством” та “працеробством”), бо окупанти свою справу зробили: більш-менш лояльне до них населення (але в своїй окремій державі) стало їх ненавидіти.
Ось такі настрої та тенденції у звільнених селах Харківщини. Хотілося би порадіти цьому, але ціна, сплачена за таке прозріння, надзвичайно висока…
Сергій Петров, ІЦ “Майдан Моніторинг”
