Російська атака на Україну як найвища стадія девіантної поведінки фашистського режиму та соціально депресивного суспільства – погляд кримінологів

“Ситуація, яку ми спостерігаємо сьогодні на українському полі бою, дає відповідь на питання, чому російське керівництво цілеспрямовано культивувало насильницькі та злочинні субкультури” – Петр Пойман, PhD, кримінолог, колишній монітор ОБСЕ.

Усі спроби знайти компроміси, Мінські домовленості, переговори ОБСЄ, Нормандський формат та інші переговори з поміркованим президентом Зеленським не привели до успіху, а неспровокована атака Росії 24 лютого 2022 року остаточно поховала всі надії на мирне вирішення проблеми. Сьогодні шлях до миру такий самий, як і шлях військової перемоги, що має означати вигнання агресора з території України.

Якби в РФ сталися позитивні зміни, деокупація Донбасу та Криму в довгостроковій перспективі могла би бути вирішена дипломатичним чином і могла би нагадувати вигнання військ Варшавського пакту з Чехословаччини.

У російській політиці, особливо в поведінці Путіна та його найближчого оточення, ми почали спостерігати за девіантною, ірраціональною поведінкою. І кількість людей, які мають тенденцію до насильницької та неадекватної поведінки, досягла в рядах російських силовиків критичного рівня.

Як результат, 24 лютого 2022 року було прийнято, мабуть, найгірше рішення в історії Росії. Це рішення, ймовірно, змінить поточний режим. Безумовно, це також є метою, якої повинен прагнути весь цивілізований світ, включаючи ті верстви російського суспільства, які хотіли би в майбутньому повернутися до людського роду. Поява необхідної умови успішної трансформації – дискредитації російського імператорського націоналізму – також передбачається геополітичними змінами на всій території, які зараз займає РФ. Захід не повинен запобігати дезінтеграції Федерації. Однак це тема іншої статті. Повернемося до девіантів.

Девіантна поведінка та соціально депресивне суспільство

Під час моніторингу “ДНР” ми, представники ОБСЄ, часто спілкувалися з представниками місцевих сил безпеки. Ми часто спостерігали людей з девіантними тенденціями. Все це було також пов’язане з надмірним вживанням алкоголю або наркотиків.  П’яні бойовики погрожували кільком патрулям ОБСЄ. В іншому випадку член місцевих бойовиків у цивільному одязі погрожував чоловікам моніторам зґвалтуванням. Сьогодні жертви катувань в Україні часто описують, що солдати РФ виглядають так, ніби вони знаходяться під впливом важких наркотиків.

В другій половині 2021 року ми стали свідками великих витоків інформації про ситуацію в російських в’язницях. Адміністрація цілеспрямовано створювала відеозаписи із катуваннями та сексуальним насильством серед ув’язнених. Ті записи зберігала Федеральна служба виконання покарань для подальшого використання. (https://gulagu-net.ru/Torture_in_Russia)

Насильство стало загальною формою комунікації для значної частини російського суспільства. Кримінальна та тюремна «романтика» популяризується в масовій культурі, і тим частіше ми знаходимо її відображення навіть у повсякденному житті. На прес-конференції на початку лютого 2022 року Путін цитував, у зв’язку з Україною та Мінськими угодами, рядок з пісні, яка описує зґвалтування мертвої жінки: «Нравится не нравится – терпи моя красавица».[i]

Це дуже точно описало його ставлення щодо України, і можливо, ненавмисно розкрило його головний мотив ненависті. Як серійний вбивця, пригнічений від життєвих невдач, він здатний досягти свого задоволення лише через насильство. Він відчуває себе неповноцінним, йому нема нічого запропонувати, тому він мститься всім. У той же час, однак, він несе повну відповідальність за свою поведінку.

Путін не є психічно хворим, він повністю відповідає за свою поведінку. Мотиви його поведінки слід шукати в навколишньому середовищі, в якому він виріс, у цінностях, цього середовища та в «культурі», яка вирощувала навколишнє середовище. Мотиви не можливо шукати в логіці, компромісах та взаємно вигідній співпраці. Єдина логіка, визнана в цьому середовищі, – це логіка сили, логіка загроз та страху. Цей висновок також був підтверджений мною у переговорах з представниками “ДНР”. У органах російської окупаційний влади важливу роль часто відіграють представники груп організованої злочинності або навіть нижчих кримінальних елементів.

Сам Путін сформувався в подібному середовищі. Дуже важливу роль у формуванні особистості в соціальних контактах  відіграв його тренер Леонид Ионович Усвяцов[ii] “Леня-спортсмен”, як його називали в певних колах.[iii] Усвяцов провів 20 років у в’язниці і був убитий у 1994 році. Путіна описували, як не дуже успішного юнака, він ріс в бідності та насильстві. Основною мотивацією його служби в КДБ, за свідченнями, була можливість ухвалювати рішення про долю інших.

Таким чином, життєвий досвід Путіна принципово відрізняється від досвіду західних політиків. Навіть звичайний громадянин Європи або США не може бути знайомий з мотивацією людей з цього середовища. Це ще складніше для провідних політиків, які часто  походять з вищих соціальних класів і є випускниками елітних шкіл. Там, однак, вони не могли навчитися розуміти девіантних насильників. Цей досвід здобувається в суворій школи життя, на вулицях російських міст.

Дії російського керівництва добре передбачили мої друзі з Криму та Донецька. Вони знали рівень цинізму і жорстокі. Інші вірили в логіку і сподівалися на розум.

Психологічний профіль Путіна – це результат девіантних процесів, які призводять до виродження всього російського суспільства і суттєво впливають на російські регіони та соціальні класи, представники яких часто зустрічаються в лавах російської армії. На молодь у багатьох російських регіонах впливає не лише неймовірна бідність, але і те, багато дітей також часто стають жертвами насильства, в тому числі сексуального. Я контактую з колегами кримінологами з Бурятії, і вони повідомляють про буквально катастрофічний стан в цій галузі принаймні з 2009 року. Рівень насильства, який ми зустрічаємо саме в цьому регіоні, є майже неймовірним. І випадки, які мої колеги описують мене, нагадують про наукову фантастику жахів, а не про реальні випадки поліцейської практики.

У Росії давно культивувалися  цілі кримінальні субкультури, а в деяких соціальних групах злочин сприймається як єдиний швидкий спосіб досягти успіху. Насильство стало загальною формою комунікації. Цей підхід дуже чітко проявляється, наприклад, у молодіжному русі А. У. Е. «Арестантский уклад един / Арестантское уркаганское единство». Це є ідеологією молодіжних банд, де злочин є успіхом, а сам злодій є героєм.  Діти, що ростуть у цій «культурі» та соціально депресивних умовах, часто є жертвами, а згодом, вже підлітками, стають правопорушниками. І продовжують цикл насильства.

Аналогічно, молодь формується через політичні та мілітаристичні організації. Наприклад, “Наші” або «Молодая Гвардия — Юнармия». Ці рухи поширилися також на окупованих територіях України. У Донецьку часто спостерігали членів Юнармії.[iv]

Окрім формалізованих «елітних» груп, ми спостерігаємо цілі соціальні верстви та депресивні регіони, де немає надії на покращення умов життя. Бурятія – це лише один із регіонів. В Україні у лавах російської армії ми також бачимо Тувинців та представників інших народів Сибіру та Кавказу.

На цих людей масово впливає пропаганда Кремля. Деякі вірять у верховенство російського імператорського націоналізму, інші в те, що  Росії  загрожує  НАТО. Більшість, однак, борються за гроші та за можливість грабувати завойовані території. Вони вірять, що зможуть швидко отримати те, що ніколи не змогли б отримати без злочинів. Більшість з них живуть на межі бідності.

З цих груп вербуються учасники в організовані злочинні угруповання або в приватні військові компанії, які потім під контролем російських сил безпеки або військових сил просувають інтереси основних акторів. Довгий час йшлося переважно про інтереси корупціонерів і метою була нажива.

Проте не пізніше 2013 року ми помічаємо, що ці структури задіяні у фінансово збиткових операціях, а також те, що російське керівництво використовує їх для ідеологічно вмотивованого насильства в гібридній війні, а тепер і в абсолютно відкритій війні проти України та всього вільного світу.

Ця зміна пов’язана з подальшим виродженням російського політичного класу. Йдеться вже не лише про корупцію та наживу, а й про світове панування, нездатність співчувати та відмову від вільної дискусії, навіть в керівництві Кремля. Це призвело до ізоляції Путіна від реального світу та ухвалення ним фатального рішення.

Кількість осіб, що сформувалися в описаному вище девіантному середовищі, дуже велика, і саме такі особи досягли командних посад в армії РФ. Це відбувається навмисно, це не випадковий вибір! Ситуація, яку ми спостерігаємо сьогодні, дає відповідь на питання, чому російське керівництво цілеспрямовано культивувало насильницькі  субкультури.

Ці групи маргіналів і ґвалтівник є частиною всієї російської тактики та стратегії, яка базується на великій кількості атакуючих солдатів, високих рівнях насильству проти мирного населення. Це не лише насильство у вуличних боях, але також артилерійські та авіаудари по цивільних об’єктах, у тому числі дитячих садках та лікарнях. Субкультура насильнилия тому так очевидно впливає i на елітние війська, у тому числі висококваліфіковние – льотчикі.

Це насильство має лише одну мету – зламати суспільство, яке потім вимагатиме миру будь-якою ціною, навіть ціною капітуляції. І це ще одна помилка російського керівництва. Кожен такий напад викликав лише більше ненависті та рішучості боротися, часто навіть у тих регіонах і громадах, які до лютого 2022 року все ще були проросійськи орієнтованими.

Сучасний російський Фашизм – Рашизм і перспективи припинення війни

За словами кримінолога і засновника Санкт-Петербурзького центру девіантології професора Якова Гілінського, з яким я кілька разів консультувався про ситуацію ще задовго до війни, вищеописані  групи  є «резервом вищого командування» в боротьбі  проти «помаранчевих революцій», які загрожують Росії.

А російському режиму загрожує будь-який прояв свободи, тому що на даний момент це вже є фашистський режим, тобто заснований на принципі лідерства, радикальному націоналізмі, мілітаризмі, культі сили і домінування. У Російській Федерації все підпорядковано великодержавницьким інтересам, які розуміються значною частиною суспільства як колективне благо, що є вищим за індивідуальну людську долю.

Російський фашистський режим є «жертвою» (це прояв комплексів його представників) і це виправдовує будь-які дії проти ворогів, він відкидає лібералізм та вплив іноземців (іноземних агентів).

Професор Гілінський протягом багатьох років наголошував на тому, що режим у Російській Федерації відповідає всім вищезазначеним характеристикам фашистського режиму.[v]

Дійсно, оглядаючись назад, схоже, що Путін вірив, що падіння України буде питанням днів, і населення вітатиме російські сили. Однак до такого висновку могла прийти лише людина, відірвана від реального світу. Кожному, хто хоч раз проходив українськими містами та селами, напевно було зрозуміло, що ці люди не зустрінуть російської армії, але і готувалися до її можливого наступу останні кілька років. Надмірна самовпевненість також є однією з характеристик фашистських лідерів.

Російські військові, які брали участь в атаці, були впевнені, що заходять, практично, на дружню територію, і, зламавши опір кількох бойовиків-радикалів, місцеве населення буде їх вітати . У цьому їх переконали й командири.

Але навіть те, що вони пережили в перші дні атаки, говорило скоріше про протилежне. Сотні тисяч людей, у тому числі старих чоловіків і жінок, стали на захист країни. Навіть діти допомагали у створенні оборонних позицій, які були побудовані в усіх селах. Люди часто використовували власні автомобілі та спорядження, мисливську та спортивну зброю, тощо.

Солдати російської армії десь на 5-й день зрозуміли, що початкова ідея була абсолютно хибною. З цього часу ми також починаємо стикатися з нападами на цивільні об’єкти, насильством проти мирних мешканців. Росіяни уникали цього в перші дні атаки. Але потім почали мстити. Це також логічно вписується в модель поведінки закомплексованих девіантів. Сьогодні ми вже знаємо також із власних досліджень,   що не тільки тортури та насильство, але також застосування касетних боєприпасів і артилерії, і навіть авіаудари по житлових будинках, стали досить поширеним явищем.

Російська армія була принижена. Армія України, яку традиційно в Росії називають невдалою, смішною, вистояла і досягла значних успіхів вже на першому ж етапі війни.

Російські вояки, принижені в житті, а потім принижені в російській армії, сповненій знущань і грабунку, були знову принижені, але цього разу українцями, які, за словами їхніх командирів, повинні були бачили в них визволителів.

Все це впливає на психіку осіб, психологічний профіль яких уже порушений попереднім життям. Ці люди, навпаки, бачать процвітання на окупованих територіях, яке виходить за межі їхнього уявлення про багатство. У місцях, раніше окупованих російською армією, за словами очевидців, російські солдати вважали нутеллу на сніданок великим благом, часто не знали, як працює чайник, не вміли поводитися з газовою плитою, плазмовий телевізор сприймали як картину, а електрика в будинку була для деяких невідома.

Потім ці солдати отримали абсолютну владу над представниками нації, чия армія їх принизила. Такої влади, якої вони ніколи не мали в житті. Результатом є апокаліптичне насильство. Однак, за словами свідків, у російській армії були солдати, які уникали зайвого насильства і навіть допомагали мирним жителям. Однак загальну картину це не дуже змінює.

Російському уряду все ще вдається вербувати людей, зацікавлених служити в армії,  багато з них готові йти на військові злочини. Для когось це навіть головна мотивація. Але після провалу оригінального російського плану «спецоперації» інтерес до служби падає. Наприклад, фонд «Вільна Бурятія» щоденно реєструє звернення про правову допомогу при звільненні військовослужбовця ЗС РФ.[vi]

Серійний вбивця буде вбивати, поки його не спіймають. Фашистський режим сьогоднішньої Росії неможливо зупинити інакше як перемогою над ним. Будь-які переговори з Російською Федерацією про мир, капітуляцію та репарації мають бути пов’язані з українськими військовими досягненнями. Зміни режиму в Російській Федерації можна очікувати, можливо, лише в момент очевидної військової поразки в Україні. Зараз усі ресурси та сили мають бути спрямовані саме на те, щоб витіснити російсько-окупаційні війська з усієї території України.

Виродження російського режиму та психологічний профіль Путіна поступово загострюєтеся. У 2014 році Путін психологічно не був готовий до відкритої війни, і тоді шансів на успіх було незрівнянно більше. До 2022 року Путін був готовий віддати наказ про відкриту конвенційною війну. На наступному етапі може бути готовим  до не  конвенційної, тобто ядерної війни. Тому ми повинні зупинити його зараз.

Депресивні спільноти, місцевості та насильницькі, девіантні субкультури слід моніторить навіть після поразки Росії.  Їхня трансформація також має бути метою міжнародної спільноти.

Петр Пойман, PhD, кримінолог, представник Інформаційного центру «Майдан Моніторинг» в Чехії та Словаччині, засновник Team 4 Ukraine, колишній монітор ОБСЕ, представник Чеського Товариства Кримінологів в Україні.

Більше про автора Petr Pojman CV 2022

Це перша стаття автора, написана українською мовою. 

Доповнено 21 липня 2022 року

[i]  https://youtu.be/MblaRRrkYIc, https://youtu.be/nu0pp5ME9Zk (Посилання функціональних на 11.6.22)

[ii] euromaidanpress.com/2018/11/25/to-deal-with-putin-west-needs-to-study-russian-criminal-world-eidman-says

[iii] https://argumentua.com/stati/leonid-usvyatsov-nastoyashchii-uchitel-putina, 23.12.2015

[iv] ИА Красная Весна, https://rossaprimavera.ru/news/e69234ac

[v]  Яков Гилинский, Обыкновенный русский фашизм, www.index.org.ru/journal/24/gil24.html, 24/2006

[vi] БУРЯТЫ отказываются от военных контрактов – что же СЛУЧИЛОСЬ? Гармажапова, 7. 7. 2022 , https://youtu.be/ebhY16CU6mc, https://freeburyatia.org/

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.