День незалежності України та 6 місяців від початку широкомасштабного вторгнення. Якийсь надзвичайний символізм. Я знав, що московити живуть символами, проте такий збіг-не збіг все одно вражає. Так, я вмію рахувати, тому вже у березні – квітні розумів, що на наш День незалежності буде рівно 6 місяців як почалася атака на Україну зі всіх московито-білоруських фронтів (так, не всіх, крім Волинського напрямку, з якого “лише” ракети летіли).
Важкі пів роки повномасштабної війни за незалежність України. Важкі пів роки оборони Харкова. Важкі пів роки для всіх харківців: хто в евакуації, і хто залишився у місті. Пів роки життя в нових умовах – для когось за кордоном, для когось у тилу, для когось життя у місті, що за 15 кілометрів від лінії фронту, а для когось – в окупації. Пів роки, що змінили нас назавжди. І скільки днів, тижнів. місяців це триватиме знає хіба що сам Господь. І за ці пів роки для багатьох День незалежності став святом, а не просто вихідним. Це можна зафіксувати і за соцопитуваннями, так спитавши людей на вулиці. Схоже. українці нарешті вчаться цінувати свою країну, сплачуючи криваву ціну. Як показує історія (яка, як відомо, вчить, що абсолютно нічому не вчить) для більшости націй, які не мають спільного погляду на майбутнє своєї країни, незалежність виборюється та й саме націєтворення відбувається у кривавих війнах та революціях. Особливо, якщо імперія не бажає давати свободу якійсь її частині, яку імперія окупувала колись і тепер навіки вважає своє невіддільною частиною.
Перед тим, як перейду до описової складової маю сказати важливе. Надалі хроніки будуть епізодичними та фрагментарними. Річ у тім, що я на 2 тижні (може трохи більше) їду у відрядження Україною. Так, по суті це відрядження, хоча я мій мозок вперто намагається називати це “відпусткою” (. Для кожної людини є межа, коли потрібний перепочинок. Він для мене настав ще на початку серпня, проте через низку обставин я можу поїхати лише зараз. Не знаю, чи добре писати про Харків, не будучи тут фізично, не відчуваючи атмосфери та акустики міста. На мій погляд, ні. Але є й обов’язок перед читачами та перед аудиторією хронік атаки на Харків (у т.ч. закордонною – щиро дякую волонтерам-перекладачам, які перекладають мої стилістичні завороти мовами, із зовсім іншою логікою побудови словосполучень та стилістичних конструкцій, аніж українська!). Проте у наступні два тижні це будуть нерегулярні та загальні зведення на основі розповідей моїх друзів та колег – вони будуть моїми очима та вухами тут, у Харкові. Можливо, в моєму фейсбуці з’явиться щось живе, а не “постійний день бабака”, що триває вже пів роки.
Весь ранок харківці були подивовані що це було вночі – що це прилетіло о 23:10. За інформацією поліції. то був “Іскандер”, який, за її ж версією, був неякісним, зробленим на третій зміні в московії, і просто вибухнув в повітрі. Про те, що спрацювало ППО жодних офіційних повідомлень не було. Зранку ДСНСники витягали рештки ракети, які впали на один з будинків в самісінькому центрі Харкова, за допомоги крану. Болванка з двигуном ракети – то вам не іграшки. На жаль, дах та дерев’яні конструкції даху постраждали від вогню.
У місті довга комендантська година. На вулицях ані душі, крім військових, правоохоронців, поодиноких волонтерів. які мають перепустки, декого з журналістів та людей із собаками. Місто ніби вимерло. Такого пустого Харкова, здається, ще не бачили. Хоча ні, таке було, у довгу комендантську годину у травні, але ми тоді через обстріли цього не помічали. Зараз можна придивитися як це.
Сам день минув дуже тривожно. Час від часу гуртіло на півночі міста: московити з артилерії обстрілювали харківські передмістя. За добу оголошували 13 повітряних тривог загальною тривалістю понад 11 годин. Десь з години з 10-ї ранку сирена ревла спочатку кожні приблизно пів години. а з середини дня – десь кожні 15-20 годин. Інколи було комічне: ще реве сирена, а додаток “Тривога” сигналізує про відбій повітряної тривоги.
При цьому, повітряна тривога Харківського району накладалася на тривогу по всій області. І це часто при повній тиші у безлюдному місті Відбій однієї не означав відбій іншої.
Обстріл Харкова був один – зранку вдарили з по Олексіївці, внаслідок чого було пошкоджено одну зі шкіл міста. В подальшому в місті було тихо, окрім постійних сирен про повітряну тривогу. Також, за повідомленням різних пабліків, протягом дня силами ППО було щось збито вранці (можливо, безпілотник), а також щонайменше одну ракету (можливо, дві) в районі Богодухова. Офіційної інформації з цього приводу не було.
У ніч на 25 серпня, близько 3:50 здійснено один ракетний удар по Чугуївському району – без постраждалих. Ще одна ракета, запущена, з-під Бєлгорода, вибухнула в повітрі.
Протягом дня тривали обстріли північних і східних передмість Харкова, вздовж всієї лінії фронту, – Руських і Черкаських Тишків, Борщової, Циркунів, Руської Лозової, Питомника, Нового, Дементіївки, Безруків, Цупівки, смт Слатине та Прудянка, Дергачів, Малої Данилівки. Також рашисти обстріляли смт Золочів та села Одноробівка, Карасівка, Соснівка, Світличне та Уди. Обстрілам піддаються і багато інших населених пунктів (загалом їх у зведенні Генштабу ЗСУ понад 20). Обстріли тривають вздовж лінії фронту.
Активно московити обстрілювали Дергачі та смт Мала Данилівка, де від обстрілів пошкоджено цілу низку будинків, спалахнуло 5 пожеж, які гасили рятувальники, та поранено двох людей. Також артилерійських ударів завдано по смт Золочів та селу Одноробівка, яке рашисти обстрілюють кілька днів поспіль. Дісталося цього дня і смт Печеніги з “градів” – пошкоджено низку будинків, в яких проживали літні люди, проте обійшлося без потерпілих.
На північ і північний схід від Харкова тривають бої, проте спроби атак московитів закінчуються нічим.
Кілька замальовок. У переддень Дня незалежності перед довгою комендантською годиною дехто тарився алкоголем так, ніби збирається святкувати безперестанку аж до понеділка. Ну, може хтось зібрався перечекати всі ці 1,5 доби дружною компанією, не знаю.
Були і порушники комендантської години. Хтось пересувався в середині мікрорайонів між будинками, хтось вибивав килими (о, так, це дуже вчасно), хтось намагався посмажити шашлики. Поліція патрулювала місто, і одного порушника в одному з районів міста поліцейські змусили здавати норматив з присідань. Поліція має почуття гумору. Як влучно пожартував дехто з нашої команди: якщо не здав – нормальна людина, а як здав – то точно диверсант. Загалом, ставлення поліції до журналістів за цей час змінилося: від підозрілості березня – квітня, до сприяння у липні – серпні. Кожний виконує свою роботу і повага один до одного – це важлива річ. Дякую за службу!
У Змієві (центр Зміївської міської громади) пропонують місцевій дитячо-юнацькій спортивній школі присвоїти ім’я Сергія Сисоєва, майстра спорту з кікбоксингу, розвідника родом з цього міста, який протягом останніх п’яти років служив у центрі спеціальних операцій та загинув 15 червня на Херсонщині. Сергій Сивоєв до служби в армії займався громадською та волонтерською діяльністю, брав участь у створенні батальйону “Азов” у Харкові, а також батальйонів “Донбас” та “Айдар”. Тепер має бути громадське обговорення цієї пропозиції найменування спортшколи, яку мають підтримати мешканці міста. До слова, колектив ДЮСШ підтримав цю ініціативу. Не проти такої ідеї і в міській владі.
До національного списку “30 до 30” = молодих українців, які відбудовуватимуть країну, який опублікував Forbes Україна, увійшов гурт з смт Близнюки на Харківщині “Курган & Агрегат” (Аміль і Раміль Насірови та Євген Володченко). Цей гурт зібрав за пів роки близько 7 мільйонів гривень для ЗСУ. Так, Володченко служить у добровольчому батальйоні, а Насірови збирають пожертви на допомогу оборонцям України через Інстаграм.
До речі, за даними того ж видання Forbes Україна харківський олігарх Олександр Ярославський, власник концерну DCH вже більше мільярдер. Протягом 2021 року статки Ярославського складали приблизно 820 млн доларів, він був у десятці найбагатших українців, купив активів ще на 350 млн доларів, але за шість місяців від початку повномасштабного вторгнення оціночна вартість статків впала на 62% – до 390 млн доларів, адже харківські активи – аеропорт “Харків”, Харківський тракторний завод, один ТРЦ “Караван” (ага, на Салтівці) не працюють, Кременчуцький НПЗ зазнав істотних руйнувань. Єдине, що не знецінилося – 60-тиметрова яхта Kaiser вартістю 50 млн доларів, яку Ярославський обіцяв продати і передати ці гроші на відбудову Харкова, але до цього часу цього не зробив.
На південному сході Харківщини тривають бої на Слов’янському та Барвінківському напрямках. Московити знову здійснили атаку у бік Нової Дмитрівки Барвінківської міської громади, проте, отримавши гідну відсіч, відступили. Крім того, продовжувалися обстріли населених пунктів південного сходу Харківщини по всій лінії фронту, зокрема, Великої Комишувахи, Нової Дмитрівки Барвінківської міської громади та Бражківки Оскільської сільської громади.
Харківська обласна прокуратура оголосила підозру у колаборації т.зв. голові окупаційної т.зв. “тимчасової адміністрації” гауляйтеру Балаклії Юрію Шевченку, з Горлівки, у якого є ще й московитський паспорт, і іменував себе підприємцем та волонтером гуманітарної організації “Мир – Харькову”. А у березні він разом з ізюмським гауляйтером Соколовим піднімав московитську триколорну ганчірку перед будинком Ізюмської райдержадміністрації.
У Куп’янську московити призначили на додачу до гауляйтера окупованої частини Харківщини Віталя Ганчева ще одного гауляйтера – голову окупаційної т.зв. “ради міністрів Харківської області” Андрєя Алєксєєнко, який родом з Краснодарського краю, першим заступником губєрнатора Краснодарського краю, був мером Краснодара з листопада 2021 по 18 серпня 2022 року і за цей час спійманий на хабарі в особливо великих розмірах навіть за московитськими мірками. Знову ж таки, “дума” Краснодара відпустила міського голову “у зв’язку з переходом на іншу роботу”. А вже 21 серпня з’явився у Куп’янську. Формально указ про “призначення” Алєксєєнко підписав гауляйтер Ганчев ще 19 серпня – і тоді ж було сформовано окупаційну “раду міністрів” Харківської області. Алексєєнко, за інформацією пропагандистських московитських ресурсів, вже зробив першу заяву – говорить. що побував в усіх містах окупованої Харківщини, крім смт Козача Лопань і вражений руйнуваннями, а ще визначає головний пріоритет – підготовка до нового навчального року за рашистськими програмами та підготовка до опалювального періоду.
До речі, про освіту. Так, у Вовчанську готуються розпочати навчальний рік 1 вересня, звісно, за москосвитськими програмами: викладатимуть історію московії, ввели предмет “московитська творчість”, виключити із програми предмет “Захист України”, українська література тепер – зарубіжна, а на вивчення української мови (якою говорить більшість людей по селам і містечкам) виділять аж 1 урок на тиждень як на факультатив. При цьому на московитську мову припадатиме 4 уроки на тиждень. Вся документація, ясна річ, буде московитською. Це ще раз доводить, що мова має значення.
А це ще не все про Вовчанськ. По-перше, силами партії “єдіная расія” та т.зв директорки Дитячого центру дозвілля цієї “партії” Інни Прудіус біля Вовчанського ліцею №1 встановили бюст лєніну. До речі, сама Інна Прудіус була вчителькою московитської мови та зарубіжної літератури саме в цьому ліцеї. А першокласників у Вовчанську, яких, за даними окупантів 62 дитини, збираються нарядити на 1 вересня у червоні краватки. Одним словом, на окупованих територіях московити відроджують совєтський союз.
Московити відновлюють роботу у Вовчанську і дитячого садка №2, директоркою якого рашисти призначили Ірину Осіїк, яка має підвищення кваліфікації як практичний психолог дошкільної освіти і називає дітей з Вовчанська “рускімі” – московитами, і що діти з самого початку мають це розуміти.
Стає відомим все більше колаборантів з Вовчанська. Так, т.зв. заступником голови окупаційної т.зв. “військово-цивільної адміністрації у місті Вовчанськ” став начальник відділу культури і туризму Вовчанської міськради Микола Лесніков, який вже встиг заявити, що мешканці Вовчанська є одним народом з московитами, і що майбутнє та стабільність можливі лише з московією. Сам Лесніков до 2016 року був застуником голови Вовчанської РДА, у 2016-2020 роках (до децентралізації) був керівником відділу культури і туризму Вовчанської РДА, а після децентралізації та ліквідації Вовчанського району, з 2021 року працював на аналогічній посаді у Вовчанській міськраді.
Комендантом Вовчанська є Олександр Шавиря, який є керівником та власником фермерських господарств “Котон” та “Котон-1”, що зареєстровані в селі Юрченкове Вовчанської міської громади, а також співвласником вовчанського ТОВ “Ринок” (управління нерухомістю).
До слова, міський голова Вовчанська Анатолій Степанець та двоє його заступників, які стали колаборантами та працюють на окупантів, підозрюються у державній зраді.
А ще т.зв. голова окупаційної т.зв. “військової цивільної адміністрації” гауляйтер Харківської області Віталій Ганчев разом з депутатом Госдуми московії Артьомом Туровим у РАЦСі в Куп’янську роздали паспорти десятьом колаборантам серед місцевих жителів, які зголосилися отримати цей пачпорт. Московитські пропагандисти пишуть, що перед отримання рашистських пачпортів колаборанти склали присягу “гражданіна московії”, ну все як за Маяковським і його широкими штанями.
Віримо в сили оборони України та ЗСУ! Допомагаємо волонтерам, медикам та рятувальникам. Все буде Україна!
Сергій Петров
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
