Культура безпеки: що за термін? А що таке культура безпеки міста?
Спробуємо розібратися.
Безпека є найважливішою з людських потреб. Це робить її предметом уваги представників різних дисциплін та фахівців різних напрямів діяльності. Навіть поверхневий огляд визначень безпеки призвів би до довгих дискусій стосовно її сутності.
Безпека – це відчуття чи стан?
Психолог, орієнтуючись на те, що це екзистенційна потреба, наполягатиме на першому. А, наприклад, інженер-енергетик – на другому.
Обидва мають рацію і обидва не дадуть вичерпної відповіді. Бо йдеться про пазл, що складається з безлічі складових.
Спроба їх поєднання, хоча і дуже спрощена, може призвести до такої формули:
безпека – це відчуття (передбачуваності, керованості особистого чи групового буття), що ґрунтується на певному стані (захищеності, усталеності чи стійкості).
Але завжди є «але»… Стан безпеки не виникне сам по собі, він має бути сформованим. Тож йдеться про діяльність, в основі якої усвідомлення загроз та пов’язаних з ними викликів. І здійснюватись вона має попри зафіксовані у колективній свідомості уявлення про те, що «безпека – це відсутність небезпек». Отже. Формула «усвідомлення-діяльність-стан-відчуття» може певним чином окреслити складові нашого пазла.
І знов «але». Ця формула є абстракцією, конкретних рис вона набуває лише у контексті конкретних загроз. Так з’явилися: безпека дорожнього руху, продовольча безпека, екологічна безпека, інформаційна безпека, енергетична, кримінальна… Можна продовжувати. В їх основу покладено ланцюжок – від усвідомлення загроз до алгоритмів реакцій на них. Цей підхід доцільний вже тому, що працювали з цим люди, які зтикалися з важкими, іноді трагічними наслідками відсутності цього ланцюжка чи слабкості якоїсь з його ланок.
Що таке культура безпеки міста?
З часом це призвело до виникнення такої категорії, як культура безпеки1. Серед безлічі визначень культури, маємо звернутися до такого. Це – якість суспільства або окремих його груп. І відображається вона у нормах та цінностях, що регламентують відносини людей із середовищем, частиною якого вони є та відносини людей між собою. І, таким чином, характеризують особливості їхньої свідомості і поведінки, тобто спосіб буття.
Культура, в основу якої покладені цінність та якість людського життя, визначається здатністю сприймати та оцінювати загрози, індивідуально або колективно діяти в умовах викликів. Фахівці, що працюють над цим, використовують різні терміни: protection, preservation, safety, security. Вибір залежить від пропонуємих реакцій на загрози та відповідних алгоритмів дій.
Можемо припустити, що причиною такому термінологічному, а відтак і дієвому різноманіттю є динаміка сучасного життя, що продукує загрози набагато швидше, ніж ми встигаємо їх осмислювати, відповідно на них реагувати та змінювати спосіб буття.
І яскравим прикладом цієї динаміки є надскладний феномен – місто. Увага до нього не випадкова, адже урбанізація сама по собі провокує загрози та виклики, що потребують серйозної уваги. Вони увійшли до різноманітних моделей безпечного міста. Переважно ці моделі створювалися в межах концепції urban design, що була запропонована у 1956 році в Гарвардській вищій школі проектування (HGSD). Їх класичні завдання полягають у забезпеченні особистої безпеки і здоров’я містян. Загрози енергетичні, кліматичні, економічні, соціальні чи екологічні стають підставами для роботи над бажаними станами міст.
Місто це система
В основу моделей покладено також розуміння того, що місто – це система, що має розвиватися, змінюватися. І, разом з цим, вона є парадоксальною і неузгодженою усередині. Адже різні її елементи розвиваються різними темпами. Так з часом почали домінувати уявлення про збалансовану міську систему.
Але безпека міст складається з безлічі факторів, у тому числі не дуже очевидних. Специфічним виключенням стало проектування міст, які відчували вплив очевидних загроз – сейсмічних (США та Японія), демографічних (Сингапур), терористичних або військових (Ізраїль, де сучасна концепція проєктування міст передбачає створення «цитаделей» – місць, завданням яких є збереження життя людей під час атак).
І тут слід згадати, що концепція urban design отримала життя після Другої світової війни, коли настрої та очікування були спрямовані на мирний розвиток міст. І саме тому ізраїльський досвід ми тут розглядаємо як виключення. Навіть попри «холодну війну», прагнення відчуття комфорту, як аналогу стану безпеки стали переважати. Тим більше, що з часом інфраструктурні, екологічні чи енергетичні загрози стали усвідомлюватися, як домінуючі.
Чим далі, тим менше військові загрози розглядалися як можливі. Нажаль, вони є. Досвід України – саме про це. Війна, що веде росія, є урбаністичною. Міста свідомо перетворюються на поле бою. Це збільшує втрати. Економічні, управлінські. Людські. Великі та не дуже міста втрачають можливості центрів. І це ще не найгірший варіант. Бо нові реалії свідчать про урбаніцид – знищення цивільних об’єктів, терористичні дії проти мирного населення з елементами геноциду. Залишимо це на розгляд міжнародних судів…
Але це стало можливим також через неготовність українських міст, у проектуванні та будівництві яких ніяк враховувався подібний розвиток подій. Більш того, йдеться про системну неготовність не тільки до військових загроз, але й до будь-яких кризових явищ – техногенних, кліматичних, ресурсних.
Безпека міста як готовності до загроз.
Мабуть це і стало своєрідним тригером, що вплинув на осмислення фахівцями безпеки міста, як готовності до загроз. Цьому була присвячена доповідь доктора Міхала Домінчака з Технічного університету Лодзі (Польща) на II Міжнародному конгресі з кліматичного відновлення міст на початку червня 2022 року. Запланована заздалегідь тема кліматичних змін, як джерела загроз не втрачає актуальності. Але нажаль додається компонента військова.
В основу доповіді покладено здатність міста до невідкладних змін. І йдеться саме про таку культурну якість, як пропорційна готовність усіх його підсистем (економіка міста, забезпечення його життєдіяльності, залученість громади до міських процесів), що є запорукою збалансованості.
Схематично цю доповідь можна розкласти на чотири компоненти:
Самодостатність міста.
Самодостатність міста, що потенційно може опинитися в стані кризи. Ресурс міста, який потрібно створювати і убезпечувати заздалегідь, складається з простих складових: енергія; вода; їжа; комунікації; транспорт.
Диверсифікація.
Сприяння диверсифікації джерел і поставок енергії вкобчає:
- сприяння місцевому/громадському виробництву енергії2;
- підтримка постійного дрібного (місцевого) виробництва енергії на основі відновлюваних джерел (через джерела водні, біомасові і так далі);
- використання резервних джерел енергії, у тому числі не відновлюваних, як аварійного ресурсу;
- заходи щодо забезпечення незалежного (захищеного) постачання води та продовольства;
- зміни визначення біологічно активних (сприятливих) територій – сприяння громадам у самозабезпеченні і виробництві їжі;
- організація міських господарств (urban farms) наприклад через створення спеціалізованих зелених насаджень;
- підтримка будівництва місцевих свердловин питної води;
- сприяння зберіганню та ефективному управлінню дощовою водою, особливо в масштабах громади (положення MPZP).
Вмотивованість містян.
Самозахист та самоорганізація ґрунтується на концепції «невидимого щита». Доповідач це позначив, як Вмотивованість містян. Саме ця складова доповіді відображає необхідність враховування нажаль реального кризового чинника – військових загроз і включає такі компоненти:
- соціальна (громадянська) інтеграція;
- громадянська контррозвідка (пробудження соціальної свідомості через освіту; розпізнавання загроз; запобігання ворожим впливам);
- про-оборонна освіта (спортивно-військова підготовка; удосконалення процедур протидії загрозам; вчасність доступу до зброї; розвиток територіальної оборони);
- системна взаємодія громадян з підрозділами територіальної оборони та поліцією.
Саме ця складова сьогодні в Польщі набуває певної популярності. Доктор Домінчак зазначив, що можливо це один з ефектів того, що відбувається в Україні. Схоже, що так. Але тут є край важливий і, можливо поки що неочевидний аспект. Розгляд загроз відбувається в контексті організації життя громади під час кризи. І це стало основою четвертого компонента.
Зміцнення малих громад в місті.
Зміцнення ідентичності та зв’язків у малих районах – громадах (в тому числі через законодавче закріплення рад житлових масивів) включає в себе:
- створення в адміністративно-просторовій структурі системи мікрорайонних поселень у масштабі від двох до чотирьох тисяч осіб (через положення про зміни національного законодавства);
- підтримка громад з метою місцевого виробництва енергії, їжі та економії води;
- інтеграція напрямів діяльності в умовах кризи через місцеві/громадські навчальні ініціативи.
Підготовка міста до кризи.
Отже, самодостатність міста, диверсифікація джерел і поставок енергії, вмотивованість містян, зміцнення ідентичності та зв’язків у місцевих громадах – це дуже конкретні напрями підготовки міста до будь-яких кризових явищ. І не тільки спровокованих військовою загрозою. Бо для громади ворогом можуть виступати також кліматичні виклики, стихійні лиха чи техногенні катастрофи. І якість громади, її вмотивованість є однією з умов збереження та подальшого розвитку міста.
За умови втілення цих ідей на практиці, подібна формула може окреслити те, що колись буде називатись культура безпеки міста. І схоже, що ґрунтуватись вона має не тільки на protection, preservation, safety чи security.
Культура безпеки міста як спосіб буття, може ґрунтуватися на readiness to action – готовності до дії.
Для цього потрібні зміни. І головне – це проектування громад, що вмотивовані до таких змін. Час є. Але його обмаль.
Ігор Дубровський
Примітки
1. Поєднання понять «культура» і «безпека» вперше було здійснено Міжнародною Агенцією з атомної енергії у 1986 році в процесі аналізу причин і наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Визнано, що низький рівень культури безпеки був однією з її причин. З часом склалося розуміння того, що категорія security culture (культура безпеки) має застосовуватися не тільки до персоналу потенційно небезпечних об’єктів, але й до різних напрямів людської діяльності. І сьогодні можемо зустріти такі словосполучення, як nuclear security culture, cyber security culture, digital security culture або societal security culture.
2. Тут важливо звернути увагу на положення MPZP (Miejscowy plan zagospodarowania przestrzennego), або Місцевий план просторового розвитку – нормативно–правових актів, що визначають цільове використання землі, розподіл інвестицій державного цільового призначення та визначає спосіб та умови забудови земель.
Радимо також почитати: КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ ТА УМОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
“Майдан” – це термін, який ми свідомо і цілеспрямовано внесли в політичний словник. Підтримка «Майдану»: у гривні , PayPal: nataliyazubar@maidanua.org.