Цей день настав!
У батьківських чатах перед 14 жовтня ніхто не колотиться з “давайте купім подаруночки мальчикам” і не пише мені, що я агресивна, схиблена на війні і “порчу дєткам празнік”.
Кілька років я без жодної підтримки брала участь у цих срачах не з любові до процесу (ладно, хіба трохи)), а тому що має бути правильно!
Про ажіотаж в офісах зі шкарпетками для всєх мужчін аля гарантія отримання гіацинтів у горшках на 8 березня не чутно теж. Правда, я не в офісах, тож хз.
Цей день настав! По-хорошому не доходило, а зараз розвиднілося. Не те, щоб я раділа, просто я зла і пам’ять у мене хороша.
На фотці – чергове місто, яке побудував мій синок Саша. Схоже на Маріуполь і ще багато українських міст зараз, правда?
