Де шукати грань двох світів

Перемикач мов

Ідеологічні напрямні до боротьби – “Свобода Народам!” – “Свобода Людині!”, прийняті на Другому Великому Зборі ОУН в 1941 році, стали сьогодні маркерами глобального конфлікту. Це є фактичним визнанням правильності ідеології ОУН в тому світі, де визнається цінність людської особистості, хоч десятиліття паплюження націоналізму ворогами національної свободи ще даються взнаки. Для наших союзників у поточній війні стає самозрозумілим, що без свободи народу не буде свободи людини, та що держава, яка пригнічує свободу народу, буде топтатися по правах окремої людини.

грань двох світів
Гравюра головного художника УПА Ніла Хасевича, члена Варшавської академії красних мистецтв

За що боролись?

Але для нашого народу факт, що ми й далі житимемо на грані двох світів, не те що неочевидний, він не існує. Ми переможемо – і всі стануть щасливими, Україна буде в безпеці – ось настрій переважної більшості, яка для власного спокою не бажає заглядати в майбутнє. Насправді, щойно війна скінчиться, відбудуться вибори. На них прийдуть голосувати не тільки ті, хто воював за перемогу, але й ті, хто в різний спосіб намагався відкосити від війни. Їх більше. І вони, як і раніше, проголосують “за все хороше проти всього поганого”. І у людей, які ставили на кін своє життя, щоб Україна існувала й далі, виникне вічне питання: “За що боролись?”

Боролись, щоб Україна існувала далі

От за те й боролись, щоб Україна існувала далі. Для дітей і внуків. Це в простому розумінні, без глибшої філософії. А в глобальному контексті – боролись за те, щоб Україна була по цей бік грані двох світів, де існує свобода народів і свобода людини. Тільки от ця грань – вона ідейна, не можна казати, що вона співпадає з географічними межами. Країна може за конституцією і своїми законами бути на боці свободи, але ідейна межа проходить всередині суспільства. Ось Сполучені Штати устроєво стоять по цей бік свободи, але раптом 6 січня 2021 року виявилось, що можуть спробувати по більшовистськи перейти на бік тоталітаризму. А ось Польща і Угорщина, на думку Євросоюзу, роблять це повзучим способом. І не треба дивуватися, що ця межа всередині України почне дрейф у бік несвободи. Це ідейна межа, вона утримується ідейними людьми. Не мають енергії утримувати, то й пересувається.

“Лучча верства” несе відповідальність за долю нації

Ось так ми приходимо до тези Донцова про “луччих людей” і їх вплив на суспільство. Як можна говорити про відповідальність за Україну людей, які від лютого шукали спосіб її покинути, щоб не потрапити під мобілізацію? Що вони навідповідають? Ось ви кинете такого дезертира у бій, а він покине позицію, від якої залежить життя його загону. Можна його скарати навіть на смерть, але загін вже загинув, і позиція втрачена. Той, хто включив дезертира в загін – відповідає за цю поразку, чи ні? Те, що кращі армії світу взяли курс на професіоналів, які знають, чим їм загрожує участь у війні, вже дає відповідь на питання.

“Лучча верства” несе відповідальність за долю нації, і Організація весь час свого існування докладала зусиль до пошуку, відбору і вишколу тих, хто міг бути цьому прошарку. Йдеться не про механічне залучення людей до лав організації, а в першу чергу про ідейний вплив на середовище відповідальних людей. Ворожа нам тоталітарна концепція не розуміє, яким чином ідея керує людиною так, що цінності стають вищими за життя, і вміє покерувати масою тільки страхом смерти. Це принципова відмінність систем, і скомбінувати так, щоб була і “свобода народам і людині” і “заградотряди” неможливо. “Заградотряди”, введені туди, де панує свобода, знищують ідейну базу цінностей, які вищі за життя. А, отже, і саму свободу.

Той, хто панічно боїться смерти, не готовий перемагати.

Цінності, вищі за життя, ставлять на порядок денний ціну крови в історичному процесі. Історія, кожною сторінкою свого тисячолітнього підручника показує нам, що справді тривкими наслідками для націй є ті, які закріплені кров’ю кращих людей. Позірно це здається протиріччям, оскільки той, хто загинув, у матеріяльному світі не має впливу на дальший перебіг історичного процесу. Однак є два суттєвих моменти, які треба брати до уваги. Перше, це те, що герой не випадає з духовного поля нації, навпаки, він є чинником, який цементує духовний світ свого народу. А друге – це практика бою. Той, хто панічно боїться смерти, не готовий перемагати. Той, хто контролює страх смерти, може приймати в бою виважені рішення, які ведуть до перемоги. А далі – доля випадку, над яким не мають влади ні ідеалісти, ні матеріялісти. Але при рівній чисельності ідеалісти свободи перемагають, а тоталітаристи мають шанс перемогти тільки там, де вони можуть закидати своїх ворогів гарматним м’ясом.

Це давній конфлікт систем

Необхідно розуміти, що це давній конфлікт систем, щонайменше з античних часів, і в оглядовому майбутньому він не закінчиться абсолютною перемогою жодної із систем. Це поділ світу на світоглядний устрій, для кожної із систем протилежна є абсолютним злом, з яким може бути тимчасове замирення з огляду на хвилеву безперспективність війни, і продовження війни, як тільки хоч би в однієї зі сторін з’являться для цього ресурси. Для тоталітарної системи свобода є втіленням жахливого хаосу, який пожирає тоталітарний порядок. І навпаки, для свободи тоталітаризм є уособленням смерти, де немає місця на виявлення індивідуальної волі.

Грань двох світів може пересунутися всередині суспільства

Однак практика людської діяльності не допускає ні абсолютного тоталітаризму, ні абсолютної свободи, і це створює зародки руйнування як одного, так і другого. Грань двох світів може пересунутися всередині суспільства, але завжди це вимагає як людських зусиль однієї сторони, так і певної пасивності другої. Те, що жодна нація не має забезпеченого місця з якогось боку грані, ми бачимо на прикладі 6 січня у США. Україна, зі своїм есесерівським минулим, тим більше стоїть у зоні турбулентності.

Життя на грані двох світів буде постійним викликом для української нації, і це буде поколіннями виховувати бійців фронтиру. Занепад цього виховання призводитиме до втрати свободи, тому завданням “луччих людей” є збереження моральних цінностей свободи і дотримання цих цінностей у суспільстві. Це мало би бути місією ОУН, яку ніякі історичні обставини не відмінять. Важливо, щоб ніякі інформаційно-психологічні операції не змінювали базового завдання Організації: життя для України. Бо вже було в нашій історії, після 24 серпня 1991 року: “Навіщо вам потрібна ОУН, у неї перша заповідь “здобудеш Українську Державу”, держава вже є, то й ОУН не треба”. Ні, верства “луччих людей” потрібна завжди, А не потрібна вона тим, хто хоче знищити націю.

Постулат “Свобода Народам!” – “Свобода Людині!” не можна розділяти на частини.

Сьогоднішня війна висвітлила ще один важливий аспект постулату “Свобода Народам!” – “Свобода Людині!”, який в інших обставинах довелось би довго і складно доводити. Йдеться про те, що його не можна розділяти на частини. Воно ніби й самоочевидно, що здаючи ворогові свободу людини, ви поступаєтесь і пересуваєте грань світів на користь тоталітаризму. Але ж так спокусливо ввести в суспільстві “залізний порядок”, щоб єдиноправильним шляхом привести його до процвітання! Ось Білорусь є наочним прикладом, що втрачаючи свободу людини, суспільство сповзає до втрати свободи народу. І повернути свободу народу можливо, лише повертаючи свободу людині. Врешті, проголошення незалежності УРСР відбулось лише тому, що в радянському союзі почали поширюватися людські свободи. Хоч для багатьох досі незрозуміло, чому так сталося. Отож той, хто у боротьбі за свободу народу намагатиметься побороти дракона тоталітаризму коштом свободи людини, сам перетвориться на дракона. А далі – ми бачимо наочний приклад сусідів.

Почнеться політичний етап боротьби за ідею

Майбутнє України після війни визначатиметься тим, чи ті люди, які боролись за нематеріяльні ідеали свободи, не впадуть у той “гріх матеріялізму” про який писав Донцов. Вважаючи, що виконали свій обов’язок, підуть “жито собі сіяти” чи “косу нести в росу” (так у Донцова). Це вічна війна, і вона потребує не сезонних борців, а вічних, які боротимуться до смерти і після смерти. Щоб було зрозуміло: як Бандера. Тому що після припинення гарячої війни почнеться політичний етап боротьби за ідею, і саме тут в Україні найчастіше відбувався реванш.

Потрібні рішення для державного устрою, які, не скасовуючи ідеї свободи загалом, запобігли би повзучому реваншу тоталітаризму, користуючись тими можливостями, які дає свобода. Вони не можуть механічно повторювати ідеї свободи часу козаччини, коли право голосу мав той, хто мав обов’язок захищати свободу ціною крови, але можуть взяти звідти ідеї для устрою. Перебуваючи зараз на видимій грані двох світів, Україна цілком в стані згенерувати нове бачення устрою світу свободи, яке стане таким взірцем, якою була свого часу для народів американська конституція. Яке формуватиме ідеї борців у нових війнах вічної боротьби на грані двох світів.

Ярослав Сватко

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

About Ярослав Сватко 331 Articles
Журналіст. Керував газетою «Шлях перемоги», яку ще у 1954 році заснував Степан Бандера. У 1995 році створив видавництво «Галицька видавнича спілка», яким керує донині. Написав кілька науково-популярних книжок на історичну тематику.