Проблеми, які ми маємо з (анти)корупціонерами
Більшість повідомлень про корупцію, які походять від борців та борчинь, є персональними наїздами на когось із посадовців. При тому (анти)корупціонери, як правило, не влазять туди, де їм можуть зробити реально боляче. Під удар потрапляють ті, хто працює чи намагається працювати у правовому полі.
Патентовані розслідувачі, попри багаторічний стаж створюваного ними хайпу, часто користуються доказами, які визнає нікчемними будь-який нормальний випускник правничого факультету чи курсант академії МВС. Їх фах – створення хайпу, а не знаходження доказів, і доведення справи до суду. За фальшовані докази вони не несуть жодної відповідальності. Як той півень, що прокукурікав, а там хоч сонце не вставай. Наступна градація безвідповідальності це хіба що журналісти (тм) Шарій і Монтян. Якщо ж хтось зве себе Четвертою Владою (тм), то має відповідати за вчинки на тому самому рівні, що і перші три…
(Анти)корупційні розслідувачі не зацікавлені в тому, щоб корупція зникла. Поки корупція є, вони мають роботу, якою вдоволені. Приблизна аналогія: так само сталінські спецслужби були зацікавлені показувати якомога більшу кількість ворогів народу. Аж доки почали проголошувати ворогами своїх колег.
Якби 10% тих сум, що ідуть на роздмухування (анти)корупційних скандалів, йшли аналітикам, які можуть розбратись в структурних причинах корупції, розуміють, що таке поведінкова економіка, соціальна структура та культурні практики, успіхи в боротьбі були б менш гучними. Але сама боротьба – ефективнішою. Мені кілька разів траплялись міжнародні аудити українських організацій. Там пишуть зовсім про інше, і навіть намагаються не називати конкретних прізвищ посадовців.
Поступово можна буде частину бюджетів, якими роздмухують хайп, передати слідчим, які дійсно знаходять докази, і передають справу на розгляд суду. І ще трохи лишити на розвиток медій здорової людини…
Віктор Пушкар