Як, куди і кого переселяли за велінням совецької влади? Чому вінницьких селян везли в Бесарабію, і куди поділись люди, які там жили. Як виглядав Кенігсберг і Крим після виселення німців і киримли. Що знали про досвід переселення діти. Наталка Зубар і Оксана Яцюк згадують огидну практику часів совка – примусові переселення людей.
Фрагмент зі спогадів Наталії Зубар:
“Мене влітку возили відпочивати на берег моря в Східну Прусію (калінінградська область). Я багато спілкувалась з місцевими. Щоб ви розуміли, коли совєти зайшли у Східну Прусію, вони за два роки виселили місцевих мешканців практично всіх. І про це я чула багато розповідей, іноді анекдотичних. Наприклад, що в Кенігсберзі, який тимчасово називається калініград, залишили двох німців. Одного, бо знав каналізаційну систему, а інший – електрик. Тому що без них не могли обійтися.
Коли я почала туди їздити, там все розвалювалось і не росло. Єдине, що залишалось – це дороги. Дуже добрі дороги, бетонні дороги, яких я ніде не бачила навколо себе. І залишились люки, там де їх не поперли, з німецькими написами.
Німців там не залишилось. Їх всіх виселили звідти. А заселили людей звідкись. Конкретно – з Білорусі, з півночі росії, леніградська, мурманська області, це ті, з ким я стикалась. Ось вони приїхали. Навколо – шикарні кірхи, красиві будинки баварського стилю. Це були колись модні курорти, на які ходив з Німеччини потяг. Розповідали про корти з корковим покриттям, на той момент вже ніяких кортів не було, звісно.
Місцеві переповідали ці історії. Ні у кого не було ніяких проблем, що німців виселили, звісно, як же інакше?
Розповідали, як гарно німці господарювали, як колись тут все було. І це розповідалось на тлі якоїсь розваленої кірхи, яку перетворили в овоче-храніліще. І десятками метрів, як у фільмі жахів, з неї вилазили овочі… Гнилі овочі…”
Повністю спогади про примусові переселення, родинний досвід і дитячі спогади – дивіться на нашому каналі.
На обкладинці відео – карикатура з “Перця”, 1947 рік
