Стариє пєсні о главном – як недорозвинуті мають правильно досягати стандартів демократії задля свого світлого майбутнього.
Але нема ніякого перехрестя, де Грузія обирає європейський путь, європейський путь Грузії обирають або не обирають великі країни Заходу, вибір не в Тбілісі, а в Берліні, Вашингтоні, Парижі.
Грузини вже давно обрали свій шлях, за що отримали російські танки та окупацію частини країни, утримати Тбілісі вдалося лише обіцянками для Путіна, що Грузія лишиться в його сфері впливу й так.
Давно завершилися м’яка стадія конкуренції за нові душі – коли росіяни впливали через корумпованих чиновників та бізнесменів, які вдавали, що вони національні еліти, а Захід – через найнятих місіонерів, які вдавали, що вони національне громадянське суспільство.
Росія вже як мінімум третій рік конкурує танками та десантниками, і відповідь на цю конкуренцію можлива лише так само збройна, не законодавством про грантожерство. Столиці Європи мають обирати свій шлях – або боротися за новонавернених у демократію, або здати їх росіянам і ризикувати лишитися з альтернативно-цивілізованими, сп’янілими від успіхів, на своїх кордонах. Але тоді боротьба, якщо вони її обирають, має бути силова, вони мають розробити і втілити не копієчну стратегію про грантові мережі, а дорогу стратегію про жорсткий опір.
Європейське майбутнє Грузії не вирішується в Тбілісі, воно вирішується там, де і майбутнє Європи – в столицях ЄС.
Доки старші товариші продовжуватимуть свої старі мантри – вони точно не вилізуть зі старої ще теплої ванни в нову реальність, тому нмд варто щоразу затикати цю пафосну брехню.
