У виданні «The New York Review of Books» від 12 травня 2022 року Гарі Сол Морсон переглянув два останніх переклади романів Олександра Солженіцина «Червоне колесо/вузол III (8 березня-31 березня): книга 3» і «Між Дві віхи: книга 2, Вигнання в Америці, 1978-1994». За звичайних обставин я б і бровою не підняв, і не прочитав би огляд. Але йде війна, кричущий прояв російського імперіалізму. Солженіцина, який був відомим дисидентом, рідко називали російським шовіністом та імперіалістом, яким він був.
Пан Морсон, передчуваючи сучасну злочинність російських імперіалістів, вирішив написати наступне:
«Передбачаючи конфлікти, які можуть виникнути врешті-решт, якщо Україна з її численним російськомовним населенням і її тісними культурними зв’язками з Росією вирішить відокремитися, Солженіцин, який вважав себе і росіянином, і українцем, сподівався запобігти руйнівному конфлікту, який ми бачимо сьогодні».
Очевидно, намагаючись ще більше ввести в оману, Морсон повідомляє читача, що дівоче прізвище матері Солженіцина було Щербак, українське прізвище.
Насправді Солженіцин був далекий від подвійної лояльності чи демократичної обачності. Після здобуття Україною незалежності він писав:
«Не вся Україна в її нинішніх формальних радянських кордонах справді є Україною. Деякі регіони… явно більше схиляються до Росії. Щодо Криму, то рішення Хрущова передати його Україні було абсолютно свавільним».
Морсона заперечуваня на рівні апологету. Багато єврейських учених звинувачують Солженіцина також в антисемітизмі. Морсон згадує лихо російського антисемітизму, про який Солженіцин був свідомий і чутливий. Морсон вказує на те, що Солженіцин захищався від цього звинувачення. Морсон писав:
«Звинувачення в антисемітизмі особливо образило Солженіцина, який, як визнали деякі критики, захищав єврейських дисидентів і право євреїв на еміграцію, щоб уникнути релігійних та інших переслідувань в СРСР».
Солженіцин був закоханий у царську імперію. Він твердо вірив у реформи російського царського прем’єр-міністра Столипіна, який був убитий у Києві і вбивцем який виявився євреєм Дмитром Богровом. Примітно, що Богров стверджував, що його вбивство Столипіна було мотивовано як помста за антисемітизм Російської імперії.
Російський шовінізм і процарська політика Солженіцина значною мірою відповідають за звинувачення на його адресу в антисемітизмі. Це питання було розглянуто Морсоном у своєму огляді. Те, що не було розглянуто, так це погляд Солженіцина, що Росія має бути російською.
Для Солженіцина той факт, що євреї становили непропорційну кількість більшовиків та їхніх спецслужб, підкреслював його неросійський, інтернаціоналістичний характер. Насправді євреї становили непропорційну кількість комуністів в Америці також у 1930-х і 1940-х роках. Чи робить відмітка цього факту людину антисемітом? Ні!. Однак підкреслювати цей факт і повторювати його знову і знову, щоб розпалити ворожнечу, є формою антисемітизму. Справді, у своїй «Двісті років разом» Солженіцин підкреслював цей факт.
Навіщо братися за Солженіцина? Тому що він був дуже традиційним, типовим росіянином, і це робить його дуже небезпечним. Він був і залишається високоповажним на Заході як автор «Архіпелагу ГУЛАГ» та інших літературних та дисидентських творів. Разом з Андрієм Сахаровим він був квінтесенцією російського радянського дисидента. На відміну від Солженіцина, Сахаров не був російським імперіалістом.
Спадщина Солженіцина як російський антиукраїнський і антисемітський голос настільки ж важлива, як і його дисидентська і літературна діяльність. Як тільки світ пізнає російську темну душу Солженіцина, він визнає або, принаймні, почне визнавати цю фундаментальну рису російської природи. Шовіністичні висловлювання Солженіцина сьогодні особливо важливі. Тому настав час визнати, що Солженіцин для літератури такий же, як Путін для політики, незважаючи на вибачення Морсона.
Якщо президент Джордж Буш зазирнув у душу Путіна і відійшов, принаймні спочатку, із сприятливим враженням, але був серйозно розчарований пізніше, то глибший погляд у типову російську душу, як-от Солженіцина, має вирішальне значення для глобальної безпеки.
Постійна ядерна російська загроза – це не той світ, якого ми хочемо. Це дорівнює, якщо не більш небезпечним, ніж глобальне потепління. Урок, який слід засвоїти, полягає в тому, що більшість росіян з точки зору шовінізму та імперіалізму піднімаються принаймні до рівня Олександра Солженіцина, як би ним не захоплювалися на Заході. Таким чином, смерть Володимира Путіна була б лише тимчасовою відстрочкою.
Російське суспільство рясніє шовіністами та імперіалістами. Для цього потрібно набагато більше, ніж зміна режиму. Наполеглива пильність і принциповий підхід мають бути нашим мандатом. Тільки за останні п’ятнадцять років москалі вторгнулися у Грузію, Крим, Донбас, збили цивільний літак з 298 жертвами, поповнили воєнні злочини проти мирного населення у Сирії і за це все не зазнали поважного покарання. Наразі треба знейтралізувати будь яким способом Путіна розуміючи, що це тимчасове. Пересічний москаль дорівнює шовінізму Солженіцина. Його вилікувати можна тільки постійним каранням.
29 жовтня 2022 року Аскольд С. Лозинський