Олекса Тихий повернувся на Донеччину

Олекса Тихий повернувся на Донеччину

Олексі Тихому 27 січня цього року виповнилось би 85 років. Майже після 28 років від дня його загибелі в Донецьку 8 лютого 2012 року в концертному залі імені Сергія Прокоф’єва з нагоди 85 річчя від дня народження нашого видатного донеччанина – українського філософа і правозахисника, педагога і публіциста пройшли заходи.

Це вже третій Всеукраїнський просвітницький захід. Перші два відбулись в 1990 та 2007р.р.

Розпочався захід з презентації унікального двотомника праць Олекси Тихого та спогадів про нього друзів, сподвижників та наших сучасників, який щойно вийшов у ТОВ “Поліграфічний будинок “Донеччина” тиражем 2000 примірників. Укладачами є Василь Овсієнко (м.Київ), Марія Олійник(м. Донецьк), Володимир Півень(м. Слов’янськ), Євген Фіалко(м. Дружківка).

Разом з виданням великої праці “Олекса Тихий. Мова – народ”. Висловлювання про мову та її значення в житті народу” , яка стараннями його сина Володимира вийшла в 2007 року окремим виданням у видавництві “Смолоскип”, вся спадщина Олекси Тихого стала доступна українцям.

Цей захід та видання найповнішого зібрання творів стали можливими за підтримки Донецької обласної державної адміністрації від імені якої Олександр Олександрович Фоменко – заступник голови Донецької обласної державної адміністрації – відкрив цей захід та поділився своїми роздумами про цю видатну постать. Адже двотомник був готовий ще в 2007 році до 80-річчя Олекси, але 5 років пролежав із-за відсутності фінансів. Важлива не тільки сума, виділена на видання двотомника, а й факт визнання новим керівництвом області актуальності спадщини Тихого.
Презентація, на якій були присутні – син Олекси Володимир, молодша сестра Олекси Тихого Олександра Іванівна, побратими, колишні політв’язні Герой України Левко Лук’яненко та Василь Овсієнко, упорядники та голова Донецької обласної “Просвіти”, Герой України Володимир Шевченко перейшла в прес-конференцію. Учасники прес-конференції відповіли на численні запитання журналістів, які стосувались як трагічної життєвої й творчої долі Олекси Тихого, одного з правозахисників української мови та української культури Донеччини так і сьогоднішнього жалюгідного стану з функціонуванням української державної мови в незалежній Україні, зокрема на Донеччині. Де сьогодні право на навчання своїх дітей українською мовою батьки змушені відстоювати в судах, бо влада з 2011 року розпочала процес ліквідації україномовних шкіл. Про виховання українців-патріотів, про що так дбав наш земляк, сьогодні й годі згадувати.

Тут же в фой’є філармонії співробітниками обласної бібліотеки була розгорнута виставка публікацій про Олексу Тихого, засновників УГС та шістдесятників. Планувалось також продемонструвати копії документів з кримінальних справ Тихого, які зберігаються в обласному архіві СБУ. Пам’ятаючи, що на заходах в 2007 році одним з головних виступаючих був начальник обласного управління СБУ генерал Олександр Скипальський, який попросив прощення за своїх колег-кагебістів, які довели Олексу до передчасної, мученицької смерті за любов до України, сподівалась, що і в цей раз журналісти матимуть змогу ознайомитись з матеріалами кримінальних справ. Але мені спочатку сказали, що треба, щоб син Володимир перед конференцією підписав договір з СБУ, що він дає дозвіл на оприлюднення архівів. А коли вже Володимир приїхав в Донецьк від нього вже вимагали нотаріального підтвердження, що він є сином свого батька. На моє запитання, чи не достатньо їм паспорта та договору, про який раніше йшлося, відповіли, що ні. А яким чином треба цей факт довести, що це може бути за документ, відповіли: “Не знаємо, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть…”. Цей факт засвідчив, що чиновникам з СБУ вже не хочеться відкривати архіви, не хочеться просити прощення і що така тенденція може привести до того режиму проти якого боровся і віддав своє життя Олекса Тихий.

Урочистості продовжились в залі філармонії, сценарний план якого здійснив – голова осередку “Просвіти” в Слов’янському педагогічному університеті, кандидат філологічних наук, художник і поет, доцент Володимир Півень, а художню частину – заслужений працівник культури, співак, композитор, поет, голова Донецької міської “Просвіти” Микола Присяжнюк. В переповненому залі, який не міг вмістити всіх бажаючих – просвітяни області. Серед учасників заходу багато молоді.

Під мелодію оркестрового твору Мирослава Скорика на сцену виходить ведучий Володимир Півень. Звертається до переповненого залу: “Шановні друзі! У народі кажуть, що близькі нашому серцю люди, відійшовши од нас у засвіти, не вмирають цілком доти, доки ми про них пам’ятаємо і звертаємось до них як до живих”, декламує авторський вірш “Землякові Олексі Тихому”:

Прийду на Байкове до тебе, мій земляче,
де три хрести гранітові німі…
Я за тобою не журюсь, не плачу –
ти ж маєш Світло – ми іще в пітьмі.

Ось квіти жовті й сині – на рамено
хреста, якого виніс на собі.
Збігає час, але – все та ж арена,
де нема краю кривді і ганьбі.

Ти вірив в тих, хто піде за тобою,
та нас, чомусь, на манівці несе…
Ми,певно, звикли жити в супокої –
жертовності бракує над усе.

Поглянь, Олексо зі Святого Неба.
Ти у цей день – тут поруч поміж нас.
Як і тобі, нам більшого не треба,
аби настав наш Український Час!

Прийду на Байкове до тебе, мій земляче,
щоб дух зростав і воля для борні.
Усе мине: і втрати, і невдачі –
засяють Правди зоряні вогні!

Правда, каже ведучий, це саме те, чого потребує наше суспільство сьогодні – звільнення від Кривди задля ствердження Правди. Прилюдне висвітлення правдивого життєвого шляху правозахисника, філософа, педагога Олекси Тихого, який поклав голову за Україну, почалося з 1990 року і успішно продовжується донині здебільшого зусиллями Донецької обласної “Просвіти”. Понад двох десятків років просвітяни Донеччини, зробили чималий внесок у справу вшанування пам’яті земляка Олекси Тихого. Й запрошує до слова Героя України, академіка Національної Академії Наук України, професора, голову Донецької обласної “Просвіти”, начальника Донецького наукового центру НАН України Володимира Павловича Шевченка, завдяки якому ще у вересні 1990 році пройшла перша Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена дослідженню життя і діяльності Олекси Тихого за участю вчених, письменників та громадсько-політичних діячів України. Вона відбулась в актовій залі Донецького національного університету( тоді державного), ректором якого був Володимир Шевченко. В ньому взяли участь народні депутати Верховної Ради СССР Дмитро Павличко та Іван Драч, Василь Овсієнко, Євген Сверстюк, Володимир Шевченко, кандидат філологічних наук Анатолій Загнітко, кандидат фізико-математичних наук Марія Олійник, Станіслав Чернілевський та ін. В другій половині дня відбулось народне віче на вшанування пам’яті жертв тоталітарного режиму на батьківщині Олекси Тихого – у м. Дружківці Донецької області. Організатор – Володимир Півень – голова на той час Дружківської міської “Просвіти”та депутат Дружківської міської ради.

В своєму виступі Володимир Шевченко наголосив, що нас усіх звела в нашій філармонії пам’ять про чесну людину, яка віддала своє життя за ідеал людських свобод і залишила добру пам’ять про себе серед людей не тільки в Україні. Це був український інтелігент, чиї морально-етичні ідеали не розходилися зі вчинками; ідеаліст, який керувався власним кодексом честі і жодного разу не зрадив його; правозахисник, що загинув, відстоюючи природні права людини й української нації.

Далі він розповів про життєвий шлях Олекси Тихого, який народився 27 січня 1927 року на хуторі Їжівка Костянтинівського району Донецької області. Закінчив Кіндратівську середню школу №14 (нині с.м.т. Олексієво-Дружківка, яке підпорядковане Дружківській міській раді). Уперше був затриманий 1948 р. за критику виборів з єдиним кандидатом. Закінчив філософський факультет Московського державного університету імені Ломоносова. Працював учителем у рідній школі з 1954 по 1956 рік.

В 1956 р. надіслав до Верховної Ради УРСР заяву протесту проти введення радянських військ в Угорщину. За цю заяву і за критику комуністичної системи освіти заарештований 15 січня 1957 р. і засуджений Сталінським обласним судом за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації і пропаганди” на 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. поразки в правах. У таборах Мордовії познайомився з багатьма активістами національно-визвольних змагань багатьох народів, подружився з композитором В. Барвінським та лікарем В. Кархутом, якому згодом допоміг скласти й видати книжку “Ліки довкола нас”.

Звільнившись із табору в 1964 р., працював робітником на цегельні, на будівництві, оскільки до вчителювання його не допускали.

Уклав книгу висловів видатних людей про мову “Мова – народ”, написав статті “Думки про рідний Донецький край”, “Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області”, “Вільний час трудящих” та ін., уклав словник покручів української мови, перекладав з польської книжку Єжи Єнджеєвича “Українські ночі, або Родовід генія” (про Т.Шевченка). Розповсюджував літературу самвидаву. 9 листопада 1976 року Олекса Тихий став одним із десятьох засновників Української Гельсінської Групи, яка збирала і оприлюднювала факти порушень прав людини. 5 лютого 1977 року заарештований і почалося вже третє, останнє, коло страждань нашого земляка. На виїзному засіданні Донецького обласного суду над Олексою Тихим та Миколою Руденком, що відбулося в м. Дружківці з 23 червня по 1 липня 1977 р. в приміщенні “Змішторгу”, засуджений до 10 р. таборів особливого (камерного) режиму і 5 р. Заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався в Мордовії, а з 1 березня 1980-го – у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. (Урал). 5 травня 1984 року життя Олекси урвалося в Пермській в’язничній лікарні.
19 листопада 1989 року прах Тихого разом із прахом його побратимів Василя Стуса та Юрія Литвина перевезено в Україну й перепоховано в Києві на Байковому цвинтарі.

Указом Президента України від 8.11.2006 за громадську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод Олекса Тихий, який був одним із 10 її засновників, нагороджений орденом “За мужність” I ступеня (посмертно).

Розповів він також про вшанування пам’яті Олекси Тихого від вересня 1990 року і до сьогоднішнього дня товариством “Просвіта” на Донеччині, головою якого він є з жовтня 1992 року. Так, зокрема, 23 січня 1994 р. Дружківською міською організацією проведено обласну науково-практичну конференцію з нагоди 10-ї річниці загибелі Олекси Тихого з виданням матеріалів “Той, що духом не скоривсь” за участі вчених Слов’янського педінституту та Донецького державного університету. Протягом 2005 року дружківцями Олексієм та Юрієм Синельниковими створено документальний фільм про Олексу Тихого “Хочу бути українцем”. У вересені 2006 року встановлено меморіальну дошку Олекси Тихого на фасаді Дружківської бібліотеки ім. Лесі Українки, де діє історико-художній музей з фондом особистих речей та інших матеріалів Олекси Тихого за спияння міського відділу культури та Сергія Дуди.

В січні 2007 року до 80-ї річниці від дня народження Олекси Тихого в с.м.т. Олексієво-Дружківка і в м. Дружківці за участі громадськості, а також Василя Овсієнка, подружжя Горинів, вдови Олекси Тихого Галини Устимівни Василенко, сестри Олександри та місцевих просвітян відкрито пам’ятник Олексі Тихому на подвір`ї школи №14 в Олексієво-Дружківці й експозицію в міському музеї, присвячену Олексі Тихому. Організували й фінансували заходи Євген Шаповалов та Сергій Дуда.

В травні 2007 року за підтримки Донецької обласної державної адміністрації та СБУ проведено Всеукраїнський захід – вечір пам’яті Олекси Тихого в Донецькій обласній філармонії з нагоди 80-ї річниці з дня його народження.
Регулярно місцевою “Просвітою” проводяться заходи місцевого значення на вшанування пам’яті Олекси Тихого, матеріали про які друкуються в газеті “Наша Дружківка”, головним редактором якої є Євген Фіалко, єдиній україномовній газеті “Донеччина”, редактором якої є Ігор Зоц та інших.У вироку Тихого є: ” …Вимагав від редакції “Радянська Донеччина”(тепер “Донеччина”) надрукувати свою антирадянську статтю про українську мову…”.
Практично щорічно і по сьогоднішній день в різних місцях Донеччини збираються вчені, політики, близькі до Олекси люди, щоб вшанувати його пам’ять, а від сьогоднішнього дня ознайомитись з його творчою спадщиною. Приємно, що не залишаються осторонь цих заходів влада. От і сьогодні я би хотів подякувати голові Донецької обласної державної адміністрації Андрію Володимировичу Шишацькому за фінансової підтримки якого побачив світ двотомник та здійснено сьогоднішній захід – закінчив свою доповідь Володимир Шевченко і ведучий оголосив концертний номер –
пісню Вячеслава Хурсенка “Соколята”- , яку виконав лауреат Всеукраїнських та міжнародних конкурсів Максим Гавриченко.

Далі продовжує Володимир Півень: “Хтось із теперішньої молоді спитає: “А чи насправді той Олекса Тихий був таким собі моральним взірцем свідомого українця? Так. Дійсно був саме таким. Усім, хто його знав, є що сказати з цього приводу. На жаль, більшість із них пішли у засвіти. Але є рідня – двоє синів. Один із них тут, з нами. Тож до слова запрошується кандидат фізико-математичних наук, укладач книги “Мова народу – народ”, син Олексія Тихого Володимир Олексійович Тихий з Києва”.

Володимир поділився з присутніми спогадами як КДБ “умовляло” його провести з батьком роботу, щоб той відмовився від своїх поглядів, як хотіли депортувати батька з України, але він не погодився. Якою хотів бачити батько молодь- освіченою і щоб вони свідомо працювали на благо народу. Але почались питання з залу. Донеччани запитували у сина як батько – людина колосальної інтелектуальної потенції, видатного педагогічного хисту впливав на формування синової свідомості. Розпитували у сина про що він розмовляв на зустрічі з батьком незадовго перед смертю.
Далі слово мав Герой України, видатний громадський діяч, дипломат, народний депутат України Левко Лук’яненко з Києва. Він розказав як навесні 1962 року вони познайомились і як це знайомство переросло в справжнє козацьке побратимство. Левко Григорович пригадав як завдяки тому, що Тихий знав польську мову та мав книжку, з якої вони здобули знання для виготовлення в зоні листівок. Ми обидва одного року народження, вчилися в один і той же час в Московському університеті та були обидва східняки і це надзвичайно мені подобалось, бо більшість у зоні була з заходу України. Тихий був надзвичайно вимогливий до себе, але добрим, толерантним і поблажливим до інших. Цікавило Левка Лук’яненка і те, як і чому Олекса з Донеччини став українським патріотом і опинився за це в тюрмі. Закінчуючи свій виступ Левко Лук’яненко, який провів за колючим дротом 27 років,провівши перед тим в камері смертників 40 днів, сказав, що він щасливий, що життя подарувало йому зустріч з Олексою Тихим і що пам’ять про нього він збереже до смерті.

Окрім статей з захисту української мови в Донецькій області і масової асиміляції мільйонів українців Донеччини, яка названа Олексою інтелектуальним геноцидом, він почав укладання словника невідповідних нормам літературної мови слів, зворотів та висловів.

Тож до слова запрошується фахівець-мовознавець – Заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету, доктор філологічних наук, професор Анатолій Опанасович Загнітко. Він відзначив, що подвижництво Олекси Тихого на ниві рідного слова було спрямоване на утвердження рідного слова, його розвій. Повернення словника невідповідних нормам української літературної мови (чужих слів, спотворених слів, кальок і т.п.)(1976) і введення його в активний перебіг сучасного життя ще раз підтверджує “сакраментальне”, що “рукописи не горять”. Водночас це найкраще пошанування Особистісно-Творчого Я Олекси Тихого, щонайсучаснішого для нас, сучасних, шанувальника культури рідного слова, його мелодики і довершеного звучання.

У своїй доповіді Темірова Надія Романівна – доктор історичних наук, професор, виконувач обов’язків завідувача кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету, цитуючи його статті, час від часу зверталась до залу “Скажіть, чи актуальні зараз ці слова? Мабуть ще більш актуальні, ніж тоді”. Розмірковуючи над проблемою байдужості, боягузтва Темірова наголосила, що приклад Олекси Тихого свідчить про те, як багато може зробити одна людина., які пласти громадського життя він може підняти і запалити тисячі сердець стремлінням до досягнення високої мети.

Після слів: ” Яким же був наш видатний земляк від дитинства й до зрілості? За свідченням одного з його вчителів, Миколи Янка, Тихий ще з юних років мав неабияке почуття обов’язку, вимогливості до себе, самодисципліни. Це був вдумливий, здібний, зібраний юнак, спраглий нових знань і досвіду. Його зовнішність і характер красномовно описує побратим по ув’язненню Василь Овсієнко: світло-сірі очі… правильне красиве лице. Говорив спокійно, розважливо, ніколи не вживав брудної лайки чи жарґону, мова – зразкова за лексикою стилем і вимовою. Залізна воля, твердість і
послідовність у відстоюванні прав невільників радянських таборів.

Це була людина Принципів як у великому, так і в малому”, – ведучий до слова запрошує Василя Овсієнка.
В своєму емоціональному виступі Овсієнко розказав, що навіть в умовах ув’язнення Тихий багато читав і осмислював прочитане, затівав розмови на філософські, психологічні та педагогічні теми. За словами Василя Овсієнка, міг би бути великим педагогом, але замість кафедри отримав каторгу. Життя Олекси Тихого це Вчинок з великої літери, Вчинок самопожертви в ім’я національного визволення свого народу. “Моральні принципи його були такої висоти, за якою починається святість”- завершив він свій виступ.

Усіх присутніх приємно вразив невеличкий і щирий концерт, який гармонійно доповнював та підсилював виступи доповідачів, присвячений страдницькій долі, нашого земляка. В ньому взяли участь Тарас Присяжнюк – лауреат Всеукраїнських та міжнародних конкурсів, ансамбль “Околиця”.А коли на завершення у виконанні Максима Гавриченка зазвучала пісня “Це моя Україна” зал встав, став підспівувати, розкачуючись в такт музиці, піднявши руки з 2 пальцями “V”( “Ми переможемо”). Після закінчення заходу, учасники не розходились, стараючись сфотографуватись на пам’ять, поспілкуватись з людьми, які були знайомі з нашим земляком. Спочатку таврований, потім замучений невільник повстає перед нами як людина, гідна наслідування, уособленням сумління найкращої частини донецьких за яких не стидно. Сьогодні в постколоніальній, духовно зґвалтованій Україні, ми потребуємо таких яскравих взірців громадської мужності, сміливості, стійкості, чесності та віри в свій народ. Син Олекси Володимир на презентації сказав: “Хотілось, щоб батько виявився поганим пророком”. На жаль, цього не сталося. Тож ми мусимо бути гідними світлої пам’яті Громадянина і Українського патріота та втілити в життя його ідеали і принципи.

Марія Олійник -один із упорядників двотомника, кандидат фізико-математичних наук, заступник голови Донецької обласної “Просвіти”

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут