У пошуках української доблесті, або Що ми відзначаємо 23 лютого?

І вже ніби чую у відповідь тисячі здивованих голосів: «Відзначаємо День захисника Вітчизни або день мужчин — це, мовляв, традиція, яка склалась протягом останніх 80-90 років». Згоден, таке свято потрібне, аби вшанувати українських воїнів та справжніх чоловіків — мужніх, шляхетних, безкорисливих, готових захищати жінку, родину і свою Батьківщину. Але чому маємо робити це саме 23 лютого — у той день, коли відзначають це свято і росіяни? У нас що з ними спільна Вітчизна? Цікаво якою ж логікою послуговувався головний ідеолог кучмізму, наш видатний історик Володимир Литвин, коли перебуваючи на посаді голови Адміністрації Президента України, 23 лютого 1999 року приніс Л. Кучмі на підпис відповідний указ про заснування цього державного свята? Вочевидь, наші тодішні вожді хотіли зробити приємність так званому старшому брату. Немає сумніву, що Кремль аплодував цьому рішенню Києва, яким останній фактично визнав, що ми й досі живемо в Радянській імперії. То чому тоді вже б відразу не зробити й наступний крок: — призначити День української незалежності на 6 липня, коли свою державність святкують росіяни?

А тепер давайте спробуємо розібратися з походженням Дня захисника Вітчизни і чи мають українці до цієї дати, хоч якесь відношення. Згідно з радянським міфом, який був особисто придуманий Сталіним, 23 лютого 1918 року Червона Армія здобула блискучу перемогу над німцями під Псковом і Нарвою. Про це він пише у своїй статті «К 20-летию РККА и ВМФ. Тезисы для пропагандистов», опублікованій в «Известиях» 16 лютого 1938 року. Ключова теза звучала так: «Під Нарвою і Псковом німецькі окупанти зазнали поразки. Їх просування на революційний Петроград було призупинено. День відсічі військам німецького імперіалізму і став днем народження молодої Червоної Армії». Ще рішучіше обґрунтування цього свята Сталін дав у своєму наказі від 23 лютого 1942 року: «Молоді загони Червоної армії, які вступили у війну, вщент розбили німецьких загарбників під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 року і тому цей день оголошено днем народження Червоної армії». Проте сучасні історики, дослідивши ті події, встановили, що й справді розрізнені загони щойно сформованих червоноармійських загонів у лютому 1918 року намагалися обороняти підступи до Пскова та Нарви, але були розбиті, розсіяні, а ці міста майже безперешкодно взяті німцями. Наступ останніх припинився лише після того, як 4 березня 1918 року було підписано принизливу Брестську угоду. Ніде не згадується, що в тих подіях брали участь загони Української народної республіки — їх тут не могло бути на той час навіть теоретично. Найбільш активними були матроси і латиські стрільці. Отже, жодним боком ті події української доблесті не торкаються. Виходить, що ми й досі живемо за «кратким курсом ВКП б» і сталінською вказівкою від 16 лютого 1938 року?
Отож треба знайти свою дату національної доблесті та вшанування мужчин. Останні мусять бути не безнаціональними (радянськими) і абстрактними, як досі, а реальними, українськими. Я гадаю, що українським жінкам із такими чоловіками буде приємніше мати справу.

Вибрати таку дату є з чого. Можна почати з переможного походу київського князя Олега на Візантію у 860 році. 11 березня 1238 року військо Галицько-Волинського князя Данила під Дорогочином розбило війська Тевтонського ордену. 16 квітня 1492 року козацька флотилія здобула перемогу над турецьким флотом на Чорному морі під Тягинею. 8 вересня 1514 року 30-тисячне військ українського князя Костянтина Острозького під Оршею (тепер територія Вітебської области, Білорусь) здолало 80-тисячне військо великого князя Московського Василія ІІІ. За символ української доблесті можна було б узяти і якусь із переможних битв військ Богдана Хмельницького. Найвизначніші з них відбулися під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Батогом. А, може, такою датою визначити 9 липня 1659 року, коли козацькі війська під проводом Івана Виговського у битві під Конотопом завдали нищівної поразки 100-тисячній російській армії? До речі, 350-річчя цієї події 2009 року відзначалося на державному рівні. Кілька варіантів відзначення українського Дня захисника Вітчизни пропонує ХХ століття. У 30–40-х роках XX ст. у середовищі борців за незалежну Українську державу 31 серпня відзначалося Свято зброї, на згадку про події 1919 року, коли частини Об’єднаних Армій (дієва армія УНР і Українська Галицька армія), після переможних боїв із Червоною армією, увійшли до Києва. У цьому конкурсі героїчних дат може взяти участь і 29 січня 1918 року – бій під Крутами («Українські Фермопіли»), коли загін першої Київської військової школи та Помічний студентський курінь прийняли нерівний бій з військами М.Муравйова, що рвалися до Києва. Таким Днем може бути і 14 жовтня — Покрова Пресвятої Богородиці, яку українські козаки вважають своєю покровителькою.

На жаль, 6 грудня 1991 року — офіційний День збройних сил, ніяких позитивних емоцій не викликає, бо за цією датою стоїть не військова доблесть, а бюрократична. Цього дня народні депутати схвалили один із своїх законів — «Про збройні сили України». А тому не склалося традиції відзначати це свято, як велике, всенародне. Хоча загалом, якби держава надала українській армії таку ж матеріальну, моральну та ідеологічну підтримку, яку свого часу мала Радянська, то цілком імовірно, що й 6 грудня одержало б всенародне визнання. Та, мабуть, справа не в конкретних датах, а у байдужому ставленні держави і всього суспільства до українського патріотизму, війська, проблем національної безпеки. Комусь дуже вигідно мати непатріотичне суспільство, деморалізовану, недієздатну армію. Таку країну можна взяти за кілька діб, без жодного пострілу. Даремно ми сподіваємося на Гельсінські угоди, якими закріплено післявоєнний устрій Європи. Адже світ на порозі нового переформатування, викликаного нестачею життєвого простору, продовольства, природних ресурсів. Чи готові ми до цього виклику? Чи станемо, як один на захист Вітчизни, чи знову пошлемо на бій із ворогом жменьку школярів, як вже було під Крутами? Салоїди ми чи козаки?

Отож День Захисника Вітчизни нам потрібен не для парадів і не для спочинку на лаврах, а для зміцнення нашої незалежності. Підкажімо цю дату українській владі у листах, електронних посланнях, телефонних дзвінках. Всебічно підтримаймо нашу рідну армію.

Олександр КАРПЕНКО.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут