Всім нам добре відомо, в якому становищі зараз знаходиться Україна. Ми також знаємо, чого ми хочемо. І так, є дві точки А і Б – точка відліку і точка мети. Здавалося б найпростіша задача. Але ось вже більше 20 років ми не можемо знайти шлях з однієї точки в іншу. Його знаходженню і присвячена ця стаття.
Чому ми бідні?
Валовий внутрішній продукт, скорочено ВВП – це основний показник, що характеризує добробут країни. Він дорівнює кількості товарів і послуг, вироблених в країні за рік для кінцевого споживання. Його рівень в Україні у 2012 році становив 70% від рівня 1990 року і ніколи не досягав 100% з тієї пори. Заробітна плата і пенсії – це його складова частина, отже, і вони нижче, ніж у 1990 році. Спад ВВП – це економічна криза. Більше 20 років Україна перебуває в стані кризи.
ВВП України в 2010 році склав 135 млрд. доларів, по 3 тис. доларів на одну людину. Останній показник характеризує загальну продуктивність праці в країні. У тому ж році він дорівнював у Німеччині – 38 тис. доларів, а в середньому по Євросоюзу – 32 тис. доларів.
Ми – бідні, тому що продуктивність праці в Україні в 10 разів нижче, ніж в ЄС. А вона нижча, тому що у нас застарілі технології та обладнання.
Середній темп зростання ВВП в Україні за 2001-2010 роки склав 3,4%. При таких темпах для досягнення рівня добробуту Німеччині в 2010 році Україні знадобиться 60 років. І хто б з політиків нам не обіцяв швидкого покращення життя, воно не можливе без вирішення проблеми підвищення продуктивності праці. Тому реформи в країні повинні проводитися не заради самих реформ, а для зростання продуктивності праці.
Резерви української економіки
Невже все так безнадійно в Україні? Ні. У нас є резерви. Резерви – це ресурси, які є в наявності, але погано використовуються.
Перший резерв – кваліфікована робоча сила. Українці давно помітили, що вони за своєю кваліфікацією ні чим не гірше за своїх колег у Європі. Вони в цьому переконалися, працюючи там. Трудяться однаково, а заробітна плата в 10 разів менше. Упущена вигода від недовикористання цього резерву величезна.
Другий резерв – родюча земля. Середня врожайність зернових і зернобобових за останні роки в Україні нижче 30 ц / га. У Бельгії ж на гірших землях вона становить 80 ц / га. Щорічно упущена вигода складає десятки мільярдів доларів. І це без доходів від тваринництва, овочівництва, садівництва, льонарства і від переробки сільськогосподарської сировини.
Третій резерв – транзитне положення України. Існуючі транзитні потужності Україна використовує на 50%, а транзитний потенціал на 5%. Коефіцієнт транзитності України – найвищий у Європі. Польща, маючи значення цього показника нижче, ніж в Україні і територію меншу в 2 рази має дохід від транзиту 4 млрд. доларів на рік і це без транзиту нафти і газу.
Четвертий резерв – туристичний потенціал України. Він величезний. У нас є чудові природні умови, як для літнього, так і для зимового відпочинку: Крим, Карпати, узбережжя Азовського і Чорного морів. Прекрасні природні умови і для зеленого туризму по всій Україні.
Великий потенціал цілющих ресурсів – вода, грязі, повітря: Трускавець, Саки, Моршин, Миргород, Слов’янськ, Хмільник, Південний берег Криму і багато інших.
Останні п’ять тисяч років територія України була ареною багатьох історичних подій, місцем життя різних народів, після яких залишилися археологічні та історичні пам’ятки. Вони цікаві багатьом людям, але особливо їх нащадкам. Трипілля, греки, скіфи, готи, гуни, хозари, слов’яни, татари, євреї та інші. Історичний туризм має колосальний потенціал.
Франція має від туризму близько 30% усіх доходів. Потенціал України не менше. Ми можемо мати від туризму щорічно кілька сот мільярдів доларів.
П’ятий резерв – інтелект українського народу. Наш народ дав світові багато видатних людей. Це самий незатребуваний ресурс в Україні. У наш час в передових країнах інновації є основним чинником економічного розвитку. У майбутньому після використання перших чотирьох резервів і він стане основним ресурсом нашого розвитку.
Українське економічне диво
Економічне диво – це період тривалого розвитку економіки країни, протягом якого темпи економічного зростання становлять 10% на рік і більше. Чи можливо воно в Україні?
У розвинених промислових країнах ЄС в 2010 році середня вартість технічного оснащення одного працівника або фондоозброєність становила близько 80 тис. доларів при нормальному зносі. В Україні знос техніки є дуже високим – 75%. У 2010 році середня величина технічного оснащення одного українського працівника за вирахуванням зносу дорівнювала 73 тис. грн. або близько 9 тис. доларів за ринковим курсом і 16 тис. доларів за паритетом купівельної спроможності.
Технічна оснащеність є основним чинником продуктивності праці. Для досягнення європейської продуктивності необхідна європейська оснащеність. А для цього необхідно інвестувати в кожне робоче місце в Україні не менше 60 тис. доларів. А в цілому по Україні ця сума складе майже 1400 млрд. доларів або близько 120 млрд. доларів на рік протягом 12 років.
У 2010 році чисті капітальні інвестиції в економіку України склали 73,7 млрд. грн. або 9,2 млрд. доларів. Для європейського шляху дефіцит інвестицій складає більше 110 млрд. доларів на рік. І це не все. Навіть якби український бізнес зміг залучити такі інвестиції в матеріальні активи він би зіткнувся з проблемою нематеріальних активів: ноу-хау, технічної документації, знань як використовувати нове обладнання, що виробляти, куди продавати. Частка нематеріальних активів у західному бізнесі більше частки матеріальних.
Ні українська держава, ні український бізнес – не здатні вирішити ці проблеми. Це здатний зробити тільки великий іноземний бізнес. Жодне економічне диво – Німеччина, Японія, Китай – не відбулося без великих іноземних інвестицій.
Китайське економічне диво почалося зі створення вільних економічних зон, скорочено ВЕЗ. Але цьому передували переговори лідера Китаю Ден Сяо Піна з президентом США Р. Рейганом і прем’єром Великобританії М.Тетчер. Вони повірили в його добрі наміри і відкрили шлях західному капіталу в китайські ВЕЗ. Без дозволу держдепартаменту США жодне західне устаткування не могло бути поставлено в комуністичний Китай. Але і це ще не все. США та інші західні країни відкрили свої ринки для вироблених у ВЕЗ товарів. Все це зіграло вирішальну роль в бурхливому економічному розвитку Китаю.
Хто може дати нам такі інвестиції? Найбільше зацікавлений в них Європейський Союз. Чому?
У Європі в даний час триває економічна криза. Її виробничі потужності не завантажені і легко зможуть виробити необхідне обладнання. Ці замовлення зможуть стати локомотивом виходу ЄС з кризи та його економічного зростання. Щорічні інвестиції в економіку України в розмірі 120 млрд. грн. дадуть близько 1% на рік додаткового приросту ВВП Євросоюзу.
В даний час конкурентоспроможність бізнесу зарубіжних компаній у Китаї знижується за рахунок зростання там заробітної плати. Україна могла б стати заміною Китаю, через більш низьку заробітну плату. Ще одним аргументом на користь України є високі транспортні витрати на доставку товарів з Китаю до Європи.
Інвестиції в Україну та її економічний розвиток призвели б до значного зростання загального ринку товарів і послуг Євросоюзу.
Розміщення виробництва в Україні підвищує рівень стратегічної безпеки Євросоюзу в порівнянні з його розміщенням в Китаї та інших країнах, через її територіальну та культурну близькость до Європи і прагнення приєднається до Євросоюзу.
Для економічного зростання крім інвестицій необхідний ще ринок збуту вироблених товарів і послуг. Україна має великий потенційний внутрішній ринок збуту. Його ємність безпосередньо пов’язана з величиною ВВП. Навіть у такій залежної від ввезення сировини країні як Японія експорт складає 10-13% ВВП. А це означає, що велика частина вироблених товарів і послуг в Україні буде тут і спожита. Це з одного боку. З іншого, компанії, що інвестували в Україну і виробляють товари в ній під своїми торговими марками, будуть продавати їх не тільки в Україні, але і по всьому світу. І третє, велику частину виробництва в Україні становить сільськогосподарський сектор, а світовий ринок продовольства ще довго буде найбільш динамічним.
В даний час є унікальні можливості для економічного зростання України. Світова криза і незавантажені виробничі потужності, низькі ставки кредитів, зростання заробітної плати в Китаї і тенденція до зниження конкурентоспроможності китайських товарів, світова продовольча проблема, великі внутрішні економічні резерви. Скільки років триватиме така унікальна ситуація – невідомо? Ми повинні цим скористатися.
Концепція – це добре, але, де детальна програма, запитаєте ви? Програма – це завжди наступний крок після концепції. У ринковій економіці програма може бути тільки рекомендаційною. Будь-яка сама хороша довгострокова програма в умовах кардинальних структурних перетворень буде мати дуже низьку вірогідність. І тут доречно згадати слова Наполеона – «спочатку вплутаємося в бій, а там буде видно»
Бізнес сам, виходячи з економічної ефективності, розробить і реалізує свої проекти. Головне, що має зробити українська держава: не заважати бізнесу, створити європейський правопорядок і контролювати дотримання інтересів України.
Тіньова економіка
Природно поставити питання, а чи не можна шляхом ліквідації тіньової економіки домогтися економічного зростання? Може й, і не потрібні Україні ніякі іноземні інвестиції?
Існує багато підходів до визначення тіньової економіки та методів розрахунку її величини. Однією з основних причин такої різниці є те, які види тіньової діяльності включаються в ці розрахунки.
У 2009 році тіньова економіка в Україні за даними Мінекономіки становила 35% ВВП, а за інформацією, наведеною в газеті «Дело» – 45%. У тій публікації тіньова економіка поділена на три види.
Перший з них, неформальна економіка – це легальна діяльність населення, але офіційно не врахована. Наприклад, продаж вирощених продуктів на присадибних ділянках, здача в оренду квартир, пошиття одягу, ремонт взуття тощо. На неї припадало 24% всієї тіньової економіки, що склало 11% ВВП. Цей вид тіньової економіки є у всіх розвинених країнах і її величина того ж порядку, що й в Україні.
Другий вид, прихована економіка – це господарська діяльність легальних і нелегальних підприємств з виробництва легальних товарів і послуг, прихована від контролю з метою несплати податків. На неї в 2009 році припадало 49% тіньової економіки, що склало 22% ВВП. Як каже відомий фахівець по тіньовій економіці Ернандо дель Сото, у своїй роботі «Інший шлях», причиною прихованої економіки є не відсталість країни і не характер перехідної економіки, а закономірна реакція підприємців на бюрократичні перепони і велику вартість входу на легальний ринок. Отже, економічне зростання неминуче призведе до зниження частки прихованої економіки.
Третій вид, кримінальна економіка – це доходи від виробництва і продажу наркотиків, зброї, проституції, контрабанди, корупції тощо. На неї в 2009 році припадало 27% тіньової економіки, що склало близько 115 млрд. грн. Основна її частина – це витрати на корупцію в розмірі 60-100 млрд. грн. Достовірність цих даних підтверджується інформацією СБУ про те, що корупція тільки при державних закупівлях з’їла 10-15% держбюджету України в 2012 році або 35-52 млрд. грн. Джерелом корупційних грошей є перерозподіл офіційного ВВП і доходів тіньової економіки, тому ліквідація корупції прямо не збільшить ВВП, але може поліпшити становище незаможного населення.
Очевидно, для цілей економічного зростання можна використовувати тільки приховану економіку, що може дати при повній її легалізації 22% приросту ВВП. Цього дуже мало для того, щоб наздогнати країни Євросоюзу.
Середній клас
В Україні накопичилося дуже багато соціальних проблем: бідність більшої частини населення і високе безробіття, низька якість медицини і велика смертність, високий рівень забруднення води, повітря, грунту і низька якість продуктів харчування, погані і дорогі комунальні послуги, неналежні умови праці і масові порушення техніки безпеки на виробництві. І цей перелік – далеко не повний.
В даний час в розвинених країнах рівень соціального розвитку характеризується поняттям середній клас. Там, де він є, перераховані проблеми в основному вирішені. У розвинених європейських країнах його чисельність досягає 70%. Саме він визначає політичний і соціальний курс держави. Ще давньогрецький філософ Аристотель стверджував, «держава, що складається з середніх людей, буде мати найкращий державний лад …». Як бачимо, ця проблема не нова.
Відмінними рисами сучасного середнього класу є високий освітній і професійний рівень, володіння матеріальною та інтелектуальною власністю, високий рівень доходів і стандартів споживання, велика економічна і соціальна активність, висока соціальна мобільність.
Середній клас виконує в сучасному суспільстві кілька важливих функцій:
1) економічний базис – він є виробником основної частини суспільних благ і найбільшим платником податків, головним інвестором і споживачем, що створює сукупний попит;
2) соціальний стабілізатор – він прагне підтримувати існуючий державний порядок, так як при ньому йому вдалося зайняти гідне положення в суспільстві;
3) громадський регулятор – він відчуває всі проблеми суспільства і своєю активністю здійснює політичне і соціальне саморегулювання в країні;
4) культурний модератор – він є хранителем і провідником у суспільстві культурних цінностей, традицій, правил поведінки, норм і законів.
До середнього класу відносяться звичайно такі категорії населення: підприємці, інтелігенція, службовці, особи творчих професій, військові, кваліфіковані робітники. Належність до середнього класу визначається і особливою психологією, любов’ю до сім’ї і дітей, стилем життя і культурою.
Існують матеріальні критерії приналежності до середнього класу. За даними Світового банку – це рівень доходу людини 3,5 тис. доларів на місяць. За російськими даними – це дохід людини 10 тис. доларів на рік. Відомий політолог із Чиказького університету А.Пшеворський встановив закономірність – необхідною умовою настання демократії є 13-15 тис. доларів ВВП на людину на рік. Але середній клас – це і є демократія. Отже, цей параметр можна вважати критерієм наявності в країні середнього класу. У 2010 році в Україні ВВП на душу населення складав 3 тис. доларів. Очевидно, середній клас в Україні поки відсутній.
Тільки економічне зростання призведе до виникнення середнього класу в Україні, а, отже, її соціального розвитку, до вирішення всіх соціальних проблем.
Культурний підйом
З латині слово культура перекладається як обробіток. На сучасній мові – це все, що зроблено людиною. Культура – це протилежність натурі, природі. З виділенням в окреме виробництво товарів і послуг поняття культура звузилося до духовної і розумової діяльності людей: освіта, наука, архітектура, література, музика, живопис, дизайн, театр, кіно, фольклор, народні промисли та ремесла, звичаї і традиції, історичні пам’ятники і природні парки та інше.
Україна – країна з древньою культурою, розвиток якої супроводжувався злетами і падіннями. Нинішній стан української культури знаходиться десь посередині між ними. Основна проблема – дуже низьке фінансування, ні в бюджеті, ні у більшості людей немає грошей.
Економічне зростання України, згідно нашої концепції, по-перше, неминуче витягне за собою нагору науку і освіту, архітектуру і дизайн, відновлення історичних пам’яток та розвиток природних парків. По-друге, призведе до зростання бюджетного фінансування культури. По-третє, благодатно позначиться на культурі і зростання доходів українців. Зросте попит на книги, на відвідування музеїв, театрів, кіно, концертів, на твори народних промислів і ремесел. Все це в підсумку призведе до помітного підйому української культури.
Національне відродження
Є дві точки зору з питання, що первинне для успішного розвитку України після здобуття незалежності: створення єдиної, згуртованої нації чи політичні та економічні реформи.
Пригадується одна історія. Було це взимку 1982 року. У відрядженні я жив у одному номері з литовцем з Каунаса. В одній з наших розмов я запитав, чому ви литовці не любите росіян. Ні, це не так, відповів він. Ми любимо російську культуру, Пушкіна, Чайковського. Ми не любимо радянське. Але ми розуміємо, що боротися марно, занадто нерівні сили. Тому ми чекаємо.
Литовська нація не прийняла радянську владу і терпляче чекала її краху. Точно також чекали естонці, латиші, поляки, чехи та інші. Не чекали лише українці. І ось, багато років Україна тупцює на місці. А вони, як тільки здобули незалежність, провели демократичні реформи і пішли далеко від нас вперед. Адже ж Україна була в кращих стартових економічних умовах, ніж ці країни. Але вона не мала своєї нації. У той час національне питання було первинним.
У теперішній же час в Україні первинним є питання економічного розвитку. Чому? За всі минулі роки національне питання так і не було вирішене, хоча не можна і заперечувати прогрес у цьому питанні. Але ще гірше йдуть справи з економічним розвитком. Зараз, саме це є головним гальмом для створення української нації. Часто доводиться чути, а що мені дала незалежна Україна? Більшість українців зараз матеріально живуть гірше, ніж у 80-ті роки при соціалізмі.
У своєму розвитку нація проходить три етапи. Перший етап – це етнічна нація. Вона визначається спільною історією, територіальною, культурною і мовною єдністю. Має свої національні символи: релігія, національні герої, письменники, філософи, історичні події, пам’ятники.
Другий етап – це створення суверенної держави, з політичною, територіальною та культурною незалежністю. Державотворення, як правило, випереджає політичну та економічну інтеграцію нації в єдине ціле.
Третій етап – це створення політичної нації під впливом економічного розвитку з культурно і етнічно різноманітних груп в єдине органічне співтовариство. Формування такої нової соціальної структури є необхідною умовою для подальшого розвитку суспільства, зростання національної економіки та існування в сучасному глобальному світі.
У 1991 році в Україні ще не була сформована навіть етнічна нація. Російська імперія, а потім Радянський Союз все робили для того, щоб не відбулося народження української нації. У той же час, як Польща, Литва та інші східноєвропейські країни вже після першої світової війни перебували на другому етапі національного будівництва. Хоча потім цей процес і перервався, але пам’ять про нього збереглася.
В даний час Україна практично завершує другий етап створення нації. Динамічне економічне зростання призведе до створення потужної української політичної нації, що в свою чергу стане важливим фактором розвитку України у глобальному світі.
Демократія як стратегічний ресурс
Сучасні підприємства для виробництва використовують не тільки матеріальні активи: продуктивне обладнання, якісні матеріали, ефективні джерела енергії, а й нематеріальні: ноу-хау, патенти, програми, норми і правила поведінки, товарні знаки, права власності та інше. У багатьох компаніях вартість останніх, навіть вище вартості матеріальних активів. Без них ефективне виробництво не можливе.
Країни теж мають і матеріальні, і нематеріальні активи. Очевидно, що сучасні демократичні інститути держави або демократія є найважливішою частиною нематеріальних активів суспільства. Без неї західні країни не були б тим, чим вони є зараз.
Скільки ж коштує демократія? На сьогодні вартість потрібних Україні матеріальних активів європейського рівня становить більше 1600 млрд. доларів. Отже, вартість демократії для України є не меншою. Це колосальне багатство, яке ми не використовуємо.
Чи є в Україні демократія? У нас є всі демократичні інститути, закони, освічений і розумний народ, але немає духу демократії. Вона знаходиться в летаргічному сні і її потрібно пробудити. Дух демократії – це віра народу в демократію. А віра завжди породжує дію. У 1991 році ця віра була величезна, але ми не змогли нею скористатися. І в цьому винна не демократія. Вона ефективно «працює» в Німеччині, Англії, США та інших країнах. Це ми винні, що довірили колишнім комуністам будувати нову державу.
Чи є у нас альтернатива демократії? Ні. І ще раз ні. Україна не Арабські емірати, у нас немає великої кількості нафти і газу для продажу з прибутком у 1000%. Не допоможе нам і сланцевий газ. Він не дістанеться народу. Наш стратегічний ресурс – це демократія.
Чинна концепція розвитку
Нині в Україні фактично реалізується концепція, так званої, експортно-орієнтованої економіки. Предметом експорту є сировинні ресурси: чорні і кольорові метали, руди, мінеральні добрива, електроенергія, зернові та олійні культури. Така концепція характерна для країн третього світу. Їй відповідає авторитарна чи тоталітарна модель державного управління. Соціальна структура має вигляд піраміди – в її основі знаходиться бідна більшість, нагорі багата меншість, а середній шар відсутній.
З України під виглядом сировини фактично експортується дешева робоча сила. Чому? Усі матеріальні витрати, які входять до собівартісті експорту мають світові ціни, а при застарілих технологіях навіть перевищують їх. Отже, експортнй прибуток дає дешева робоча сила. Саме тому влада, зрощена з бізнесом, не зацікавлена і всіляко гальмує підвищення заробітної плати, розвиток внутрішнього ринку, вдосконалення виробництва, створення середнього класу, розвиток демократії. Все це – ланки одного ланцюга.
Ця концепція в Україні діє вже більше 20 років. Важко сказати, чи здійснюється вона навмисно або реалізується спонтанно як рівнодіюча різних приватних інтересів? Швидше за все, і те, і інше. Але вона, безсумнівно, здійснюється в Україні. Доказом цьому є руйнування науки і освіти, особливо вищої, зниження чисельності населення, його люмпенізація. При цій концепції чисельність населення України є явно надмірною. Чи могли колишні комуністи придумати, щось краще для України? Думаю, що ні.
Запропонована концепція. Резюме
Корінь усіх проблем України – низька продуктивність праці. Для її вирішення потрібна нова індустріалізація. Інакше Україна буде сировинним придатком розвинених промислових країн. Щоб наздогнати Європу за доходом на душу населення необхідні щорічні капітальні інвестиції у розмірі 120 млрд. доларів протягом 12 років. Існуючі інвестиції в економіку – на порядок менше. Без іноземного капіталу не обійтися. Зараз у світі склалися хороші умови для цього. Вікно прочинилось. Перешкода одна – відсутність демократії в Україні. Демократія – це той нематеріальний актив, якого нам не вистачає.
Економічне зростання стане локомотивом, який витягне Україну з відсталості. Буде створена нова країна, з’явиться середній клас, настане культурний підйом, відбудеться національне відродження. У свою чергу, все це стане духовним ресурсом для подальшого інноваційного розвитку України.
Полудьонний Юрій Олександрович, м. Краматорськ
