Реформи не мають сенсу, якщо вони нічого не змінюють, а лише імітують перетворення. Колись на принципові зміни треба наважитися – якщо хочеш вижити. Як у випадку децентралізації. В Україні має настати кінець епохи імітаторів, для яких важлива, насамперед, зовнішня форма. Інакше під загрозою опиняється безпека держави та саме її існування, добробут громадян.
Вчора сталася велика перемога в англійській Вікіпедії, про яку ми довідалися лише сьогодні: відтепер стаття про українську столицю називається Kyiv. 17,5 років обговорень (із січня 2003 року) та спроб перейменувати статтю на “Kyiv” на 16 сторінках (15 з них – архівні), в т.ч. 13 процедур із перейменування статті (так, у Вікіпедії це окрема процедура), 12 спроб невдалих і 13-та, ніби “нещасливе число”, – стало вдалою та успішною.
І проти Білорусі, і проти московії мають бути запроваджені санкції проти тамтешніх ГОшок, які фінансуються повністю, частково з державного або місцевого бюджетів, або підприємствами, організаціями та установами, які належать державі чи місцевому самоврядуванню. обмеження співпраці з ГОшками цих двох країн усуне загрозу поширення бацили “рузгє міра” у всіх її проявах, наприклад, у вигляді жовтих жилетів чи штурмів Райхстагу.
У “Віснику Книжкової палати” з’явилась надзвичайно цікава стаття авторства Миколи Сенченка. Особлива увага в ній приділена тому як бібліотеки можуть протистояти жидомасонській змові проти східноєвропейської цивілізації, проводячи виставки та конференції, які мають бути присвячені тому, як глобалізація негативно впливає на людство та сприяє деіндустріалізації та депопуляції залежних від Заходу країн.
Чи Україна і Угорщина приречені на конфронтацію чи є можливості для співпраці?
Як експерти з безпеки можуть допомогти покращити україно-угорські відносини?
Відповіді на ці запитання ми спробуємо знайти разом з Ігорем Тодоровим, доктором історичних наук, професором Ужгородського національного університету, вимушеним переселенцем з Донецьку.
Обдумуючи засади зовнішньої політики України, я зупинився на політиці створення буферних держав по лінії з державою-агресором. Довгий час, а може і “вічно” в людському вимірі, ці буфери треба буде підтримувати матеріально, гуманітарно, інтелектуально – не безоплатно. Йдеться про всі неукраїнські терени взагалі.
29–30 листопада 2019 року відбувся другий за ліком Харківський міжнародний безпековий форум, де крім українських спікерів на форумі мали нагоду поділитися своїми думками представники Грузії, Молдови, Чехії, Німеччини, Білорусі, США. Було піднято питання ціннісної сторони гібридної війни, яку РФ веде проти України, дискутувалися проблеми історіографії, що є об’єктом ідеологічних спекуляцій, була розглянута безпекова ситуація у різних європейських країнах; також предметом уваги були популізм як актуальна загроза та поствиборча ситуація в Україні; нарешті, Форум не обійшов і специфічні безпекові питання Сходу та Півдня України.