Борис Олійник привітав членів Лубенського медіа-клубу з 10-літтям організації

Громадсько-політичне життя Лубенщини  вже неможливо уявити без Лубенського медіа-клубу, що був заснований у перші дні жовтня 2003 року.

Нині це впливова громадська організація, до складу якої входить півсотні професійних журналістів, правозахисників, авторів-дописувачів, літераторів. І не лише ті, що проживають у Лубнах і районі, а й уродженці Лубенщини, яких доля розкидала по всій Україні.

Беззмінним головою медіа-клубу є журналіст Володимир Безчасний.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAНа урочистостях з нагоди першого круглого ювілею найбільш активні члени організації були відзначені Почесними грамотами Полтавської обласної організації Національної спілки журналістів України та Полтавського обласного медіа-клубу. Зокрема, Віталій Сова, котрий багато років шукав сліди свого репресованого за часів сталінщини батька й написав про його долю три документальні книги; редактор газети «Хлібороб» Олег Гаврильченко, поетеса Наталія Баклай, редактор газети «Ми – лубенці» Василь Каптєлий, редактор  газети «Майдан Свободи» Олександр Тарасенко ,  відповідальний секретар журналу «Бахмуцький край» Олексій Неживий,  кореспондент газети «Вісник» Іван Бондаренко та ін.

Щороку до Дня журналіста Лубенський медіа-клуб оголошує «переможців» конкурсу-антипремії «Криве перо» в таких номінаціях, як «душитель свободи слова», «журналіст-пристосуванець», «ворог преси» тощо.

Серед вітальних телеграм від медіа-клубів з Сум та Чернігова, столичних колег було й віршоване вітання на адресу лубенських ювілярів і від академіка, поета, голови Українського фонду культури Бориса Олійник. Зокрема, там є й такі рядки:

Вас визнають не за посади,

Не за ім’я, а за талант.
Отож іди, четверто владо,

Тільки вперед, а не назад!

Серед стратегічних напрямків подальшої роботи Лубенського медіа-клубу – регулярний випуск власної газети, запуск власного сайту громадської організації та перезахоронення праху видатного земляка – письменника Василя Барки, найвідомішим романом якого є «Жовтий князь» про голодомор 33-року на Полтавщині.

Василь Барка (справжнє прізвище – Очерет) помер 2003 року у США й заповідав поховати його у рідному селі Солониця побіля Лубен. Це дуже складна справа, адже окрім дозволу сина Барки, що проживає в Австралії, клопотання МЗС України до Держдепартаменту США, потрібна допомога, в т.ч. ф фінансова й організаційна української діаспори в Америці.

Людмила Кучеренко,

президент Полтавського обласного медіа-клубу