Вихідними гуляли з Olga Malysheva по Харкову, багато розмовляли, і намацали деякі цікаві моменти.
Зокрема, я сказала, що давно розмірковую над феноменом пенсії на постсовковому просторі. Україна за роки незалежності перетворилася на країну пенсіонерів. До їх лав люди вступають одразу після закінчення вишу, тому що одразу починають дбати про пенсію. Поїхати на стажування? Перейти на гарну роботу? Піти у фрілансери? Та ні, це ж ПЕРЕРВЕТЬСЯ СТАЖ! Стаж — то священна корова, науковий, педагогічний, тощо. На алтар цієї святині люди покладають все життя. Пенсія! Житя заради пенсії!
До того ж, після п’ятидесяти в головах жінок оселяється божествена шизофренія. З одного боку, салони краси, манікюр, сережки і зачіски, з іншого — завітне пенсійне посвідчення, яке в маршрутці демонструється з гордістю. Мені сполучення черевиків на підборах і пенсійного посвідчення вкупі з зачіскою просто зриває дах. Не немічна бабуся, а вся з себе дама гордо жебракує в транспорті своїм пенсійним посвідченням.
Оля на це висловила цікаву думку. Пенсія — це жіночий дембель. Тоді все стає на свої місця. Вона трясе золотими сережками у вухах, але ми перед нею салабони і ще не дослужилися до завітних корочок. Натомість, нам потрібно прищеплювати суспільству думку, що пенсія, навпаки, є соціальною смертю і прямим шляхом на марґінес (що, взагалі-то, чиста правда). Вибивати з голів оце “ми заробили!”, перемістити центр тяжіння в головах з завітної пенсії на прекрасне сучасне.