Чи можна не впізнати найефективніший в світі прогрес, потрактувавши його “зрадою”?

Автори книжки “Why nations fail” (в українському перекладі названо “Чому нації занепадають” – як мені здається, некоректно, оскільки текст не про те, чому нації з розвинутих переходять у занепад, а про те, чому якісь стають багатими, а в когось не виходить) порівнюють політичний та економічний розвиток суспільства у Великобританії з Францією та Росією.

Реформи у Великобританії відбувалися дуже поступово – розгортаючись крок за кроком багато десятків років, а то й сотні років. Після того, як країна почала рухатися до побудови “відкритих” інститутів (які дозволяли участь в політиці та економіці ширших верств населення) у 1688 році (Славна революція), коли влада зсунулася від абсолютного монарха до парламенту, почала працювати система зі зворотним зв’язком, яка вимагала все відкритіших інститутів, все ширшого розподілу політичної влади та економічного пирога між різними зацікавленими групами. Наприклад, загальне виборче право для чоловіків з’явилося через багато десятків років після того як його почали вимагати представники прогресивної громадськості – влада поступово розширювала коло тих, хто міг голосувати, так що процес розтягнувся – у 1832 був зроблений перший крок, 1 з 7 дорослих чоловіків змогли голосувати, у 1918 році, після ще кількох реформ, всі чоловіки змогли голосувати. Відповідні економічні зміни (із зміною кола виборців змінювалася і економічна політика – все більше враховувалися інтереси нових виборців) теж йшли поступово

Чому реформи робилися поступово? Еліти не хотіли поступатися привілеями, які вони вже мали і доступу до яких вимагали ширші кола, але ризики від того, що вони впиралися б, були настільки великі відносно невеликих масштабів поступки, на яку вони погоджувалися, що вони обирали поступку. Один з прем’єрів сказав у парламенті “я відстоюю реформу не тому, що прагну дати те, чого вимагають, а тому, що прагну не дати”. Поступки дозволяли збити радикалізм тих, хто вимагав реформ. Ці поступки йшли одна за одною, щоразу вони були невеликі, але зрештою вони змінювали систему все глибше і глибше. Поступові зміни давали можливість адоптуватися до них, зменшуючи втрати тих, хто від них втрачав, і додатково стимулюючи їх до поступок (бо ті не несли вже аж таких втрат).

Натомість в Росії та Франції реформи провели революційним шляхом, з катастрофічними наслідками – посталі внаслідок реформи режими виявилися жорсткішими та авторитарнішими за первісні, менш ефективними в цілому.

Дивлячись на це в нашому контексті – у Великобританії століттями була “зрада”. Оцей покроковий прогрес, в якому еліти нехотя йдуть на часткові реформи, це ж типова наша “зрада”.

Наші “зрадомани”, дивлячись на Великобританію у відповідні моменти часу, ніколи б не сказали, що країна йде правильним шляхом – хоча по факту вона робила саме це, створюючи найефективнішу зі світових систем у найефективніший спосіб. А наші б казали – що це суцільна зрада інтересів прогресу, що все йде погано і “не так”.

Chacha Shushuridze

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут