“Я знав про тиск з боку російської, який відчуває українська мова, і я хотів зробити власний, хай і невеликий, внесок в українську справу”
Переклад з англійської, оригінал тут
У ці дні в українських медіа обговорюється конфлікт між власником великого українського видавництва, “Наш Формат”, та менеджерами цієї фірми. Менеджери гучно звільнилися з компанії, що загалом виглядає як звичайний конфлікт між найманими працівниками та власником бізнесу. Водночас екс-головний редактор видавництва публічно згадала рішення власника компанії опублікувати книгу російської авторки як одну з причин їхнього демаршу.
Ця історія нагадує про загальнішу проблему в Україні – тривале домінування на ринку книжок російських авторів, книжок російською мовою. З очевидних причин книжка російською мовою має конкурентні переваги порівняно з книжкою, виданою українською: більшість українців вільно володіють російською, при цьому російську книжку вже було підготовлено та опубліковано в Росії, тоді як українське видання необхідно окремо готувати спеціально для того, щоби запропонувати його українському читачу, включно з потребою зробити український переклад, придбати ліцензію від власника авторських прав та несенням різноманітних інших витрат – і все це для того, щоб надати продукт для ринку, набагато меншого за розміром від ринку для книжки російською.
Це задає контекст, в якому ми розмовляємо з доктором наук Марком Пінтеричем, який розповідає свою історію – в якій є звичайна і незвичайна складові.
Марко Пінтерич є професором фізики в університеті середньовічного європейського міста, Марібора в Словенії. Він викладає фізику майбутнім архітекторам та інженерам-будівельникам, і ним була написана книжка з відповідної тематики. Все це було доволі звичним як для європейського професора, але далі наша розмова стосуватиметься незвичної складової його історії, зокрема інтересу Марка до України в цілому та українського видавництва зокрема.
Майдан-Інформ (M-I): Марко, наскільки типовим є для словенського інтелектуала інтерес до України? Як сталося так, що у Вас виник такий інтерес?
Мій інтерес до України був цілком природним. Я народився у комуністичній Югославії та був свідком падіння комуністичного режиму та розпаду країни у 1990х. Також мій особистий досвід був збагачений в силу того, що на час брутальної атаки на Хорватію югославською армією під проводом сербів я навчався в Загребі, столиці Хорватії. Ці події стимулювали мою зацікавленість історією та політикою Східної Європи.
Я відзначав численні подібності між Хорватією та Україною й до трагічних подій 2013-2014 років. Проте після початку відкритої російської агресії я подумав, що, можливо, досвід Хорватії може стати в нагоді українцям в їхній боротьбі. Я почав шукати контакти в Україні і натрапив на Інформаційний центр “Майдан-Моніторинг”. Я написав для ІЦММ кілька статей, з якими можна ознайомитися тут:
- Lessons of Croatia for Ukraine: Nikola Šubić Zrinski song
- Марко Пинтерич: Уроки Хорватии для Украины. Войны Югославии
- Diplomatic solution – reality or dream?
M-I: Ми знаємо, що Ваша книга була опублікована видавництвом Springer, яке є провідним видавцем наукової літератури у світі. Про що Ваша книга, як виник задум про її написання, наскільки складно було переконати провідне міжнародне видавництво опублікувати Вашу роботу?
Повна назва моєї книги – “Building physics – From physical principles to international standards” (“Будівельна фізика – від фізичних принципів до міжнародних стандартів”). Мені стало зрозумілим, що інженерам-будівельникам та архитекторам бракує знань з цієї тематики, і при цьому вони потребують інших підходів до опанування відповідними знаннями, порівняно з власне фізиками. Отже, мій підхід до викладення інформації у цій книзі був доволі нестандартним.
З реакції від інженерів та архітекторів, яку я отримував, виглядало, що запропонований мною підхід виявився дійсно вдалим. Після розгляду могу тексту Springer погодився його опублікувати, так що в цій частині все пройшло гладко.
M-I: У Вас була одна дуже незвичайна умова для видавця, і вона прямо стосувалася України. Розкажіть про це, будь-ласка.
Ухвалення видавництвом рішення про публікацію зайняло кілька тижнів, але тоді наша домовленість виявилася під загрозою зриву. Власне, в мене була всього лиш одна особлива умова: всі права, пов’язані з виданням російського та українського перекладів, мали залишатися в мене.
M-I: Для чого Ви наполягали на цьому?
Я хотів мати змогу не допустити перекладу на російську мову і при цьому дозволити перекласти на українську без необхідності сплачувати компенсацію за ліцензію власнику авторських прав. Я вважав, що видання хорошої книжки лише українською, при цьому за пільговою ціною, сприятиме престижу української мови. Я знав про тиск з боку російської, який відчуває українська мова, і я хотів зробити власний, хай і невеликий, внесок в українську справу.
M-I: З позиції людини, добре знайомого з ситуацією в Словенії/Хорватії, як би Ви прокоментували мовну ситуацію в Україні?
Мені здається, могло б бути цікавим порівняти з ситуацією в Словенії. Словенців лише два мільйони, при цьому більшість старших людей вільно володіють хорватською/сербською, тоді як більшість молодших людей вільно володіють англійською. Водночас для типового словенця було б неймовірним припущення, що в публічному просторі могла б домінувати не словенська мова.
Ця особливість Словенії використовується апологетами Росії для просування в Словенії російського погляду на світ. “Більшість в Україні володіють російською, отже вони росіяни. Українська мова нав’язується в Україні фашистським урядом, що означає, що більшості не дають розмовляти мовою їхнього народу”. В Словенії дуже непросто пояснювати, що в Україні ті, хто володіють російською, не обов’язково є росіянами та підтримують Росію.
M-I: Повернемося до Вашої книги: наскільки простими були перемовини з видавництвом стосовно Вашої – напевно не надто звичайної – умови?
Наскільки пригадую, погодити умови видання книги зі Springer вдалося лише після майже двох місяців переговорів. Я отримував правову допомогу від юриста, якого надав для цього проекту Інформаційний центр “Майдан-Моніторинг”. Наша позиція формулювалася так, що права на український та російський переклади не мали б переходити від мене до видавця разом з правами на всі інші переклади, але мали б лишатися в мене.
Наскільки я розумію, мої співрозмовники зі Springer не розуміли моєї умови й не знали, як її відобразити в договорі. Коли я вже майже втратив надію опублікувати книгу в цьому видавництві (М-І: Марко був готовий розірвати попередню домовленість про публікацію у випадку, якщо його умову не вдасться втілити), Springer запропонував варіант, відповідно до якого в мене б лишалися права на переклади будь-якими мовами. Це дозволило нам укласти угоду і, врешті-решт, опублікувати книгу.
M-I: Росіяни люблять вішати на такі історії ярлик “русофобія”. Як би Ви такий закид прокоментували? Як би Ви назвали Ваш підхід, якщо такий термін Вам не до вподоби?
Русофобія… (сміється). Ну якщо русофобськими вважати погляди, відповідно до яких росіянам не слід втручатися в політичні справи інших незалежних держав, такі як мовна політика в Україні, тоді, може, я й русофоб. Але мої вчинки пояснюються просто симпатією до України, і я не можу погодитися, що симпатизування Україні та відстоюванню нею власних інтересів слід автоматично таврувати як русофобію, як це роблять деякі росіяни.
M-I: Але хіба такий підхід не є дискримінаційним?
Ну в певному сенсі мабуть що є, але в такому випадку це дискримінація, яка є позитивною… Тобто це той випадок, коли слабший отримує перевагу, оскільки інакше він не зміг би вистояти проти сильнішого – який, до слова, став сильнішим завдяки дійсно брутальній дискримінації.
Власне, чому б – суто заради різноманітності – й не попримушувати росіян до використання книги, написаної українською мовою? :)
M-I: У цьому місці перебіг подій повертається до звичайного русла. Інформаційний центр “Майдан-Моніторинг” намагався знайти в Україні видавця для книги Марка, але попри всі докладені нами зусилля, попри дарування видавництву авторських прав без будь-якої компенсації та гарантію відсутності конкуренції з боку російськомовної версії книги, яка ніколи не побачить світу, знайти видавця не вдалося.
Хтось міг би припустити, що книга, можливо, не варта витрат зусиль на її публікацію українською навіть на тих привабливих умовах, що Вами пропонуються… Чи є на даний момент інтерес до публікації перекладів Вашої книги іншими мовами?
Недавно до мене звернулися люди, що мають стосунок до одного відомого університету з Китаю, вони питали, чи міг би я погодитися на видачу ліцензії на публікацію перекладу на китайську (мандаринську) мову. Вони дуже високої думки про книгу, вважають, що книга були би дуже корисною для китайських студентів та інженерів. Звісно ж, вони запропонували мені ліцензійні платежі, у традиційних для китайського ринку розмірах.
M-I: Тобто китайські науковці самі знайшли Вас для того, аби сплатити Вам за публікацію Вашої книги їхньою мовою, тоді як тут, в Україні, пошук зацікавлених у виданні книги без будь-яких витрат на оплату авторських прав і з гарантією відсутності конкуренції з боку російської версії, попри докладені до такого пошуку зусилля, не дав результату. Традиційний фінал такої нетрадиційної історії..?
Я все ж сподіваюся, що знайдеться видавець, якому це буде цікавим. Мені здається, деякі з аспектів, про які йдеться в книзі – наприклад, енергозбереження у будівництві – мають велике значення в Україні, де є залежність від російських корисних копалин як джерел тепла. Нарощування знань в цій царині могло б стати допоміжним у боротьбі, що відбувається на цьому напрямку.
Також, можливо – просто як припущення – ця історія могла б стати для когось прикладом. Можливо й інші автори, які прихильно ставляться до України, з різних країн світу, дізнавшись про цю історію, захотіли б вчиняти подібно…