Буферізація простору на північ-схід від України: до постановки проблеми

Обдумуючи засади зовнішньої політики України, я зупинився на політиці створення буферних держав по лінії з державою-агресором. Довгий час, а може і “вічно” в людському вимірі, ці буфери треба буде підтримувати матеріально, гуманітарно, інтелектуально – не безоплатно. Йдеться про всі неукраїнські терени взагалі.

Хочу проілюструвати це прикладом, який буде зрозумілий – з історії Русі.

Руські князі не мислили системно, за рідкісним виключенням, – не розуміли, не уявляли, що їхня держава об’єктивно розташована посеред “русла реки”, ріка яка тягнеться з далекосхідного степу аж в Європу і якою тисячі літ “припливали” сотні народів.

Побудувати плотину їм не спадало до голови, і тому вони сами стали тою плотиною.

Перемогши Хозарів, їм не спало на думку що хтось прийде на їхнє місце. Навіть навпаки – вони об’єднались із цім “хтось” (це були печеніги) щоб добити слабкого ворога … і отримати ворога сильного.

Посварившись з печенігами (не розуміючи, не хочучи розуміти, що їх теж хтось тисне зі Сходу – при чому тисне так, як самі печеніги ніколи не тисли на Русь) вони докладали зусиль, щоби цього “нашествія” не стало.

Ну, і результат? Розтрощити печенігів їм допомогли половці (кипчаки і кумани).

Залишки огузьких племен – торків, берендеїв, чорних клобуків – князі радо добивали самостійно. Мабуть, страшенно раділи.

Хоча з перелічених племен можна було створити цілу конфедерацію – ту саму плотину – нє, краще давайте дружити з половцями проти гузів. А їхні залишки оселили ВСЕРЕДИНІ країни, подалі від кордону.

Потім та ж історія повторилась з половцями на півдні та булгарами на півночі – руські князі воювали з ними не тільки до битви на Калці (1223), але і після неї, аж до другого пришестя монголів (1237).

Я навів тільки найвідоміші речі, а їх насправді дуже багато: руські князі захоплювались колонизацією балтів, фінів, угрів, аланів, робили з них “рускіх людей”, при тому не розуміючи що національно-племені утворення ціх народів у суммі створили б непролазну плотину для майбутніх “народів неведомих”.

Повернемось до сучасності – верніше, до майбутнього.

Буферні держави слід утворювати дуже невеликими, протиречивими одна одній, різномаїтними за мовою, устроєм, релігією, ідеологією, історіною пам’яттю.

Кожна КРУПНА буферна держава буде загрозою, бо почне підминати під себе залишки РФ та ще й залучить якусь нову кров – байдуже чию.
Україна має бути нескінченним арбитром у спорах таких держав, покровительствувати усім їм одразу, і за кожний арбитраж відкусувати шмат від сиру, за який судяться – як у казці про лису та глупих ведмежат.

Вона також мусить водити за носа союзників зі Сходу, обіцяючи їм на певних, дуже непідйомних, умовах членство в собі, але таємно на практиці притримуючись принципа соборності й унітарності.

Візантія так робила тисячу літ!

(і не кажіть мені “й чим вона скінчила”, бо ви спочатку протримайтесь тисячу літ в рамках одної держави, а потім вже).

Ідеальна структура європейської частки екс-РСФСР має виглядати отак:
1. Кілька конфедерацій.
2. Кожна з яких складається з федерацій.
3. Кожна з яких складається з суверених держав і іноді полісів (гарадоф-гасударстф).
4. Кожна з яких окрім звичайних районів та областей мусить мати 1-2 автономних районів та автономних областей, які окремлені за мовною, етнічною, вірянською, політичною ознакою.
5. Кожен з ціх звичайних регіонів і автономних теж мусить мати на своїй теріторії національні осередки – компактні, самоврядовані кантони меншин (за будь-якою з ознак).
– Якщо важко уявити, гляньте на Китайську Народну Республіку – тільки уявіть собі, що ви мешканці Монголії або Японії, яка цім всім керує. –
6. Політичний устрій має бути якомога різнішим (монархії всіх типів і титулів, республіки, тиранії, анархії етс)
7. Етнічний склад – теж, впритул до субетничного.
8. Мовний склад – також, розвиток будь-яких розбіжностей у діалектах.
9. Релігійний склад – теж: від ліберальних демократій до релігійних та атеїстичних диктатур.
10. Натомість у себе будувати монолітну націю. Між іншим ту саму “політичну націю”, яку викривили за сенсом московити та залежні від них інтелектуально “мислителі” (ти можеш вважати себе ким завгодно, але політична належність до нації – це визнання її законів, виконання її звичаїв та знання її державної мови).

Алі Татар-заде

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

Be the first to comment on "Буферізація простору на північ-схід від України: до постановки проблеми"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


nineteen + 18 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.