Вчора розмовляв по телефону з довголітнім другом у Києві. Знаю його понад 25 років. Наша розмова потішила мене і здається його. Він надзвичайно гордий за наших хлопців і дівчат які захищають Україну. Правда є моменти кількаразових на день чи ніч викликів серен коли треба переходити у підвал. Є також дуже кольорове червоне небо зокрема ночами, що видно за балкону. Казав мені що наш народ виріс, і то дуже за цих чотири тижні. Тепер вже ніхто не скаже що Україна не готова військово до НАТО. Хіба НАТО прилучиться до нас і ми разом з Америкою проводитимемо НАТО.
До речі мій друг великий шанувальник Америки ще з часів Президента Била Клінтона. Він навіть свого котика назвав в честь президента. Назвав його “Биллі”. Сьогодні він надзвичайно вдячний що Америка стільки допомагає Україні але молиться щоби не переставала допомагати.
Сказав мені, що весь Київ розмовляє тепер тільки українською мовою. Це для нас все було загадкою коли відвідували київські реставрації. Навіть дзвонила до нього вдова його покійного друга аж з Запоріжжя. Почала по москальський, але миттєво зловила себе та сказала, чого я говорю мовою ворога і перейшла на українську.
Так мило було почути його голос, а також його донечки, моєї похресниці до речі. Вона також була оптимістично наставлена. Правда війна і фізичне знищення України вимагатиме багато фізичної відбудови інфраструктур. А ще більше відбудови людського життя.
Ось ми і вже почали говорити про відбудову а тут війна не згасає. Доня художниця. Перспективи художницької праці будуть обмежені. Побачимо але має мій друг, його дружина і доня велику надію на відбудову шляхом американським Блінкен План.
Зруйнована Україна виростає перед нашим очима як не тільки європейська але національна українська, славна на весь світ своєю духовністю, завзятістю та спритністю військового діла. Тому ми говоримо, що ми козацького роду.
Ми трохи перескочили вперед. Перше треба перемогти жорстокого ворога. Ворога якого не бачив світ від часів Гітлера. Тут воєнних злочинів стільки, направляють ракети на мирне населення, на дітей, на будинки проживання. І от при при цьому треба дійсно реально застановитися. Що дальше? Як скаженіла скотина москаль чи то Путін чи Кирил мають на меті. Ну як вони думають стерти українську націю з лиця землі. Москальські недоліки на полі бою, великі людські тобто воєнні втрати це немов вогонь який нуртує в нутрі скотини. Ця скотина тоді способна на все. Біологічна, хімічна а то і ядерна зброя. Людське життя тобто мирного населення, невинних дітей для скотини немає значення.
Президент Байден на недавній пресові конференції у Брюсселі відповів на питання щодо хімічної зброї, що буде відповідна реакції з сторони США і НАТО. В промові у Варшаві він хіба сказав перший раз що треба зробити — усунути москальського вождя Путіна. Як це має відбутися і ким, це питання друге і третє.
Фактично, як має виглядати закінчення війни. Перемога Україною, відступ ворога поза всі границі України, здача на користь України Донбасу та Криму, невід’ємних частин української території. Хіба, ніхто не націлюватиме ракети на Москву. Економічні санкції мусять продовжуватися. Москва є ізгоєм. Самі москалі або вб’ють або арештують свого психічно хворого ватажка. У москалів немає різниці чи вбивати чи арештувати. Нема людини нема проблеми казали за радянської Москви. Санкції та повна ізоляції роблять своє і імперія гине. Народи в імперії виборюють собі бодай автономію. Росія ніколи не буде нормальною країни. Її церква ненормальна, вона же Сталінська. Її люди це створіння яке виросло на болотах Москви, Петербурга, на козацьких костях та годували салом і самогоном. І це вистачало. Нехай живуть і просто гниють. Будуть одиниці котрі покинуть це пекло.
Повернімося до доні мого друга. І не тільки до неї. Це молоде покоління надзвичайно здібних людей. Вони можуть мати нормальне плодове європейське життя на своїй любі Україні. Вони самі відбудують її з нашою тобто Західною допомогою.
Наразі треба продовжувати воювати. Всі наші мурашки бо ми народ мурашок прямуємо в один напрям, спершу до перемоги, а опісля до відбудови. Тут кожний з нас причетний. Не забуваймо Шевченка, “Нема на світі України, Немає другого Дніпра.”
26 березня 2022 року Аскольд С. Лозинський