Коли росіяни вивозять зерно з окупованих районів, і про це самі голосно кажуть – це нмд чергове підтвердження того що я писав на початку квітня про їхню культуру.
Грабувати – як і вбивати та гвалтувати – на завойованих територіях є частиною російською культури, це для них є нормальною практикою, це не “погано” у них в суспільстві, це не ексцеси якісь (як буває в інших арміях), а система., що грунтується на культурних практиках, укорінених в суспільстві.
Це не щоб їх обізвати варварами, а щоб їх розуміти краще – вони культурно інакші ніж європейці.
== попередні два дописи
on my mind – дивні ці дискусії про російську культуру, може я (людина, визнаю, не надто культурна) чогось не розумію, але як на мене культура це не про римування слів на кінцях фраз і не про синхронні рухи молодих жінок на сцені.
Рухи жінок на сцені і рими, як на мене, не мають великого значення для характеристики культури суспільства, де для військових нормально чинити пограбування, згвалтування та вбивства цивільних. Важливо, що для російського суспільства *це* саме *норма* – регулярна російська армія (та/або “внутрішні війська”) чинила єврейські погроми під час Першої світової війни, розстрілювала поляків у Катині, гвалтувала жінок у Німеччині, вивозила пів-Європи додому під час Другої світової війни, нищила цивільних в Чечні, мародерить, гвалтує та нищить в Україні. Це все роблять не військові, це робить російська армія в цілому, системно, як інститут суспільства.
Суспільство створює та плекає таку армію, в ній військові династії, військові академії, де передається досвід поколінь, патріотична виховання, пісні тощо. Все це відбувалося і відбувається регулярно безперервно впродовж всього часу існування цього суспільства і ніколи нормальність цього серйозно не ставилася в ньому під сумнів.
Такі збройні сили – це і є визначальна риса російської культури (культури російського суспільства), і традиційної, і сучасної, просто всієї, це набагато істотніша риса цієї культури, ніж наявність в російській мові римованих строф чи вміння російських балетмейстерів відбирати російських дівчаток, які можуть красиво рухатися під музику.
Я не маю на увазі обізвати російське суспільство безкультурним або низькокультурним – його культура є чітко визначена, вона самобутня, і вона є саме от такою, визначеною, зокрема, його збройними силами, зазначені риси яких суспільство вважає природними і нормальними.
Як з такою культурою співіснувати – звісно, велике питання, але ж спочатку треба її чітко визначити, бо коли визначиш, це співіснування виявляється питанням зовсім не про читання римованих речень російських авторів…
====
В Індії був обряд саті – було прийнято, щоб вдову спалювали разом з чоловіком, якщо він помирав. Це було нормальним в тому суспільстві, ті індуси не були злочинцями, не були монстрами, не були збоченцями. Так склалося історично що в них так вважалося нормальним – якщо чоловік помер, то дружину спалюють. Така культура була. І не тільки в індусів.
В європейців з часом теж склалася своя культура, в ній спалювати жінку коли помирає чоловік не вважалося нормальним. Англійська колоніальна влада з цими практиками в Індії боролася тривалий час, запобігала, забороняла. В англійців була інша культура. Це (наряду з іншим) створювало напругу в Індії, стимулювало боротьбу за національну самобутність, проти пригнічення культури – бо заборона обрядів культурних нікому не подобається, навіть якщо той, хто забороняє, це оголошує варварством (він так майже завжди робить).
Подібним чином армія, яка гвалтує, грабує та вбиває населення, не є варварством в російській культурі. Як спалювати жінок в Індії – завжди так робили і роблять, так прийнято.
В європейській культурі так не прийнято (може колись було прийнято, але з часом ставало все менш прийнятним), ця неприйнятність формалізувалася у право війни, але для російської культури цього не відбувалося ніколи. Росія могла підписати якісь конвенції – але підписання конвенцій не змінює культури, ну підписали, бо вигідно, щоб можна було в РБ ООН важно сидіти та нафту продавати тим європейцям та мати гроші на нові гармати для старої армії. На вікові культурні практики це – як таке – слабо впливає.
Практики саті в Індії зрештою зникли, але це потребувало насильства над культурою. У вікіпедії подається характерна цитата британського губернатора з середини 19го сторіччя, якому прийшли скаржитися місцеві жерці що їм заважають здійснювати їхні національні обряди:
“Ви маєте рацію. Спалювання вдовиць на похоронах чоловіка є вашим звичаєм, починайте готувати багаття. Але мій народ також має звичай. Коли чоловіки спалюють живу жінку, ми вішаємо їх та конфіскуємо їхнє майно. Отже, мої теслі почнуть будувати шибениці, на яких вішатимемо всіх тих, хто братиме участь в спаленні жінки. Най кожен живе за своїми звичаями!”.
Справа, однак, в тому, що змінити культуру індусів в англійців (безвідносно до того, чи змінювати чужу культуру є хорошою ідеєю) була фізична можливість, тоді як змінити російську культуру війни можливості ні в кого нема, нема кому тягнути їх на шибеницю.
Звідси й серйозна проблема міжкультурного діалогу, особливо в тих, хто – так трапилося – недалеко від цієї самобутньої культури мешкає.
