День пройшов тихо – обстрілів практично не було, але доба почалася з ракетних ударів о першій ночі по південно-східним і південним околицям, а також передмість Харкова. На Північній Салтівці і далі живуть люди, яким гуманітарну допомогу через відсутність магазинів доставляє Червоний Хрест. Міський голова висловився проти перейменування вулиці та станції метро Пушкінська, оскільки Пушкін всесвітньо відомий письменник, а міська рада у відповідь на запит заявила про неможливість демонтування герб СССР з будівлі міськради. Нарешті, ресторанний бізнес переживає занепад: відкрилося багато кафе, але відвідувачів в них немає – пропозиція перевищує попит, тому деякі з цих бізнесів можуть скоро закритися.
Завершився червень, перший місяць літа. Разом з цим розпочався вже 19-й тиждень атак на Харків. День був тихим і спокійним. Навіть не вірилося, що це було – проте справді цілий день було тихо. Ну хіба що трохи роботи наших хлопців. Щоправда, були ракетні удари о першій годині ночі – прилетіло по Немишлі, Основі та десь по смт Безлюдівці – удари були по складам та промисловим підприємствам. Жертв та великих руйнувань немає, якщо не враховувати, що в місцях прильотів тепер вирви по 5-10 метрів завглибшки. Зміна графіку (після традиційних 23-тя година – опівніч) означає, що московити переходять до більш ширшого часового діапазону з метою більшого психологічного тиску. Тепер багато хто чекає на ракетні удари – хтось зі страху, хтось із цікавості, хтось із наукового інтересу. Це означає, що частка часу на сон для людей зменшується, психологічна напруга збільшення, і як наслідок можливе настання виснаження. Це і є метою такої тактики. З другого боку, знаючи мету московитів, легше підготуватися до цього з правильною реакцією. Вже після опівночі у п’ятницю було два прильоти у Харкові (район ХТЗ). Загалом, протягом дня у Харкові поранено одну людину.
Північні та східні передмістя Харкова московити продовжують обстрілювати: б’ють по Руським і Черкаським Тишкам, Петрівка, Циркунам, селищам Питомник та Нове, селам Дементіївка, Цупівка, Безруки, Руська Лозова, смт Прудянка та Слатине, а також Дергачам. Протягом дня у населених пунктах Харківського району поранень зазнала одна особа. Піддаються обстрілам населені пункти Золочівської селищної громади – села Калинове (зруйновані житлові будинки, тут лишається 30 людей), Уди (з 1200 мешканців залишилися 33 особи, село вже майже все зруйноване) та Світличне. Тривають обстріли по селам Кутузівка і Сороківка Вільхівської сільської громади, Перемога Липецької сільської громади, Верхній Салтів, Рубіжне Вовчанської міської громади, Велика Бабка Чугуївської міської громади, Базаліївка й Іванівка Чкаловської селищної громади, смт Малинівка та Мосьпанове Малинівської селищної громади. Проте в самому Чугуєві та околицях було переважно тихо. Рашисти обстрілювали смт Печеніги – пошкоджені житлові будинки, загинув чоловік, а ще одна літня жінка зазнала поранень.
На північ і північний схід від Харкова тривають бої. Московити вчергове намагалися з окупованої Кочубеївки штурмувати Дементіївку, але наші військові ці спроби відбили.
Фото: Головне управління ДСНС України у Харківській області, CC BY 4.0
На Північній Салтівці та ближніх мікрорайонах номерної мікрорайонної Салтівки і далі живуть люди. Проте, я кажуть ті, хто все ж тут мешкає, це сіра зони – магазинів немає, лише поодинокі аптеки намагаються відкритися, де приміщення збереглися. Сюди гуманітарну допомогу привозить Червоний Хрест – роздають продуктові набори та набори засобів гігієни. Списки одержувачів складають заздалегідь. Так само і розвантажувати приходять всі гуртом. Район, який не має майбутнього, район пустка. Відновлювати поруйновані північні околиці Харкова немає сенсу, набагато краще законсервувати будівлі і віддати цю територію військовим – як остання лінія оборони.
Міський голова Харкова Терехов зробив резонансну заяву, що він проти перейменування вулиць Пушкінської та Лермонтовської, станції метро Пушкінська, названих на честь відомих московитських “літераторів”, що не треба “всіх під один гребінець”. Так от ці “літератори” є типовими співцями московитської імперії, які ставилися до України як частини імперії, а українців – як “зіпсованих” московитів, презирливо описуючи прагнення українців до Незалежності. Пушкін та Лермонтов підтримували геноцид народів Кавказу, а сам Пушкін жадав рішучих дій проти учасників Польського повстання 1830-1831 років. Це типові представники московитського імперіалізму, де існує лише московія, а всі інші мають бути рабами імперії. Проте Пушкіна та подібні назви все ж очікує доля Жукова – їх перейменують під тиском громадськості, під тиском новел в законодавстві, міська влада може навіть пробувати судитися, але все одно нічого не вийде. Терехов хоче бути своїм для вати та болота, але воно найперше його кине і не проголосує на виборах, оскільки збереження топонімічних назв не захистить його рейтинг, враховуючи складну безпекову та економічну ситуацію в місті.
Депутатка Харківської обласної ради від “Європейської Солідарності” Галина Куц отримала відповідь на депутатське звернення до очільника Харківської міської ради Ігоря Терехова, яке відправила ще наприкінці травня, щодо необхідності демонтажу з будівлі міської ради совєтської герба з серпом та молотом, який підпадає під закон про декомунізацію, ухвалений ще у 2015 році. Суть відповіді така: демонтувати совєтський радянський герб неможливо, бо… це твір мистецтва, а будівля є будівля пам’ятка архітектури, і будь-які зміни фасаду без погодження заборонене. Як зазначила пані Галина Куц (і з цим я особисто згодний) складається враження, що совєтську символіку дбайливо охороняють та чекають на московитів, чекаючи відновлення совєтської імперії. Така відповідь є очевидним сигналом щодо політичної волі міської та обласної влади у Харкові – збереження тоталітарних символів, які виконують мобілізуючу функцію для прихильників “руzzкава міра”. Тим не менш, харківські депутати будуть і далі боротися із совєтською символікою на будівлі Харківської міськради і обіцяють пройти процедуру через мінкульт щодо декомунізації будівлі-пам’ятки.
Після посилення обстрілів у Харкові стало менше людей на вулицях. Люди справді мінімально перебувають на вулиці. Єдине місце, де людей відчутно багато – це супермаркети та ринки. Центр міста переважно пустий, лише на околицях лише в хабових місцях можуть бути скупчення людей (але там є і супермаркети, і ринки).
Після початку відкриття кафе та ресторанів у квітні – травні, куди люди почали ходити, скучивши за елементами “мирного життя” та сподіваючись на налагодження ситуації, ситуація почала змінюватися. Фактично у Харкові працюють лише продуктові магазини та супермаркети, кафе та ресторації та трохи сфери обслуговування. Проте кількість кафе. які відкрилися, просто неспіврозмірна (величезна) порівняно з кількістю людей, які бувають на вулицях та які мають фінансові ресурси на їх відвідування. Через це кафе і ресторани пустують. Потік людей в них – надзвичайно малий. Деякі власники кафе і ресторанів намагаються займатися рекламою через сарафанне радіо. Проте деякі розуміють, що ресторанний бізнес у Харкові – це не та сфера, якою слід займатися у Харкові, як бізнес він немає жодного сенсу. Одним з негативних моментів, які спонукають деяких власників до закриття кафе, – це великі рахунки за електрику від обленерго (багато кафе були гуманітарними хабами з початку широкомасштабного вторгнення і до середини – кінця квітня: там переховувалися люди, на кухнях готували обіди для нужденних та військових тощо). Обленерго не йде на поступки, а міська влада розводить руками, оскільки це не є комунальним підприємством. Через відсутність відвідувачів, які не покривають чи ледь покривають операційні витрати на роботу закладу, дехто з рестораторів замислюється закрити такий бізнес.
На жаль, це закономірне явище. Реальний бізнес не поспішає відновлювати діяльність через відсутність стабільної безпекової ситуації у Харкові, постійні обстріли та ракетні удари, які можуть будь-коли зруйнувати виробничі потужності. Частина – перемістилася в інші райони області чи регіони України. У місті працюють магазини різних товарів, ринки, кафе, ресторани і сфера обслуговування. Всі інші галузі працюють вкрай обмежено або практично взагалі не працюють. Коли багато людей не мають грошей для прожиття, то про розваги навіть думки немає (не кажучи, що відвідування таких місць може бути ризикованим через обстріли Харкова). Це було питання часу, коли ресторанна сфера у Харкові опинилася у ситуації перенасичення ринку. На жаль, літо переживуть не всі бізнеси. Такі от мої невтішні думки щодо економічної ситуації від Харкова. Можливо, із покращення безпекової ситуації у місті відбудуться якісь якісні зміни (приміром, восени), але може бути варіант, коли істотних змін в економічній сфері Харкова не буде аж до весни чи навіть середини наступного року (все залежить від ситуації на фронті).
За останній тиждень у Харкові народилося 22 хлопчики та 14 дівчаток, а всього з 24 лютого у місті народилося 578 дітей. При цьому, ще рік тому щоденно народжувалося у місті 40-60 немовлят. Статистика сумна, але об’єктивно поки повертатися до міста з дітьми не варто, а тих, що є, було би варто вивезти.
16-річна дівчина з смт Андріївка Донецької селищної громади (розташоване поблизу зони бойових дій, навколишні села громади піддаються обстрілам) втекла від матері. Поліцейські її розшукали аж у Києві. За словами дівчинки, вони планувала виїхати за кордон.
Рятувальники продовжують розбирати завали та демонтаж нестійких конструкцій багатоповерхових житлових будинків на Північній Салтівці, які зазнали часткових руйнувань через постійні обстріли цього району.
Серед дев’яти загиблих через обстріли з реактивної артилерії Харкова 27 червня (вони трапилися на Салтівці та Нових Будинках) були водій екстреної медичної допомоги Сергій Кандала (він загинув вдома, з перших днів обстрілів Харкова довозив багато поранених до лікарень вчасно, що рятувало їм життя) та дитячий футбольний тренер Андрій Дорошев (виховав багато поколінь харківських футболістів, працював у футбольній школі “Металіст 1925”).
У частині населених пунктів Золочівської селищної громади, які розташовані поблизу кордону з московією чи лінії зіткнення (Казачок, Одноробівка, Калинове, Карасівка, Чорноглазівка, Світличне та Уди), відсутнє електропостачання через пошкоджені електролінії та трансформатори внаслідок постійних обстрілів з боку московитів. Рашисти цілеспрямовано ціляться по трансформаторним підстанціям та електромережам. Енергетики не можуть проводити оперативно ремонти через обстріли, необхідність виїзду на місця у супроводі саперів, а також брак матеріалів та комплектуючих. Частково з відновленням електро- водо- та газопостачання намагається допомогти, зокрема, і Червоний Хрест.
Актори Харківського театру ляльок імені В. Афанасьєва у пʼятницю 1 липня та суботу 2 липня проводитимуть покази вистави за п’єсою Ніни Захоженко “Я норм”, у якій йдеться про життя підлітків під час війни у Бучі. Місце і час показів не розголошується і реєстрація можлива за телефоном, який є в анонсі спектаклю на сторінці театру у Facebook. Зібрані на показах гроші планують передати акторам з Херсонського театру ляльок, колектив якого перебуває в окупованому Херсоні, відмовився співпрацювати з окупантами та залишився без засобів до існування.
На південному сході Харківщини тривають бої на Слов’янському та Барвінківському напрямках. Московити обстрілюють прифронтові міста, містечка та села з артилерії – дістається смт Андріївці, селам Пришиб і Явірське Донецької селищної громади, Чепіль, Норцівка, Гусарівка Балаклійської міської громади, місту Барвінкове та селам Грушуваха, Іванівка, Дібрівне, Курулька, Червона Поляна Барвінківської міської громади, а також по Дмитрівці та Вірнопіллю Оскільської сільської громади. У населених пунктах Ізюмського району через обстріли загинули троє людей, ще двоє зазнали поранень
Харківська обласна прокуратура повідомила про оголошення підозри колишньому поліцейському з тимчасово окупованого Вовчанська, який став колаборантом і перейшов на бік окупантів після повномасштабного вторгнення московитів до України. Зокрема, він передав рашистам списки правоохоронців, які покинули місто, та тих, що залишились, закликав інших правоохоронців перейти на бік московитів та звинувачував у війні українську сторону. Після того, як правоохоронці зняли триколорну ганчірку московії з будівлі поліціі та знову підняли прапор України, колаборант з окупантами прийшов до додому до цих правоохоронців із “обшуком”. Наприкінці квітня окупаційна влада призначила його начальником т.зв. “відділу поліції у місті Вовчанськ”.
Московити продовжують продукувати нові і нові (насправді призабуті старі – ними рясніли газети в совкє) евфемізми (не дарма є гарне вміння читати поміж рядків). Останній такий приклад “отримати добряче на горіхи” московитською означає як “жєст доброй волі”. Після чергового удару українських військ по Зміїному московити звідти швидко повтікали – інших причин як неможливість втримати на скелі залогу немає. Це не означає, що там буде наша залога – поки московитські кораблі не будуть заперті в бухтах Криму, робити десант на острів немає сенсу. Зрештою, відсутність військової залоги на Зміїному та активного перебування кораблів окупантів в районі острова та торгових шляхів, які проходять обабіч нього, – також добрий знак. Що ж, битву за Зміїний московити програли, хоч до повної нашої перемоги (відновлення там військової залоги) ще далеко.
Ну а премію дарвіна сьогодні отримує 31-річний харків’янин, затриманий на станції метро “Тракторний завод”, який, як виявилося при перевірці, з 2018-го року (!!!) перебуває у розшуку за злісне невиконання обов’язків із догляду за дитиною. Отак: бути у розшуку 4 роки, піти у метро і попастися.
Віримо в сили оборони України та ЗСУ! Допомагаймо волонтерам, медикам та рятувальникам. Підтримуймо один одного! І все буде Україна!
Сергій Петров, історик, журналіст, документатор цивільних руйнувань у Харкові
