Хочу проговорити речі, в принципі, інтуїтивно зрозумілі. Але це має бути розкладене по поличках. Чому я вважаю абсолютно правильним для нас прагнення усіляко “кенселити” “вєлікую русскую культуру” (тм)? Ба навіть більше, суто прагматичним?
Ні, не тому, що вона, культура, огидна. Тим більш, насправді вона різна. Як це в принципі властиво культурі. Це нам зараз огидно – і через поведінку росіянців, і через століття жорстко-примусового нав’язування. Переоцінена – так, але щоб аж так прямо огидна – то нє. Дещо вторинна – ну так а країна ж відстала, ясно що наздоганяли розвинений світ. Як історик культури – себто дослідник – я взагалі не певна, що культура може бути огидна, як не може бути огидний для дослідника гриб чи бактерія.
І не тому, що ми маємо позбутися її колоніального впливу, витрусити з вух всю цю локшину – бо це станеться так чи інакше, це невідворотній процес, і якщо раптом хтось цього не усвідомив, напружте усвідомлювалку. Це необхідне, і це неминуче. До рівного нейтрального ставлення до неї ми дійдемо ще не швидко. А зараз для нас відмова від роскультури – питання виживання. Але й цього недостатньо, лишайтеся на лінії, поясню, чому саме.
І не тому, що, по великому рахунку, сучасні російські культурники намагаються використати свою класику як таран, аби влізти в будівлю західної культури, звідки їх намагаються виперти. Хоча насправді мають до неї вельми опосередкований стосунок. Ну Тетяна Толстая – це, м’яко кажучи, аж ніяк не Лев. Нє то пальто. Я взагалі вважаю, що та, класична російська культура – власне, мертва. Вона зникла разом з Рос. імперією і ранніми совітами. А далі це – вже якесь життя редуцентів, які копирсаються в трупі. Ну типу як на поваленому стовбурі ростуть гриби і розкладають його потроху до трухи.
І навіть не тому, що ця культура виховала монструозне суспільство (хоча воно таки так, монструозне). Знову ж таки, як історик культури, я скептична щодо прямого впливу художньої культури на суспільну мораль.
Але чому я все ж таки вважаю, що ми (і весь цивілізований світ) маємо повстати на неї всією інтелектуальною потугою? А не просто піддати байдужості?
А тому, що їхня “вєлікая русская культура” (тм) є точкою зборки для цього монструозного державоутворення. Не єдиною, але значущою, потужною. Ми, власне, це усвідомлюємо – от же, шикарна придумка Антон Санченко – звати російських нападників “пушкіністи”. “пушкіністи обстріляли район житлової забудови” – класно звучить, і цілком відповідає дійсності.
Та й росіянська офіціозна пропаганда теж усвідомлює це, незгірш від нас. Вони ж навіть термін для цього придумали – “скрєпи”. Їхня художня культура – скрєпа.
Я вже писала – насельники тамтешніх темних територій небезпечні для нас, доки тримаються купи. Ті самі люди, розпорошені на окремі анклави, не лише не становитимуть для нас загрози, вони можуть почати трансформуватися. В що? Я хз, і це їхні проблеми.
Може, оскаженіють ще більше (хоча куди?) – так наполегливо торочать столицецентричні “хорошіє русскіє”.
Але їм віри теж нема, бо вони власне і є свідомими та несвідомими хранителями імперства. А може, вийдуть на якісь свої історичні шляхи, якими добредуть зрештою до прийнятного стану. Нас це не має обходити. Нас має цікавити убезпечення себе і світу, який ховається за нашими плечима, від цього монстра.
А отже – “вєлікая русская культура” (тм) має бути десакралізована, закенселина, деконструйована й вигнана з порядного товариства. З суто прагматичних міркувань, нічого особистого.
Тетяна Кохановська
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
