Анексія як піар або Сеанс публічного самозадоволення

Анексія як піар – культорологічний погляд Тетяни Кохановської на кремлінську вакханалію під назвою “мітинг-концерт”.

Бачу, що в наших ЗМІ, в соцмережах, та й почасти й у західних ЗМІ активно обговорюють путинські урочистості, присвячені анексії. Бачу також, що і ми, і світ намагаються вичитати в плутаних розпатякуваннях кремлівського плешивця якісь меседжи Україні, світу, вашингтонському обкому тощо.

Загальний медійний шум утворився такий, що вирішила особисто ознайомитися. Знехотя вдягла ментальний костюм хімзахисту і полізла досліджувати ка… ну тобто стильові та змістовні особливості як самої промови, так і пафосного дійства, яким вона супроводжувалася.

Мушу вас заспокоїти – ну або розчарувати, якщо ви не полишили ще намагань вичитувати та виглядати у кремлівських публічних комунікаціях якісь важливі для України змісти.

Весь цей комплекс заходів – і промова плеш-фюрера, і оті урочистості на Червоній площі, якими вона була прикрашена – це переважно продукт для внутрішнього російського вжитку. А почасти – і персонально для бункерного карлика. Для нас воно становить цікавість украй обмежену, хіба що для дослідників, психологів, антропологів, культурологів, як ото я. Зараз стисло поясню, чому. Ну і далі для особливо допитливих викладу деякі результати своїх штудій.

«Багато казати, нема чого слухати»

Ну дивіться: хуйло розводилося ледь не годину – але з умовно змістовних меседжів для України там хіба що “сідаймо за стіл переговорів, але відтяпані області я вам не віддам, вони російські назавжди”. Так а даруйте, про що, на хуйлячу думку, тоді має йтися у переговорах? Певно все та ж набридла шарманка: позаблоковий статус, демілітаризація, бла-бла. Ну в цьому ж нема нічого нового, правда? Впродовж всього переговорного процесу, на всіх етапах, вони казали саме це. А ми, зі свого боку, весь час ці глупощі і хуцпу ігнорували. Бо навіщо Україні допомагати кремлінам зафіксувати їхні загарбання, якщо ми маємо твердий намір загарбане повернути?

При чому, як бачимо, вони це твердили коли наступали, що було б бодай якось зрозуміло, кураж зловили. Але ж вони й далі бубонять те саме, коли їх б’ють. Ми ж не забуваємо – все це свято квітучого рашизму відбувалося в той час, коли ЗСУ діловито запихали рашківські війська в котел під Лиманом. І взагалі, після нашої Харківської офензиви в них не проглядалося ані щонайменшого успіху на фронті. Тому абсолютно природно, що й наша влада, й українське суспільство, й Вільний світ відмахнулися від цього взірця дипломатичних зусиль як від змістовно мізерного. До речі, в хуйлячих словесах навіть Україна як така майже не згадувалася. Ну бо йому просто нема чого нам сказати, це раз. І Україна робить йому боляче, це два, – тож і не хоче зайвий раз згадувати.

Ну і зрештою, сам подієвий привід для цього фестивалю глупоти був юридично та змістовно мізерний, якщо не сказати – анекдотичний. Вони, бачте, виголосили, що забирають тимчасово окуповані території до складу РФ. Ну і що це змінює? Україна не припинить воювати, світ вже напередодні сказав, що анексії не визнає, при чому майже весь, від США до Казахстану. Таке собі паперове загарбництво. Хтось у мережі вдало пожартував – ото Гітлер був лох, треба було просто оголосити про приєднання Сталінградської області.

Так а що і для чого це було?

Путинська новомова – поразка це перемога

Ну почнемо з «для чого». Воно подвійне. Перше “для чого”, відносно прагматичне:

Кремліни, бачте, пречудово засвоїли, що їхній народець слухати про перемоги та пишатися любить, а все решта робити – ні, не любить. Працювати не любить, воювати не любить, напружуватися не любить. Він, народець цей, навіть і готовий начебто страждати у фортеці в облозі – але за умови, що його постійно підбадьорюють розповідями про перемоги. Ми це все вичерпно бачили на прикладі “кримнаша”. От такі перемоги, заради яких не довелося працювати, їм ок. А кров, піт, сльози – нєнє, все це не користується жодним попитом.

Але ж бачте, РФ б’ють. Світ закидав їх купою санкцій, при чому різних, включно зі справді чутливими, як вуглецеві, а не лише образливими. ЗСУ фактично з’їли їхню професійну армію, і тепер бункерний карлик намірився згодувати лютим ЗСУ “частково-мобілізовану” армію – частково в усіх сенсах, і мобілізовані вони “частково”, і закидають їх на фронт частками, поспіхом латаючі дірки. Ну то що робити в цій складній ситуації?

Хуйло і ко знайшли просту відповідь на це питання. Настільки просту та ідіотичну, що більшість аналітиків в неї не може повірити, намагаються вигадувати якісь складні пояснення. А скринька й замкнена не була. Не маєш реальних перемог – просто вигадай. Штучно висмокчи з пальця. Назви великою перемогою беззмістовне паперове дійство. Виголошуй, що оце твоє застрягання у війні штибу “ні тпру ні ну” – це перемога.

Ну от же територіями приросли – так радійте. Найсмішніше, що дійсно радіють: напередодні уважно слідкувала за пересічними дорогімі росіянами – вони жваво обговорювали, мовляв, о, в нас країна збільшилася, ура-ура. При чому не якісь деграданти з усть-пердюйськів, і не штатні пропагандони – ні, цілком собі столичні СЕО великих фірм. Це непояснювано, звісно – бо території це єдине що вони мають не те що в достатку, а навіть в надлишку. Але ж факт, радіють, як би абсурдно це не було.

Психотерапія для плеш-фюрера

Ну тобто з першим “для чого” начебто розібралися.  Це все для підтримання підупалого бойового духу дорогіх росіян. Анексія як піар. Але є ще друге для чого. Це, як не дивно, загоєння душевних ран особисто хуйла. (Звісно, нам дивно чути, що настільки пафосні й дорогі у виконанні рухи можна робити суто для лікування комплексів одної мізерної людинки. Ну так ми ж і не живемо в персоналістській диктатурі.)

Анексія як піар

Наш ворог дедалі більше схожий на злодія з коміксів

Воно, бачте, сильно потерпало останнім часом. З усіх міжнародних інституцій його із його Росією разом викидають, від G7 до математичних спільнот, від престижних спортивних змагань до Ради Європи. Особливо дошкульно потерпало воно на нещодавньому саміті ШОС, де його возили мордою об стіл всі, не лише китайці з індійцями, але навіть і колишні васали, “лімітрофи”, як люблять казати в російських колах політично стурбованих. Зокрема, лідери країн Центральної Азії влаштували своєрідний флешмоб: “запізнися на зустріч з Путіним”. Його змусили чекати всі, з ким він мав зустрічі. Ну ясно чому – кремлівський карлик мав звичку запізнюватися на дипломатичні зустрічі. Змушував годинами чекати поважних людей. Бо в такий спосіб самостверджувався. Ну а тепер злопам’ятні східні політики його мстиво нагодували його власним частуванням. Бо напередодні саміту його хвалена армія зазнала оглушливої поразки під час Харківської офензиви ЗСУ.

Ну так от – він зібрав цілу юрбу в найбільш пафосному Георгієвському залі Кремля. Типу, повернути втрачене почуття значущості. Чи то бояр своїх, чи то партактив на пленум. А чорнолюд зігнав на центральній площі країни. І… на свій власний урочистий переможний захід запізнився. Змусив чекати хоча б свій почт. Отак дрібно самостверджувався за рахунок тих, над ким ще має владу.

Бо його азійська клієнтела недвозначно дала зрозуміти, що все, він тепер ніхто і звати його ніяк.

При чому я схильна припустити, що це дошкулило йому значно більше, ніж обструкція з боку сильних і впливових країн Заходу. Чому?

Ідеологічна шизофренія

А отут ми плавно переходимо до питання “що це було” – тобто до опису плутаних словес. Вся хуйляча промова була присвячена різним антизахідним умствуванням. Тобто намагався вибудувати цілісну антизахідну картину світу. Ну, виходило так собі, більш схоже на безладні зойки пацієнта дурки. Ну або, як написали західні ЗМІ, схоже на розпатякування підстаркуватого балакучого таксиста, який жваво цікавиться світовою політикою й донімає своїми цінними думками клієнтів. Хоча ні, на маячню вар’ята все ж більше схоже. Там були справжні перли божевілля – наприклад, він на повному серйозі переконував, що Росія воює, бо інакше росіян змусять казати замість “мама і тато” – “родитель 1 і родитель 2”. А решта – це нав’язлі в зубах перекази російського філософа-фашиста Ільїна. (Був такий персонаж поміж білої еміграції. Еталонний фашист, втім, в міжвоєння таких було повно скрізь в Європі.

Якщо чим і цікавий нам – так тим, що його творчий доробок беззаперечно свідчить: коли б у Росії переміг Білий рух, а не більшовики, так утворилася б фашистська держава, штибу італійської, припустимо.) Тобто в цілому кремлівський недорікуватий мислитель та оратор намагався вибудувати ультратрадиціоналістський дискурс, з глоріфікацією архаїки, самобутності, традицій – словом, “кровь і почва”, все як у всіх прихильників консервативного модерну з першої половини ХХ ст, яких ми знаємо під назвою “фашисти”. А в сучассі знаємо теж саме у вигляді доктрини «євразійства» від немитого бороданя Дугіна.

Кремлінам весь час ужасно муляє “однополярний світ”

Але серед тої дикої маячні виразним лейтмотивом прозирала також тема страждань різних поневолених народів світу під залізною п’ятою світового імперіалізму. Так і казав – ми, мовляв, пишаємося тим, що в XX сторіччі саме наша країна очолила антиколоніальний рух. Але даруйте, це вже риторика більшовиків якраз, а не їхніх монархічно-традиціоналистських опонентів. Оце і є суть сучасної РФ – огидний та внутрішньо протирічний мікс з різних ідеологічних дискурсів.

Втім, за цією ідеологічною шизофренією стоїть і цілком корисливий розрахунок. Бачте, кремлінам весь час ужасно муляє “однополярний світ”, як вони то звуть. Вони виросли в світі змагального протистояння двох систем, і коли нема цієї конфронтації, їм надзвичайно дискомфортно. Сучасний світ, побудований на співпраці та обопільній вигоді, їм не до шмиги. Та й очолити великий табір хочеться, що вже там. Вони роками намагалися підписати на це країни т.зв. “другого світу”, створювали різні БРІКС-и, намагалися вдертися в інші східні ініціативи на кшталт ШОС.

Але, як ми бачимо, там їх посилають. Ну тоді залишається той шлях, яким ішов у віддалених від Європи регіонах СРСР – підтримувати різні антиколоніальні рухи скрізь, від Азії до Південної Америки, з Африкою включно. Але з часів Совітів світ дещо змінився, та й ресурсу у РФ насправді нема на створення серйозного табору. Тому вони намагаються очолити хоч щось. Наприклад, зібрати в якусь подобу спільноти різні КНДР, Іран, повстанські рухи терористичного ґатунку, ну такий собі Новітній Інтернаціонал світових засранців.

Фестиваль міських божевільних

Отже, весь цей каламутний потік нахабної брехні, нехитрих маніпуляцій, мегаломанії і множинного розладу ідеологічної особистості, які вивергало ротом кремлівське хуйло, нарядно та визерунчасто прикрасили урочистостями на головній площі країни, які назвали “мітинг-концерт”. Ну… тут, з одного боку, багатющі родовища для культурологічного аналізу. Але це становить радше фаховий інтерес для культуролога. Дослідити, як вони мародерять, деконструюють свою ж власну культуру, як вивертають догори сподом її цінності та ідеологеми, і все це заради дріб’язкової миттєвої потреби… Знаєте, дати ще трохи часу цим дикунам – так ніякого кенселінга їхньої Вєлікой Русской Культури (тм) не знадобиться. Вони її самостійно девальвують до такого ступеню, що не буде що кенселити.

А створити з цього цікавий для вас, любі читачі, текст… Як то кажуть – перо випадає із заслаблої руки самовидця, скромного письменницького хисту бракує для опису всієї цієї пишноти. :) Ну скажу так – все в цілому воно нагадувало фестиваль міських божевільних, але проведений совіцькою адміністрацією, що надавало веселощам певної сумовитої натужності. А конферанс навіженого Охлобистіна привніс у весь захід виразний присмак абсурдності. “Бойся, старий мір, лішьонний істінной чістоти, істінной вєри, істінной мудрості, управляємий бєзумцамі, ізвращенцамі, сатаністамі! Бойся, ми ідьом! Гойда!”- з таким вкраденим колись з української мови вигуком на вустах божевільного завсідника психлікарень все це додревнє архаїчне чудовисько намагається виповзти зі свого лігва на болотах і погрожувати світу, який впевнено крокує вперед, і вже так далеко просунувся, що з болот ледь його видко, ген-ген удалині…

Словом, це все довкола анексій – зусилля виключно для самозадоволення. Як то кажуть – сам заспівав, сам заграв, сам заридав. А для нормального світу, перейнятого нормальним життям, розвитком, самовдосконаленням, боротьбою, зрештою – для нормального світу там нема чого слухати.

P.S. Доки я переглядала матеріал і писала цю статтю, ЗСУ вже встигли звільнити Лиман. Який встановив своєрідний рекорд найкоротшого «назавжди» в історії – менш як добу пробув російським.

Тетяна Кохановська

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Аналітик ГО ІЦ "Майдан Монітринг", культуролог, фахівець з інформаційної безпеки.

Хочете нас підтримати?

donate Допомогти Інформаційному центру Майдан Моніторинг ви можете перерахунком грошей на PayPal Голови Правління нашої Організації nataliyazubar@maidanua.org або на рахунок Організації, тут детально написано як https://maidan.org.ua/supportmmic/.