Дейвид Патрикаракос: Сьогодні росія надає чималий пріоритет саме інтернет-пропаганді

Перемикач мов

Для перемоги у війні потрібні не тільки люди та зброя. Сьогодні просто необхідно задіяти правильні слова та наративи. У цьому переконаний британський журналіст Дейвид Патрикаракос, який вже не один рік висвітлює війни та збройні конфлікти в різних точках світу.

Дейвид Патрикаракос. Автор фото – Наталія Зубар

24 лютого, в день повномасштабного вторгнення, Дейвид був в Кейптауні, портовому місті Південноафриканської республіки. Погані новини наздогнали його посеред ночі разом з телефонними дзвінками. Дейвиду хотілося якомога скоріше потрапити до України. Але це вдалося зробити тільки у квітні. Побачене вразило його в найгіршому сенсі цього слова. Це незважаючи на той факт, що Дейвид раніше був свідком бойових дій в Україні. На сьогоднішній день журналіст активно висвітлює воєнні події в Твіттері. Деякі його пости збирають десятки тисяч переглядів.

Вперше Дейвид зіткнувся з російсько-українською війною в 2014 році, коли прибув до Донецька. Тоді місцеві адмінбудівлі вже були захоплені сепаратистами. Там журналіст побачив людей, озброєних битами та уламками бруківки. Побував Дейвид і в Луганську в день проголошення так званої «ЛНР». Там вже були реально озброєні люди. Ну а згодом чоловіку сказали, що щось сталося в Слов’янську. І це «щось» він одразу захотів побачити.

«Це було 12 квітня, – згадував Дейвид Патрикаракос. – Я думаю, в той день, коли почалася війна, я був у відділку міліції в Слов’янську. Я був там єдиним західним журналістом. І біля відділку міліції стояв не хтось з битою, не хтось з палицею, не хтось з камінням. А зелений чоловічок, російський солдат. І я бачив форму без жодних знаків розрізнення. Але судячи з того, як він стояв, з того, як він тримав рушницю, це був професійний військовий. Саме в цей день почалася війна. Я ніколи не забуду цього величезного хлопця. А фотографувати мені не дозволили… У той момент я зрозумів, що це вже не протест. Це була війна».
Саме під час перебування на Донбасі у Дейвида виникла ідея описати пережитий досвід у своїй новій книзі. При чому увагу він приділив не тільки збройному протистоянню. Журналіст також хотів дослідити «пусковий механізм» інформаційного впливу, який чинила росія на цій території. Так з’явилася книга під назвою «Війна у 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють конфлікти у XXI столітті». Туди увійшов аналіз не тільки української війни, а й громадянського конфлікту в Республіці Конго та ізраїльсько-палестинського протистояння.

У своїй книзі Дейвид також описував події, які розгорталися в тодішньому інтернет-просторі. Зокрема він згадував, як прокремлівські твіттер-аккаунти намагалися висвітлити втрату Слов’янська бойовикам. За їх словами, то була «стратегічна передислокація» заради боротьби з «фашистською хунтою». Ну а власники анонімних акаунтів з явно проросійською позицією нападали на журналістів, які писали про цей відступ. Також в соцмережах активно ширилися фейки про різноманітні звірства український військових. Як то, наприклад, сумнозвісна побрехенька про «розп’ятого хлопчика». Дейвид також зазначав, що проросійські користувачі Твіттера прагнули показати світу «фашистську природу» українців. Наприклад, вони ширили неправдиві історії про те, як Правий сектор тероризує єврейське населення в Одесі. То була цілковита брехня. Але тим не менш, подібні пости набирали тисячі ретвітів та репостів.

На думку Дейвида, сучасна цифрова епоха створила нові можливості і разом з тим – нові виклики. Вчасно опублікований пост чи поширена інформація може бути не менш потужною зброєю, аніж артилерія. І кожна держава використовує пропаганду, зазначав Дейвид. Просто росіяни в цьому виявилися особливо вправними. Дається в знаки їх радянське минуле. Хіба що сьогоднішні пропагандисти активно використовують інтернет. На росії одразу зрозуміли його силу. Тому тамтешня влада надає чималий пріоритет саме інтернет-пропаганді. Це на противагу Ірану: коли інтернет там вперше з’явився, його одразу ж захотіли заборонити.

«Зараз існує тенденція вважати, що російська дезінформація є потужною або всепоглинаючою, – розповів Дейвид. – Хоча це неправда. Багато часу вона неефективна. Але ви знаєте, я не збираюсь стереотипувати певну націю чи ще когось. Але російська держава, уряд, безумовно, ставить цей вид пропаганди, дезінформації, як би ви це не називали, в основу свого державного апарату. І першими жертвами цього, гадаю, стають самі росіяни. Це було дуже ефективно використано, щоб спробувати сказати, що певні території – це не Україна, що ці українці – просто збаламучені росіяни. І я думаю, що ефект був дуже, дуже руйнівним».
Звісно, що й українці використовують Твіттер, щоб донести свою позицію до світової спільноти. За думку Дейвида, Україна зараз добре працює в цьому напрямку. Українські пости в Твіттері, з одного боку, культурно чутливі, а з іншого – не позбавлені гумору. Журналіст зокрема згадував, як в Україні висвітлювали нещодавню коронацію Чарльза ІІІ. Там знайшлося місце і британським образам, і тамтешній музиці, і подякам за допомогу, яку Британія надає українцям.

За словами Дейвида, Твіттер наразі є найважливішим майданчиком для висвітлення війни. Зі своїми плюсами та мінусами. Бо з одного боку, Твіттер дає можливість показувати події в реальному часі, що дуже важливо для журналістів. Також новини з’являються там дуже швидко. Набагато швидше, ніж їх публікують найбільш потужні інтернет-видання. Але з іншого боку, Твіттер – це чудовий майданчик для поширення різноманітних фейків та маніпуляцій.

«І знаєте, якщо ви хочете, щоб брехня поширювалася, Твіттер — найкращий спосіб це зробити, – зазначив Дейвид. – Брехливий чи маніпулятивний пост може стати вірусним. Наприклад, про український нацистів. А от правда має певні нюанси. Наприклад, можна написати: «щоб уникати COVID, вам слід зробити вакцину та залишатися вдома». І це отримає 10 ретвітів. А публікація «Якщо ви хочете уникнути COVID, натріть часником руку» отримає 20 ретвітів. Це маленький вдалий твіт. Неважливо, чи те, що ви сказали, правда. Щось сенсаційне зазвичай стає популярнішим».

Щоправда, минулого року на цій популярній платформі відбулися суттєві зміни. У кінці жовтня її купив американський мільярдер Ілон Маск. Він же очолив компанію, після чого почав наводити свої порядки: звільнив топ-менеджерів, скоротив персонал на 50%, а тим співробітникам, які залишились, поставив низку ультиматумів. Маск не приховував свого бажання перетворити Твіттер на платформу, яка дозволяє більш суперечливі висловлювання. Зокрема він почав відновлювати деякі призупинені акаунти. Наприклад, мільярдер розбанив скандального екс-президента США Дональда Трампа. А нещодавно Маск висловив прихильність консервативному телеведучому Такеру Карлсону, який звинувачував українських військових у підриві дамби Каховської ГЕС. Він зробив репост відео Карлсона, зазначивши, що «Було б чудово мати на цій платформі шоу з усіх частин політичного спектру!».

«Я думаю, що він (Ілон Маск) мудак, – зазначив Дейвид. – Але знаєте, це особиста справа. І це не має особливого значення. Зрештою, я здогадуюсь, якими є люди. Здається, він дійсно вбирає багато пропаганди певного типу. Чогось більшого я не знаю. Я знаю, що він намагається революціонізувати Твіттер. Тож це означає, що він возиться з алгоритмами. Є вся ця плутанина навколо верифікації. Тож я думаю, що з Твіттером є багато проблем. Очевидно, він не дуже хотів його купувати. Зрештою суд змусив його придбати за 44 мільярди. Наскільки я розумію, він трохи наляканий, що купив цю річ. А вона не працює. І він намагається заробити на цьому гроші. Що, я вважаю, досить справедливо, оскільки це комерційна компанія».

На його думку, ситуація з Твіттером все ще не визначена. І на сьогоднішній день це не дуже хороша ситуація для таких користувачів, як сам Дейвид. Він бачить різницю між тим, якою популярністю користуються його твіти зараз, і тим, якими популярними вони були до Ілона Маска. В цьому плані ситуація не така хороша, як це було раніше. Разом з тим песимізму Дейвид не висловлює. «Давайте подивимося, чи зможе він пройти і створити щось більш позитивне», – зазначає журналіст.

Юлія Гуш

About Гуш Юлія 43 Articles
Журналістка, волонтерка