Є в Харкові місце, яке зберігає пам’ять про злочини радянської влади. В цій місцині поховані рештки 2746 громадян колишнього СРСР, які стали жертвами НКВС у 1937-1938 роках. У 1940-му тут були розстріляні 3809 польських офіцерів і 500 цивільних поляків. Зараз на цьому місці стоїть Меморіал жертвам тоталітаризму. Але наразі його відвідувати не можна. Меморіал закрили через ризик наткнутися на нерозрівні снаряди, що залишились після чергового російського обстрілу.
Зруйновані надгробні пити, розбита бруківка та уламки снарядів, які впиваються в землю. Саме таким був Меморіал жертвам тоталітаризму після чергового російського обстрілу. У багатьох джерелах можна прочитати, що росіяни обстріляли його 23 березня 2022 року. Але це помилка, стверджує голова правління інформаційного центру «Майдан Моніторинг» Наталія Зубар. Саме вона першою виявила сліди тих обстрілів.
23 березня Наталія разом з польським фотожурналістом Марчіном Судером відвідала Меморіал жертвам тоталітаризму. Просто на вході вони наткнулися на шматок снаряду. А трохи подалі побачили сліди від ракет та касетних снарядів. Це не був свіжий обстріл. На той момент на території меморіалу ще лежав сніг, який починав танути. На ньому було чимало слідів тварин, але жодного – людського. Тобто до них меморіал ніхто не відвідував. Адже сніг в Харкові випав аж 4 березня. Також там можна було побачити сліди від чотирьох снарядів. За словами Зубар, меморіал росіяни обстріляли цілком свідомо.
«Територія цього меморіалу доволі велика, – зазначила вона. – Випадково в неї поцілити неможливо. Безумовно, на тому меморіалі не було ніякої воєнної техніки. І слідів від неї не було. Адже будь-яка військова техніка залишає доволі видимі сліди. Тобто це був свідомий обстріл цього меморіалу».
Сам Марчін Судер, будучи досвідченим воєнним журналістом, залишився враженим від побаченого. Адже цей обстріл безпосередньо зачіпає історію його родини. Діда Марчіна, польського офіцера, також вбили совєти навесні 1940-го. Він став однією з жертв так званого «Катинського розстрілу».
«Росія вбила офіцерів, а зараз вона вбиває пам’ять про них, – сказав Марчін. – Вона вбиває нас вдруге».
Повернулася Наталія Зубар до Меморіалу вже 15 липня 2023 року. Щоб потрапити всередину, їй разом з польськими колегами доводилося перелазити через паркан. Як виявилося, на той момент територію меморіалу закрили з міркувань безпеки. Ще там вивісили таблички з попередженнями про мінну небезпеку. Як виявилось, тоді, в березні минулого року, вони ходили по нерозмінованому.
Росіяни здійснили подвійне вбивство
«Зрозуміло, що поляки це сприймали дуже болісно, – розповіла докторка історичних наук, керівниця Музейного комплексу Державного біотехнологічного університету Любов Жванко. – Тема Збродні Катинської – це болюча тема в суспільстві. Це як наш Голодомор. Меморіал має велике значення – це місце обов’язкового відвідання поляками, які приїздили до Харкова, наприклад, з офіційними вітитами чи на конференції. Фактично, росіяни здійснили подвійне вбивство – спочатку убили їх предків, а потім поцілили в пам’ять. Розумієте, до 1989 року тема Катині була закрита для поляків. І вони дуже трепетно до неї ставляться».
Цю ситуацію вона проілюструвала власними цитатами зі статті «Польські ветеринари – жертви Катинського розстрілу: мартиролог польського військового кладовища в Харкові». Зокрема Жванок згадала слова доньки вбитого офіцера: «Вони (совєти) повинні висловити свій глибокий жаль усьому народу. Вони повинні якимось чином взяти на себе зобов’язання, що щось подібне більше ніколи не повториться».
Любов Жванко наголошує, що обстріл меморіалу має ознаки злочину пам’яті. Причому не тільки щодо вбитих, а й всього польського народу. Адже російська армія, не зумівши захопити Харків, атакувала меморіал з повітря. Тоді було знищено таблички з іменами польських офіцерів, хрести посекло осколками, а землю цвинтарі – воронками. До речі, Катинський музей отримав від української сторони запал і осколки снаряда від «Граду», який влучив у польську частину кладовища. Ці експонати стали черговим свідченням війни, яка, на жаль, все ще триває.
«Підсумовуючи, слід сказати, що боротьба України за своє існування поступово переростає у цивілізаційну війну, – зазначає Любов Жванко. – З одного боку – світ, який дотримується загальнолюдських цінностей, а з іншого – варварська росія, яка, як ініціатор сучасного військового конфлікту на європейському континенті, залишається за залізною завісою. Місця трагічної польської пам’яті – військові цвинтарі в Катині та Мідному, де покояться жертви Катинського розстрілу, наразі недоступні для поляків. Відтак, Меморіал жертв тоталітаризму, на якому спочивають останки понад 4000 поляків, залишається єдиним місцем спільної пам’яті поляків і українців про сталінсько-путінський злочин. І на довгі роки Харків буде останнім пунктом польської пам’яті про страшний злочин – Катинську трагедію».
Це один з найрайдужніших періодів українсько-польських взаємин
«Власне, наші українсько-польські взаємини протягом століть часом складалися дуже трагічно, – розповіла начальниця Північно-східного відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова. – І те, що сьогодні ми маємо таку підтримку польського народу, польської держави – це мабуть, один з найрайдужніших періодів взаємин українців та поляків. Починаючи від часів Речі Посполитої, Хмельниччини – у нас вистачало приводів для взаємної, скажімо так, недовіри. Я дивилася статистичні дані, опубліковані польським Центром дослідження громадської думки. Останні 30 років вони моніторять ставлення поляків до українців. Так от: нині 51 % поляків ставляться до українців позитивно і 18 – негативно».
Фактично це історичний максимум позитивного ставлення поляків до українців, зазначила вона. За словами експертки, ще 30 років тому, на зорі української незалежності, аж 66 % поляків ставилися до українців негативно. З тих пір пройшло чимало часу. На ставлення поляків вплинула і нинішня війна в Україні. Як зазначила Марія, сьогодні поляки чудово розуміють, що українці тримають фронт всередні власної країни. І що вони не змушені воювати завдяки мужності українських військових.
«І що стосується історичної пам’яті, цей меморіал на околицях Харкова, безумовно, є важливим для польської сторони, – зазначила Марія Тахтаулова. – Це безпосередньо їх історія, історія трагічна, пов’язана зі злочином Радянського Союзу проти польських офіцерів. Вона важлива для українців, які теж бачать біль воочію. Адже на тому цвинтарі поховані не тільки поляки. Це і наша історична пам’ять. Це також дуже важливо. Але це ще один злочин НКВС, злочин Радянського Союзу проти людства та, зокрема, польського народу. Відповідно, наш меморіал є важливим як для українців, так і для поляків».
Безумовно, ця війна, яку веде росія на території України, була засуджена й польською стороною. Як і пошкодження, які вона завдала тому числі й іншим меморіалам. Як зазначила Тахтаулова, на сьогодні українцям та полякам дуже важливо залишатися згуртованими, щоб не допустити подальшого поширення російської агресії.
Юлія Гуш
