Я один з тих харківських активістів, які намагаються системно та конструктивно боротись за Харківський трамвай. За цей час ми багато разів зустрічали критику та нерозуміння, навіщо харкову «старі розвалені трамваї, які грохочуть та ледь повзають містом».
Саме тому тут я опишу, за що ж саме ми боремось та чому деякі коментарі та тези мають із цією боротьбою лише спільну тему, а не сенс. Тож почнемо по порядку. У формі певних відповідей на питання.
«Ви боретесь за старі татри, тому що їх любите, а вони небезпечні і дріфтують!»
Коротка відповідь ні. Хоча серед моїх колег є ті, хто дійсно любить вигляд тих вагонів, які їздять у нас по місту. Але це справа смаку, і всі ми розуміємо, що все, що в ідеалі потрібно — це зберегти декілька вагонів в якості музейних та екскурсійних експонатів. Як тільки у нас буде можливість їх замінити на сучасні вагони.
І тут ми переходимо до другого аспекту цього питання: «Вони дрифтують». Але давайте чесно, сходи з рейок — це не властивість трамвая, це його аномальна поведінка. Ми ж не чуємо кожен день новини про «дрифт» на залізниці. Провина за те, що в Харкові ця аномалія стала мемом та звичною буденністю, лежить на тих, хто з початку 2000-х відповідав за забезпечення міського транспорту та його роботу, — як у депо та міськелектротранс(сервіс)і, так і в міській раді. Бо якщо ми подивимось на новини 2000 року,то побачимо, що в ті часи сходи з рейок були набагато більш рідкісним явищем, ніж зараз, хоч вже тоді обслуговування було далеке від ідеалу.
Тож питання лежить саме у площині догляду та обслуговування, що підтверджують навіть ті вагони Татра Т3, які ми отримуємо від міст-побратимів і які знаходяться в значно кращому стані, що навіть підтверджують міські чиновники.
«Трамвай не гнучкий вид транспорту, і взагалі краще пустити астобус/тролейбус/маршрутку».
Дійсно, трамвай не може перестрибнути ДТП на рейках, або об’їхати «оленя», що став, перекривши проїзд. Але це не його задача, метро ще більш не гнучке (Привіт змаганням на “Захисників України”), але це не змушує нікого думати про закриття метро і заміну його електробусами. Правда ж, Ігоре Олександровичу?
Будь-який транспорт — це інструмент для перевезення людей, і тому ми маємо підбирати той чи інший вид, залежно від того, скільки людей ми плануємо перевезти та куди. А трамвай по своїм можливостям в цій ієрархії йде одразу за метро, навіть у нинішньому вигляді. І давайте будемо чесні: метро — це надзвичайно дорого, й підвести його навіть на кожну магістральну вулицю в харківської громади немає грошей.
Тому ми маємо для цього розвивати та використовувати трамвай, якому і місця менше треба, та й будувати його дешевше. Ну і другий момент — це розгалуженість мережі: аби ділянок, де трамвай не може скористатись об’їздом, не було, або ж їхня кількість була зведена до мінімума, потрібно аби вони були виокремлені від решти транспортного потоку, та мали вохливості альтернативного проїзду до вузлових зупинок. Крім цього, він має підстраховувати метро. Бо у випадку, коли підземка вимушено встане, автобуси і тролейбуси просто «розірве» від напливу людей.
Якщо ж ми прибираємо трамвай, то потреба їхати в людей не зникне, і частина з них дістане з гаражів свої старі корчі, ще частина купить собі дешеві авто, або просто буде брати таксі й поїде на них по своїм справам. Тим самим збільшуючи кратно навантаження на дорогу, яку щойно розширили і на всі дороги які не розширювали і вони залишились такими як були. Тож прибирання трамваїв з міста, приведе до кратного збільшення заторів та проблем із паркуванням, причому не тільки в центрі, а й на периферії. В дворах наших панельок вже зараз не вистачає місця для всіх.
Тому треба розуміти, що громадський транспорт — це не атракціон, це системна міська послуга. Яка має працювати як збалансована система, при якій людина не втрачає свій дорогоцінний час, а максимально швидко може дістатись будь-якого району міста. А для цього ми маємо не шукати «простих рішень», я стратегічно ставитись до розбудови міста.
Олексій Свід