Про філософа Григорія Скоророду, часописи «Сучасність» та «Український самостійник» у новій книзі закарпатця з Франції Кирила Митровича

Перемикач мов

Моя попередня стаття, яку я написав минулого року про свого колеґу й приятеля, просвітянина з Лохвиці називалася: «43-тя книга вченого й просвітянина д-ра О.Панченка була присвячена подвигу героїв війни й пам’яті жертв Голодоморів…».

– У тому моєму дописі йшлося про те, що в 2023-ьому році в КП «Видавництво «Гадяч»» побачила світ книга авторства активного члена ВУТ «Просвіта», вченого-правника, письменника, громадського діяча Олександра Панченка – п.н.«Незбагненна Лохвиця – Планета Українського Світу. Незнищенні терени українства: Сенча, Чорнухи, Заводське (Янишпіль) та інші поселення Лохвицького краю в світовому обширі. – Історія, постаті, події, звичаї, постаті, світлини» (2023). – Цього разу я також вирішив не відходити від започаткованої тоді традиції: подавати все не лише через свої міркування, слова чи їхні сполучення або ж речення, але й через – дати, цифри, роки та ювілеї. – Що ж натепер ховається за цим рядком пропонованих мною читачеві цифр? – 44, 2024, 302 (230), 97, 85, 150, 35…. – Або довга розповідь полтавського просвітянина про те, як, чому і завдяки кому в 2024-ому році у КП «Видавництво «Гадяч»», у 302-гий рік від дня народження та відзначення 230 року від дня упокоєння українського філософа-полтавця Григорія Сковороди з’явилась книга авторства закарпатця українського роду, що замешкав у Франції, доктора філософії Кирила Митровича, який вже відсвяткував своє 97-ліття, упорядником своєї, 44-ої з черги, книги став просвітянин і вчений з Лохвиці д-р Олександр Панченко, який цьогоріч, у 85-ті роковини Карпатської України та 150-річчя від дня народження Президента цієї Українського держави о.Августина Волошина, – відзначає 35-ліття своєї громадської діяльності на українській ниві… – Отож, дозвольте мені продовжити далі свою розповідь…

***

Митрович, д-р Кирило - Обкладинка нової книги (Упорядник -О.Панченко)
Митрович, д-р Кирило – Обкладинка нової книги (Упорядник -О.Панченко)

Щойно, вже у цьогорічному квітні року Божого 2024-го, у по-воєнному суворому й надзвичайно героїчному, – за жорстоких умовин розв’язаної москвинами жахливої війни та мужньої боротьби нашого народу проти нелюдів й виродків з боліт московщини, для мене ніби раптом чи точніше – несподівано, як і для усієї нашої полтавської просвітянської спільноти, мовби, зненацька, але, як особисто на мене, – дуже вдало й доречно, незважаючи на стан жорстокої війни, бо з великою надією й впевненістю в нашу перемогу над московськими зайдами, варварами й садистами – знову ж таки у згаданому вище КП «Видавництво «Гадяч»» Полтавської області за підтримки відомого українського бізнесовця, доброчинця й патріота Лева Жиденка з Полтави, переможця у номінації «Прорив Року» від «Forbes Ukraine» та «Вибір аудиторії Forbes» (2023), – було видано важливу, цікаву й ґрунтовну книгу – Збірку праць з наголовком «Від філософії Григорія Сковороди до міркувань в українському самостійницькому часописі «Сучасність». – Роздуми, аналізи розважання» (ISBN 968-617-567-167-2), сумлінним й професійним автором якої є доктор філософії, закарпатець з походження, що по закінченню Другої світової війни замешкав у Франції, – Кирило Митрович, син полеглого у 1939-ому році від рук мадярських окупантів, учасника героїчного державницького змагу у Карпатській Україні, правдивого українського патріота, за фахом – вчителя Діонісія Митровича.

Пам'ятник Григорію Сковороді у Лохвиці авторства Івана Кавалерідзе (Світлина Бориса Левченка)
Пам’ятник Григорію Сковороді у Лохвиці авторства Івана Кавалерідзе (Світлина Бориса Левченка)

До речі я, вже будучи очільником полтавської «Просвіти», раніше зустрічався та спілкувався з автором названої вище нової книги доктором філософії Кирилом Митровичем, в часі свого перебування у Парижі. Тоді, у натепер вже далекому 1996-ому році, д-р Кирило Митрович супроводжував нечисельну делеґацію материкових українців до місця Вічного спочинку на цвинтар Монпарнас іншого полтавця з походження, українського державного, військового й політичного діяча, члена Генерального секретаріяту Української Центральної Ради, що був на посаді Генерального секретаря з військових справ, Головного Отамана військ Української Народної Республіки, Голови Директорії УНР Симона Петлюри. – Точно вже не пригадую, але тоді майже три десятиліття тому, саме в Парижі – чи то у Бібліотеці імені Симона Петлюри чи при місці Вічного спочинку Головного Отамана, ми дізналися, що Симон Петлюра, який народився 10 (22) травня 1879 року, майже 145 років тому, у нашій Полтаві нібито мав при народженні мав ім’я Семен, а прибране ім’я Симон він взяв для себе на честь одного із 12-ти апостолів Ісуса Христа – Симона Кананіта, відомого також як Симон Кананій, Симон Зилот та Ревнитель. Згодом я дізнався, що «Кананій» у перекладі означає «ревнитель» або «з Кани», а Зилот означає «ревнитель, поборник, фанатик». – Думається, що це, в свою чергу, свідчило, що у Петлюри була завзята прихильність до Бога й до віри. – Симон (чи то – Семен) Петлюра, між іншим, був третім сином у родині, мав ще трьох братів і п’ятьох сестер, інші троє з дітей померли в дитинстві. Їхній батько — Василь Павлович Петлюра, був полтавським міщанином, мав три екіпажі та двох найманих робітників, орудував візницькою справою, а мати — Ольга Олексіївна походила з давнього полтавського роду Марченків, які мешкали, ймовірно, десь поблизу полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Між іншим, Симон Петлюра був підступно убитий 25 травня 1926 року євреєм з походження, уродженцем повітового міста Балти, одночасно – анархістом і поетом, грабіжником та годинникарем, й, зрештою, жорстоким і підступним вбивцею Самуілом-Шльомою Ісааковічєм Шварцбардом (1886-1938), який вже тоді, у 1926 році, за деякими даними, був аґентом ОҐПУ, а його помста за уявні єврейські погроми була лише приводом для фізичного знищення С.Петлюри. До речі, відомості про те, що відверте політичне вбивство Симона Петлюри було саме операцією большевицьких спецслужб, про це, м.і., засвідчив під час свого виступу в Конґресі США пізніший співпрацівник совєцького КҐБ такий собі Пьотр Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. 3 березня 1938 року в Кейптауні він раптово помер від серцевого нападу. За понад 30 років, у 1967 році, прах Шварцбарда перепоховали в Ізраїлі, у мошаві Кфар.

Гортаючи книгу К.Митровича про Сковороду

До речі, про євреїв та українців, між іншим, писав також й автор нової книги про вчення Григорія Сковороди (і не тільки) д-р Кирило Митрович у своїй статті «Комунізм і жидівське питання», яка була поміщена у діяспорному часописі «Український Самостійник» у числі 203/204 за 1974-ий рік, що була вперше оприлюднена в Незалежній Україні у 2006-ому році у впорядкованому тим же таки просвітянином О.Панченком Збірнику «Українці і євреї: збірник статей, документів та есеїв». Хотілось би ще зауважити, що статті д-ра Кирила Митровича п.н. «Комунізм і жидівське питання» та «Жменька вражень із Ізраїлю» були поміщені у названому Збірнику поряд з працями та міркуваннями єврейських діячів, таких як – Ізраїль Клейнер, Йосиф Ліхтен, Бен Ціон Ґольдберґ, Соломон Ґольдельман. – У своїй статті «Комунізм і жидівське питання» доктор Кирило Митрович подав свої оцінки доповіді професорки Анні Кріґель, яка була виголошена нею в ізраїльському культурному центрі Джефройкін у Парижі майже півстоліття тому, 26 червня 1974 року, при цьому підкреслюючи, що дослідження вченої А.Кріґель гідне уваги також для українського слухача та читача, оскільки процес самоусвідомлення євреїв-соціялістів має аналогію в українському минулому, в якому, однак, через історичні умови він не міг дійти доктринального та політичного завершення. – К.Митрович відзначав також важливу місійну роль євреїв у духовному та політичному европейському процесі, зокрема, також в своїй іншій праці «Жменька вражень з Ізраїлю», де наголошував, що «… у висловах жидів з України слідне прив’язання до нашої землі, до наших справ і турбота за українсько-жидівські взаємимини тепер і на майбутнє. Один імміґрант ще у 1920-их роках розповідав про Жаботинського, визначного сіоністичного діяча, що вперто заступав ідею співпраці українців і жидів. … Жаботинський, які і багато інших лідерів сіонізму, є пов’язаний із жидівськими досягненнями в Україні – хасидизмом, відновою єврейської мови та літератури, з розквітом літератури мовою ідиш, сіонізмом… – Усвідомлення спільної боротьби в Україні проти національної дискримінації, а в цілому проти імперіялістичної політики Москви, що виявляється в ненависті і знищуванні всього українського й жидівського вимагає конче нав’язання, затіснення і посилення спільної дії…». – Мені видається, що приведені мною вище міркування Кирила Митровича є особливо актуальними під сучасну пору, в умовах жорстокої понад 10-річної українсько-московитської війни на наших теренах та кривавих подій у секторі Ґаза, які тривають від жовтня 2023-го року…
До речі, видавець О.Панченко листувався (ці листи поміщені в його попередній книзі про полтавську діяспору) з учасником єврейського правозахисного руху в Україні Яковом Михайловичем Сусленським (*1929-2009, Ізраїль), який, цінуючи табірну дружбу з українцями, у 1979 році ініціював створення Товариства єврейсько-українських зв’язків, яке згодом й очолив. Це Товариство ставило за мету поліпшення стосунків між єврейським та українським народами. Великим досягненням Товариства стало визнання праведниками світу багатьох українців, які рятували євреїв від німецьких нацистів, якраз стараннями Товариства 13 травня 1985 року на горі Сіон відкрито було пам’ятник єврейським та українським жертвам нацизму та комунізму. – Пан О.Панченко також мав переписку з Головою Спілки українських письменників у Ізраїлі, видавцем й головним редактором журналу «Соборність» (Ізраїль) українською мовою Олександром Аврамовичем Деко (*1926-2016, Ізраїль), а також – українським істориком, видавцем, в’язнем німецького концтабору Авшвіц Олексою Максимовичем Вінтоняком (*1915-†2011, Мюнхен), який у 1953 році заснував видавництво «Дніпрова хвиля» у Мюнхені й, будучи довголітнім власником видавництва та книгарні «Дніпрова Хвиля», прилучився до редаґування та друку понад 60 українських книг в Німеччині, серед них якраз він видав книгу визначного діяча української єврейської громади, вченого-економіста, дійсного члена УВАН, що у 1917–1918 входив до складу Української Центральної Ради від Поалей-Ціон, – Соломона Ізраїлевича Ґольдельмана (*1885-1974, Єрусалим) п.н. «Жидівська національна автономія в Україні. 1917-1920». – У книзі про полтавську діяспору О.Панченко помістив також свою переписку та витяги з праць керівника Товариства українсько-єврейських зв’язків, діяча українського підпілля з рамени ОУН(р) на Донбасі, Голови Середовиша УГВР Євгена Павловича Стахіва (*1918-†2014, Ню Йорк, США).

Гортаючи книгу про Г.Сковороду – автор др.Кирило Митрович

Принагідно мені хочеться пригадати лише одну тезу відомого єврейського діяча Владіміра Жаботінского, яку він висловив ще 4 липня 1926 року в своєму інтерв’ю Ню Йоркському «The Jewish Morning Journal», про те, що: «…Безумовним фактом є те, що нi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». Я добре знаю цей тип українського інтеліґента-націоналіста із соціялістичними поглядами. Я з ними виріс, разом із ними вів боротьбу проти антисемітів і русифікаторів – єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Московщини (М.К. – читай України) не переконають, що людей цього типу можна вважати антисемітами…».
…Як видно із передмови до нової книги, укладач та видавець книги О.Панченко про доктора філософії Кирила Митровича та його діяльність довідався ще у другій половині 1990-х років у баварській столиці Мюнхені, коли він спочатку спілкувався з авторкою, а згодом і видав Збірку вибраних праць зв’язкової генерала Тараса Чупринки (Романа Шухевича) Ірини Савицької (Козак)-«Бистрої» п.н.«На буремних шляхах визвольної боротьби». Цікаво, що у повоєнний час, 1946 року, якраз Кирило Митрович разом з Петром Велечком нелеґально переправили Ірину Козак-«Бистру» із Праги до Мюнхену. Тривалий час О.Панченко мав тісні наукові, ділові й товариські контакти з чоловими особами українського визвольного руху та суспільно-політичного життя українців на еміґрації, людьми, які особисто знали та співпрацювали з Кирилом Митровичем, зокрема, – із засновником українського видавництва «Дніпрова хвиля» у Мюнхені професором Олексою Вінтоняком (про що я згадував вище), як також – із головним фінансистом ОУН та організатором збірок на Фонд УПА за кордоном Зиновієм Марцюком, українським журналістом з англійського міста Болтона Василем Томківим, а ще – з головою Політичної Ради ОУН за кордоном, одним з очільників знаменитої української фірми-корпорації «Пролог» у США професором Анатолем Камінським. – О.Панченко також багато писав про доктора Кирила Митровича у своїх раніших книгах – «Організація Українських Націоналістів за кордоном в контексті українського державотворення», «Українська Головна Визвольна Рада – ГС ЗС УГВР – ЗП УГВР – Середовище УГВР. – Правно-політичний аспект» та «Краєві позиції та фінанси ОУН і УПА. Допомога українським політв’язням» та «Український демократичний націоналізм у минулому, дії, персоналіях та історичній перспективі. – Постаті і портрети: ЗП (Середовище) УГВР – ОУН за кордоном. Нариси, статті, рефлексії, есе» та коротко згадував, впорядковуючи книгу українського професора з США Анатоля Камінського «Пролог» у холодній війні проти Москви. Продовження визвольної боротьби з-за кордону».

Полтавці на Майдані у Києві, - 2013-ий рік
Полтавці на Майдані у Києві, – 2013-ий рік

Нову книгу присвячено здебільшого дослідженням д-ра Кирила Митровича, які той присвятив життю, працям та діяльності нашого земляка-полтавця, народного мислителя, філософа й учителя Григорія Савича Сковороди. Упорядником, автором же переднього слова та докладного словника імен й термінів став колеґа, член ВУТ «Просвіта», доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен),, вчений й правозахисник Олександр Панченко, який цьогоріч, – відзначає 35-річчя на ниві своєї громадської діяльності. – Саме полтавець з Лохвиці О.Панченко написав розлоге переднє слово до Збірки праць д-ра Кирила Митровича, яке має довгу назву – «Дослідник життя й діяльності філософа-полтавця Григорія Сковороди, чоловий діяч Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), Закордонного Представницва (Середовища) УГВР закарпатець доктор Кирило Митрович та його родина». О.Панченко в новій книзі також подає власні коментарі до його праць, Олександр також уклав детальний словник імен філософів, політиків та формацій, про яких пише д-р Кирило Митрович у своїх ґрунтовних статтях та дописах, які ввійшли до нової книги праць
***

Пластуни і пластунки Закарпаття міжвоєнної доби, – Солочин, 1936 рік (світлина з ФБ-сторінки Андрія Ребрика)

Як відомо, «Карпатська Україна», яка до 26 жовтня 1938 року називалася – Підкарпатська Русь, була спочатку автономною республікою у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939 роках, а згодом стала на короткий час, від 15 березня до кінця травня 1939-го року, Українською незалежною державою, в основному на гірській частині території Закарпаття. У 1939-ому році Президентом цієї держави, став міністр здоров’я і соціяльної опіки Карпатської України, депутат Сойму Карпатської України, український релігійний, культурний, політичний діяч, греко-католицький священик Мукачівської єпархії, а протягом 1938-1939 років — прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України Августин Волошин (*17.03.1874-†19.07.1945). – Дійсно, особливої уваги, упорядник книги О.Панченко приділяє у своєму передньому слові до нової книги д-ра Кирила Митровича подіям в Карпатській Україні, які відбулися перед початком Другої світової війни, учасником яких був серед інших батько доктора Кирила, – Діонисій Митрович, довголітній учитель й батько у багатодітній сім’ї, який виступив перед українцями й підніс догори національний синьо-жовтий прапор, але по окупації Хусту в березні 1939-го року був розстріляний мадярськими окупантами. Панченко, серед іншого, наводить витяг із цікавої публікації «Військова окупація Закарпаття. Угорська армія в Хусті» (2015), авторства відомого діяча Пласту Андрія Ребрика, який, зокрема, зазначав, що «…Командуючий окупаційною армією генерал Бейла Новакович заявив, що Карпатську Україну було зайнято шляхом війни, внаслідок чого є природним, що в смислі «воєнного права» оголошено в краю воєнний стан (Tilkovsky, p. 218, 164; див.: OL ME Nemzetis?gi, о. 77, cs. L. 17029. 1940; Kozminsky, p. 303)… – Для ілюстрації тогочасних відносин наведемо деякі конкретні випадки. Так, наприклад, професор Яків Голота подав, що коло Севлюша у боях полягло 26 учнів учительської семінарії. Мадярські офіцери в Хусті говорили, що між Севлюшом та Великою Копанею вбили 70 січовиків і пластунів.

Члени Карпатської Січі, другий з ліва - Олександер Блестів (Гайдамака), Хуст, 1939-ий рік (світлина з ресурсу Історична правда, ідентифікація - О.Пагіря)
Члени Карпатської Січі, другий з ліва – Олександер Блестів (Гайдамака), Хуст, 1939-ий рік (світлина з ресурсу Історична правда, ідентифікація – О.Пагіря)

На подвір’ї суду в Хусті розстріляли 23 січовиків, а на подвір’ї маґістрату до 30… – З міста зникли учитель Митрович, батько багатодітної сім’ї, власник крамниці Ващишин та студент університету, пластун Олександр Блистів. Пізніше виявилося, що їх розстріляли… – Румуни передали мадярам 373 втікачів, з яких мадяри частину розстріляли і кинули в Тису, а частина відтак опинилася у концентраційному таборі Ворюлапощ. Арештовано було і полковника доктора Зарицького, українця, лікаря 45 піхотного полку в Хусті. Після звільнення він на всі запитання своїх знайомих відповідав одним лише словом: «Били, били, били!»…». – Інший автор, на праці якого покликається О.Панченко – це Юрій Шанта, який у своїй книзі «Бої на Красному Полі. – Розділи з книги спогадів «Бились хлопці Хустові на славу». (Публікація в науково-мистецького часопису «Екзиль», ч.3, 2018, Ужгород, «Гражда», зокрема, писав: «…Красне (красиве, а не червоне, як дехто подає) Поле – це поетична назва надтисянської рівнини поблизу Хусту. Так символічно назвав Красним Полем надтисянську рівнину Степан Пап-Пугач, останній Крайовий Звітодавець і Комендант Українського Пластового Уладу Карпатської України. Поет Василь Ґренджа-Донський між першими вжив назву Красне Поле, мабуть під впливом С.Папа… – Битву на Красному Полі започаткували виноградівські і хустські пластуни, семінаристи, гімназисти та випускники Торговельної Академії. Продовжували цю битву за столицю Хуст змобілізовані добровольці й останки січовиків хустського ґарнізону. Більше половини бійців за Хуст полягли смертю героїв. Красне Поле – це «закарпатські Крути» в боротьбі за столицю Хуст…- Забравши Ужгород, Мукачів і Берегово, мадяри гострять собі зуби ще на Хуст. Таж це твердиня партії Куртяка і Бродія, мадярських запроданців. Їхні агенти бунтують народ. Вони певні, що Хуст не прийме української влади о. монс. А.Волошина….- Адвокат Будай, мадярон, скликає перед городським домом протиукраїнську маніфестацію. Мадярські аґенти спровадили до Хусту ще й багато селян з Ізи, твердині партії Фенцика, що теж запродав Закарпаття мадярам…- В товпі народу, що слухає мадярських аґітаторів, розмістились «Самітні Рисі». Своїм криком перебивають промовцям. До них придаються свідоміші міщани…- На бальконі городського дому показався учитель Діонисій Митрович, довголітній учитель горожанської (нижчої середньої – Ю.Ш.) школи, чесний і поважний чоловік, свідомий українець. Мадярони не пускають його на балькон, не хотять допустити його до слова. Тоді він сходить на долину, розвиває і підносить угору синьо-жовтий прапор. На нього накидається роз’ярена товпа. Прискочили відділи пластунів, члени Народньої Оборони і під проводом «Самітніх Рисів» розігнали товпу. Мадярські аґенти й їхні прихвостні опорожнили балькон. На нім тепер уже спокійно виступив учитель Д.Митрович. Промовив до народу. Над городським домом у Хусті замаяв український прапор…- Хустські пластуни розбіглися по хатах. Треба було правильно інформувати народ, щоб не дався звести мадярськими аґентами і їхніми запроданцями. Мадярони вже більше не відважились на маніфестацію…- Пластуни вирвали Хуст із їхніх рук. Мадяри цього не простили. По окупації Хусту в березні 1939 р. вони розстріляли і Митровича, і Блистова… Були це виноградівські й хустські пластуни, які забезпечили Хуст для переносу туди столиці Карпатської України з Ужгорода…».

Гортаючи книгу Кирила Митровича - світлини із хатнього архіву автора
Гортаючи книгу Кирила Митровича – світлини із хатнього архіву автора

Між іншим, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина професор Віктор Бедь, теперішній Архіререй Православної Церкви України (ПЦУ), Єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією ПЦУ, -, а ще раніше – один із співзасновників Народного Руху України та «Народної Ради» у ВРУ, як народний депутат її першого скликання, який, до речі, цього року, 5 травня 2024 року, святкує своє 60-річчя, – у своєму дописі від 18.11.2023 року, зокрема, зазначав, що – «…За результатами угорської окупації Карпатської України в 1938/1939-1944 рр. було знищено близько 300 000 осіб із числа мешканців тогочасного Закарпаття. Угорські кати в цей же період відзначилися небаченою жорстокістю та звірством, удаючись до страшних катувань та знущань над мирними мешканцями краю, особливо жорстоко переслідуючи і убиваючи патріотично налаштованих українців, піддаючи масовим репресіям представників єврейської національності та ромської народності….». – По закінченню ДСВійни «…українські населені пукти по лінії річки Тиса з боку румунського кордону на користь Румунії з українським населенням біля 100 000 чоловік, українські населені пункти Прящівщини було віддано Чехословацькій Республіці з українським населенням біля 300 000 чоловік та ряд українських населених пунктів у районах Боршод-Абауй-Земплен і Сатмар-Береґ залишилися у складі Угорщини….».

Книга д-ра К.Митровича (Франція) про філософа Г.Сковороду тепер є у Лохвицькій бібліотеці імені Григорія Сковороди
Книга д-ра К.Митровича (Франція) про філософа Г.Сковороду тепер є у Лохвицькій бібліотеці імені Григорія Сковороди

***
Хто був Григорій Савич Сковорода (*22.11.(03.12) 1722-†29.10 (09.11.) 1794)? – А був це, згідно з Вікіпедією, – український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом». Навчався в Києво-Могилянській академії (вищої освіти не здобув). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов’яноруською (слов’яноукраїнською), поезії та байки — книжною українською (у ній менше церковнослов’янських елементів). Частину листування Сковорода вів також латинською мовою.

Гортаючи книгу д-ра Кирила Митровича
Гортаючи книгу д-ра Кирила Митровича

Газета американських українців «Свобода» (Н.Дж., США) від 8 грудня 2022 року в одному із поміщених в ній авторських дописів слушно зауважувала: «… 300 років тому в полтавському селі Чорнухи з’явився на світ чоловік, якому судилося стати совістю української нації та й людства взагалі. ХVIII століття було дуже бурхливим у військовому, громадянському і суспільному відношення: Велика революція у Франції, яка визріла і вибухнула в останній його чверті, декілька народних повстань у різних кінцях Европи, військових конфліктів і війн – Північна війна, війни за «іспанську», «австрійську» та «польську» спадщини, війни Османської імперії із Австрією та Росією, Семи­річна війна… Григорій Сково­рода був сучасником тих подій. – В одному зі своїх віршів, який увійшов до «Саду божественних пісень», він ділиться своїми враженнями від XVIII століття:

О, спокою наш коханий?
Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам прежаданий,
Врізнобіч розкинув нас.
За тобою марширують,
Палять, знищують міста.
Цілі роки бомбардують,
А чи зможе хто дістать?..»

Але знову повернімося до нової книги, що побачила світ на Полтавщині, в якій доктором філософії Кирилом Митровичем викладено більш детальний життєвий та творчий шлях виданого філософа Григорія Сковороди, який народився на історичній Полтавщині (у складі сотенного міста Чорнухи), де ним проаналізовано майже всі філософські дослідження та процес зростання інтересу до творчості Г.С.Сковороди в українській спільноті, починаючи від 1920-их років, а також подано та узагальнено платонічні елементи у філософії Григорія Сковороди, про які ще ніхто не писав у материковій Україні. Автором Збірки оригінально змальовано портрет знаменитого Філософа, етапи становлення його думки та принципів, саме так як бачив це французький філософ українського походження д-р К.Митрович, який подав своє бачення понад півстоліття тому, у своїй ґрунтовній статті з нагоди 250-річчя від дня народження Г.С.Сковороди. – Із праць Кирила Митровича, що є поміщені у названій вище новій книжці про полтавця Григорія Сковороду нам відомі такі – 1).-«Г.Сковорода – типова фігура доби просвітництва в Україні», 2).-«Платонічні елементи у філософії Сковороди», 3).-«Філософські дослідження зростання інтересу до творчості Сковороди в 20-і роки в Україні» (французька мова, пізніше – українські переклади) та 4).-«Портрет Сковороди», що був поміщений у часописі «Сучасність» в ч.11 за 1972-ий рік. – Майже усі праці без скорочень, а головне – з детальним словником імен та біографіями науковців, мислителів та діячів, що подані упорядником та видавцем О.Панченком у пропонованій книзі д-ра Кирила Митровича. Це робить книгу, які на мене, своєрідним і оригінальним підручником з історії філософської думки. У словнику імен, що його ретельно підготував упорядник, подаються докладні портрети, життєописи та наукові й творчі досягнення десятків філософів, політологів, громадських діячів та науковців минулої доби, про яких так чи інакше написав чи згадав д-р Кирило Митрович, зокрема, – про «ніґілізм» Ніцше, скептицизм Жіда, науковий натуралізм Гекслі, песимізм Камюса, безвихідність Ґріна, суб’єктивність Пікассо, еротизм різних американських авторів, порожній волюнтаризм Сартра, аґностицизм Гайдеґґера, практичний ніґілізм Саґан та ін. – До речі, докладні біографічні інформації названих тут вчених, діячів та мислителів (поряд з іншими) подає у новій книзі українця з Франції Кирила Митровича просвітянин О.Панченко з Лохвиці.

д-р Кирило Митрович (стоїть крайній з права у першому ряду) серед учасників-делеґатів ІІІ-го загального з’їзду УПСО, п’ятий з ліва (з папкою в руках) – Микола Галів, - вересень 1979-ий рік, Лондон
д-р Кирило Митрович (стоїть крайній з права у першому ряду) серед учасників-делеґатів ІІІ-го загального з’їзду УПСО, п’ятий з ліва (з папкою в руках) – Микола Галів, – вересень 1979-ий рік, Лондон

Між іншим, саме д-р Кирило Митрович, у своїх працях, що є у новій книзі, стверджує, що якраз Григорій Сковорода започаткував нову добу в українській культурі шляхом літературного й світоглядного впливу на Тараса Шевченка та інших членів Кирило-Мефодїівського братства, Івана Франка й Памфіла Юркевича. Професор К.Митрович, також відзначає, що сковородинівська «свідомість спільності морального і культурного життя слугували однією з основ для виживання і відродження національної своєрідності українського народу у першій половині XIX ст. всупереч системі культурного, політичного і соціяльного гніту, нав’язаного Україні автократичним і шовіністичним царським режимом у часи правління Єкатєріни II».

Книга д-ра Кирила Митровича про Григорія Сковороду презентована Лохвицькому музею імені Григорія Сковороди
Книга д-ра Кирила Митровича про Григорія Сковороду презентована Лохвицькому музею імені Григорія Сковороди

У пропонованій українському читачеві новій книзі доктора філософії Кирила Митровича подано також окремі з його праць, які були в різний час надруковані в часописі «Сучасність», журналі «Український самостійник», як також часописі «Патріярхат». Упорядником О.Панченком подається докладна історія становлення та етапи діяльності направду знаменитого еміґраційного часопису українців «Сучасність», до якого часто дописував д-р Кирило Митрович. Це був дійсно знаменитий місячник літератури, мистецтва, суспільного життя, він виходив спершу від 1961-го року впродовж трьох десятиліть у Західній Німеччині (Мюнхен), а потім у США та Незалежній Україні. Часопис постав на базі двотижневика «Сучасна Україна» і місячника «Українська Літературна Газета», які видавало Українське товариство закордонних студій. Головні редактори в той період були – Іван Кошелівець (1961-1966 і 1976–1977), В.Бургґард (1967–1970), Б.Кравців (1970-1975), М.Скорупська (1978), Юрій Шевельов (1978-1981). Видавець був пов’язаний з Закордонним Представництвом УГВР, але журнал «Сучасність» мав непартійний характер, і в ньому брали участь діячі культури, науки, громадського й політичного життя незалежно від політичних і світоглядових переконань; серед інших – Емма Андієвська (М.К. – давня й щира приятелька Олександра Панченка), М.Андрієнко-Нечитайло, В.Барка, Ю.Бойко, Б.Бойчук, В.Бургґард, В.Вовк, Я.Гніздовський, Микола Галів (М.К. – з ним плідно листувався та одного разу зустрічався в Ню Йорку у 2016 році О.Панченко), В.Голубничий, С.Гординський, о.І.Гриньох, Олекса Ізарський, Анатоль Камінський (М.К. – респондент і приятель О.Панченка, з яким той мав довготривалу переписку та кількакратні зустрічі в Києві, Лохвиці та Ворвіку (Н.Й.)), Б.Кордюк, І.Коропецький, Г.Костюк, І.Кошелівець, Б.Кравців, В.Кубійович, Ю.Лавріненко, В.Лесич, І.Лисяк-Рудницький, І.Майстренко, В.Маркусь, П.Одарченко, О.Пріцак, Мирослав Андрій Прокоп (М.К. – довголітній респондент та приятель О.Панченка), С.Процик, Е.Райс, Б.Рубчак, У.Самчук, О.Стефанович, В.П.Стахів, Ю.Тарнавський, Б.Цимбалістий, Ю.Шевельов, Р.Шпорлюк, й, зокрема, – д-р Кирило Митрович. Журнал «Сучасність» чимало уваги присвячував питанням Руху Опору в Україні і друкувала твори його діячів (І.Дзюби, І.Калинця, Л.Лук’яненка, В.Мороза, Є.Сверстюка, І.Світличного, В.Симоненка, Ґ.Снєгірьова, М.Холодного, В.Стуса, В.Чорновола) та ін. самвидавні матеріали. «Сучасність» інформував про культурні, національні, соціальні, політичні, економічні, демографічні процеси в Україні, в СССР і в комуністичному блоці, інформувала про духові течії Заходу. Аналіз подій в СССР і УССР на сторінках «Сучасності», зокрема критика політики національної дискримінації й русифікації немосквомовних республік, накликала на неї часті напади на сторінках підсовєцької преси.

Десь у Парижі...
Десь у Парижі…

З нової ж книги, яка щойно вийшла друком у полтавському КП «Видавництво «Гадяч»» видно, що вахляр зацікавлень дописувача до «Сучасності» професора Кирила Митровича – занадто широкий й дуже глибокий, про нього можна судити, виходячи його деяких праць, поміщених у цьому Збірнику – «Автентичність – ідеал нашої доби», «Раціональна та екзистеціяльна певність», «Нові аспекти соціяльного життя», «Чи генерал де Ґолль відкриває залізну завісу», «Поезія Емми Андієвської: міт і містика», «Оспорювання – нова площина суспільних відносин», «Світ кольорових структур Гуцалюка», «Політичні концепції і політична практика», «Слабості і сила французької демократії», «Іконографічний світ Омеляна Мазурика», «Чи дійсне пробудження від опіюму, або круті шляхи французького проґресизму», «День Івана Франка у Сорбонні», «Об’єднання Европи і Україна. Історичне, культурне й політичне роздоріжжя», «Іконографічні візії», «Світ доктора Жіваґо», «Недодумана революція». «Наукова політика чи рутина»…

Єпископ Мукачівський і Карпатський Віктор Бедь удостоїв воїнів-захисників відзнаками з нагоди 85-річчя проголошення Карпатської України (Світлина з відкритих джерел)
Єпископ Мукачівський і Карпатський Віктор Бедь удостоїв воїнів-захисників відзнаками з нагоди 85-річчя проголошення Карпатської України (Світлина з відкритих джерел)

Особливим періодом творчої діяльності д-ра Кирила Митровича є його праця в іншому суспільно-політичному журналі закордонних українців, який називався «Український самостійник», що виходив у баварській столиці Мюнхені впродовж 1957-1975 років, як продовження однойменної газети. Цей часопис, як зазначає упорядник Збірки, – також належав до провідних еміґраційних видань, котрі відзначалися аналітичним підходом до подій, явищ, процесів української історії та дійсності. У статті в Енциклопедії Українознавства підкреслено, що цей часопис «був форумом обговорення різних суспільних, політичних, культурних і церковних питань, зокрема, багато уваги присвячував проблематиці УССР, діяспорі, національним меншостям та взаєминам українців і сусідів». У заголовку досліджуваного видання не було прямого зазначення приналежності до конкретного політичного середовища діаспори, хоча відомо, що «Український Самостійник» був напівофіціозом Організації Українських Націоналістів за кордоном (т.зв. «двійкарів»), тобто третього крила поділеної ОУН, яке обґрунтовувало і дотримувалося позицій т.зв. «демократичного націоналізму», про який я (чи не одинокий у материковій Україні) докладно писав у багатьох своїх книгах та дописах. Тут варто підкреслити, що інтелектуальне осердя цієї частини ОУН знаходилося переважно у США, і цим можна частково пояснити «незашорений» демократичний підхід до аналізу одвічних українських проблем. «Український самостійник», зокрема, на відміну від інших журнальних еміґраційних видань, сміливо й арґументовано порушував на своїх сторінках питання українсько-польських та українсько-єврейських відносин (М.К. – про що я доколадно писав вище), очевидно, з метою зняття багаторічних нашарувань непорозуміння, відвертої неправди, які ще донині культивуються в середовищі наших неприятелів.

Збірка праць Українці і євреї (2006) - Укладач О.Панченко
Збірка праць Українці і євреї (2006) – Укладач О.Панченко

І насамкінець. – Автор кількох попередніх книг про полтавську діяспору, про Лохвицю та суміжні терени та упорядник та видавець свіжої книги Збірки праць «Роздуми, аналізи розважання….», авторства доктора філософії, що замешкав у Франції, закарпатця з походження Кирила Митровича, – О.Панченко безпосередньо зустрічався або листувався з багатьма діячами середовищ ОУН, УПА, УГВР з країн поселення українців, перебрав частину їхніх архівів та має у своєму розпорядженні ряд важливих документів з цієї та суміжної проблематики. Д-р О.Панченко чи не вперше в Україні від середини 1990-их років ґрунтовно досліджує явище та рух, які емблематично інколи ще називають «український демократичний націоналізм». — Він, полтавець з походження, серед інших громадських, церковних відзнак та державних нагород (бо ж, нагороджений за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм орденом «За заслуги» ІІІ ступеня» та Почесною Грамотою

Митровичі - батько зі своїми синами
Митровичі – батько зі своїми синами

Верховної Ради України), — є першим (!) лавреатом дуже поважної Всеукраїнської премії імені Героя України Степана Бандери (2012), чим він, як мені видається, дуже пишається. – Слід також зауважити, що ще не будучи «просвітянином», укладач та видавець нової книги д-ра Кирила Митровича про Григорія Сковороду та інших Олександр Панченко вперше у тодішньому Лохвицькому районі, або навіть – на Полтавщині, ще за совєцьких часів, а саме – 25 квітня 1989 року, тобто за майже два з половиною роки до проголошення Незалежности Україною, – виступив із закликом через місцеві засоби масової інформації про створення в реґіоні первинних осередків товариства «Меморіал», зініціював збирання відомостей про поховання та щодо складання списків невинноубієнних та вшанування жертв, збирання свідчень про жахливі наслідки Голодомору ґеноциду українського народу та політичних репресій тоталітарного московсько-большевицького режиму. умовах підсовєцької України (УССР). А ще понад 30 років тому О.Панченко разом з видатними правниками національного спрямування Сергієм Головатим, Василем Кисілем, Левком Лук’яненком, Олександром Ємцем, Віктором Шишкіним, проф.Михайлом Михеєнком та проф.Володимиром Василенком був одним з ініціяторів створення, а 3 травня 1991 року взяв участь у проведенні установчої конференції в Києві першої національної спілки патріотичних юристів – «Асоціації Українських Правників» (АУП), яка в умовах УССР поставила собі за мету «сприяння розбудові в Україні суверенної правової держави та відродження української школи права». – 27 грудня 1991 року О.Панченком у м.Лохвиці за власні кошти було видруковано збірку документів АУП (з.4798-300, – 27.12.1991). Пізніше «АУП» стала ініціаторкою скликання кількох Зборів Світового Конґресу Українських Юристів (СКУЮ) та однією із засновниць Української Правничої Фундації (УПФ). Як фаховий правник, О.Панченко обирався віце-президентом Асоціації Українських Правників (АУП) (1993-2006), був головою Полтавської крайової організації АУП (від 1990), також обирався членом Керівної Ради Світового Конґресу Українських Юристів (1992-1994) (2002-2004, від 2004 по цей час). – Був членом Спілки Офіцерів України (СОУ).

Митрович, д-р Кирило у віці 97 років (Франція)
Митрович, д-р Кирило у віці 97 років (Франція)

Нам, полтавським просвітянам, приємно було довідатися й далі усвідомлювати, що попередня, 43-тя книга з черги авторства активного члена ВУТ «Просвіта» Олександра Панченка — «Незбагненна Лохвиця — Планета Українського Світу. Незнищенні терени українства: Сенча, Чорнухи, Заводське (Янишпіль) та інші поселення Лохвицького краю в світовому обширі. — Історія, постаті, події, звичаї, постаті, світлини» (2023), – згідно з рішенням Президії НАНУ за підсумками конкурсу 2023 року, проведеного відділеннями НАН України цьогоріч була відзначена Премією М.С.Грушевського Національної академії наук України за цикл праць з реґіональної історії України.

Промовляє Митрович, пан Богдан, - син д-ра Кирила, світлина 2015 року
Промовляє Митрович, пан Богдан, – син д-ра Кирила, світлина 2015 року

Свою думку про О.Панченка виклав у своєму вірші інший наш знаменитий земляк-полтавець, уродженець Лохвиці, який тривалий час мешкав, творив і спочив у Львові поет Микола Євгенович Петренко:

«Непогасимий дух Сковороди,
Він у тобі від самого зачину,
Шукай до правди, до добра сліди,
Іди в дорогу і не знай спочину!
*
…Тож хай росте й росте громаддя книг
Про рід і плід, круті шляхи розвою,
Ти вибрав шлях і вже багато встиг
Із того, що накреслено Судьбою!»

…Мені видається, що нова книга вибраних праць доктора філософії Кирила Митровича (Франція) «Роздуми, аналізи розважання. – Від філософії Григорія Сковороди до міркувань в українському самостійницькому часописі «Сучасність»…» у рік відзначення 302-річчя від дня народження нашого земляка, народного мислителя, філософа й учителя Григорія Савича Сковороди, знайде вдячного читача не лише в Україні, але й у країнах поселення українців й не лише як Збірка цікавих і ґрунтовних праць про видатного філософа й громадського діяча, але і як своєрідний підручник з персоналізованої історії філософських вчень, коло витоків яких стояв полтавець з походження Григорій Сковорода

 

Голова Полтавського обласного об’єднання
Всеукраїнського товариства «Просвіта» Микола Кульчинський

About Ігор Кіянчук 217 Articles
Підприємець. Координатор ГО ІЦ "Майдан Моніторинг" в Полтавській області, упорядник сайту Майдан