Назвати загрозу вголос

Вісім місяців, чотири прифронтові громади Харківщини, близько двадцяти двох заходів і до двохсот учасників. За цей час проєкт «Майдан Моніторингу» зібрав десятки спостережень про стійкість громад — але два з них переважують решту. Перше: люди називають небезпеку, коли це хід у грі, а не нарада в кабінеті. Друге: виконують тільки той план дій, який написали самі.

28 жовтня, Ізюм. Дванадцятеро співробітників міської ради й військової адміністрації сідають не за нараду, а за ділову гру «Оцінка загроз для громади». За кілька годин на столі опиняються ризики, яких не було на жодній попередній робочій зустрічі з тим самим керівництвом. Висновок команда зафіксувала: формат гри виявляє приховані загрози ефективніше за класичну нараду.

Якщо сказати простіше — людина називає небезпеку, коли це хід у грі, а не нарада в кабінеті. Але назвати загрозу — лише половина справи. Друга половина — домовитися, хто і як на неї реагує. І тут проєкт натрапив на закономірність, важливішу за будь-який окремий захід. До неї ми ще повернемося.

Прогалина, через яку відбудова стає крихкою

Проєкт «Аналіз ризиків і процедури управління ним — запорука якісних планів відновлення» ГО «Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» виріс із конкретної діри в законодавстві.

Постанова Кабінету Міністрів від 18 липня 2023 р. № 731 встановила вимоги до планів відновлення громад — але без компоненти, без якої будь-який план лишається хитким: аналізу ризиків і процедур управління ними. Громада може мати бездоганний на папері план і почати відбудову на фундаменті, який ніхто не перевірив на недоліки. Найчастіше недооцінюють не очевидні воєнні загрози, а два «тихі» класи ризиків — екологічні та інформаційно-комунікаційні, зокрема кібербезпекові. Їх легко відсунути на потім. Для прифронтових громад ціна цього «потім» вимірюється не звітами, а безпекою людей.

З вересня 2025-го по червень 2026-го команда системно працювала з трьома громадами — Ізюмською, Савинською, Балаклійською  — щоб вбудувати цю «забуту» компоненту в їхню реальну роботу.

   Метод, який масштабується

Якщо проблема в тому, що загрози не називають уголос, інструмент має бути відповідний. Тому замість лекцій — ділові ігри, фасилітації, практичні тренінги й точкова менторська підтримка. Формат, у якому учасник не слухає про ризики, а сам їх виявляє і відпрацьовує реакцію там, де помилка нічого не коштує.

За дев’ять місяців склалася універсальна послідовність, яку можна перенести в будь-яку громаду:

робоча зустріч → фасилітація → тренінг → онлайн-консультація → формалізація.

І ще один, неочевидний для сторонніх чинник. Усі ці громади пережили окупацію. Для їхніх мешканців «сценарій ризику» — не абстрактна вправа, а памʼять. Тому матеріал лягає глибше: люди не вчаться боятися — вони вчаться діяти з того стану, який уже знають.

Проєкт працював не сам: Координаційний гуманітарний центр (КГЦ) відкривав «вхід» у громади й довіру мешканців, а Коаліція «Досить труїти Кривий Ріг» (ДТКР) давала екологічну експертизу.

Доказ, що це працює — у цифрах

Найслабше місце освітніх проєктів — неможливість показати ефект. Тут його виміряли. До кожного тренінгу учасники проходили вхідну анкету, після — вихідну.

Результат тренінгової серії з кібербезпеки в Савинцях говорить сам за себе. Самооцінка власних навичок зросла з 3,9 до 6,4 за десятибальною шкалою. Якщо до навчання найвразливішою ланкою системи безпеки людину називав приблизно кожен третій, то після — усі до одного. А 92 % учасників сказали, що після тренінгу змінять свої цифрові звички.

Це і є та різниця, яку шукають донори й самі громади: не «провели захід для галочки», а вимірюваний приріст спроможності. Вхідне й вихідне анкетування з того часу стало в проєкті стандартом.

Виконують тільки своє

А тепер — про ту закономірність, до якої ми обіцяли повернутися.

На аудиті готовності в Ізюмі команда посадила за стіл три групи — апарат адміністрації, ЦНАП і старост — і попросила кожну самостійно розписати алгоритми дій у разі небезпеки: що робити при кіберінциденті, при відключенні світла, при роботі з критичними документами. Результат був показовий. Найготовішою виявилася єдина група, яка не стала чекати готових формулювань, а сама, письмово, визначила відповідальних за кожен крок. Решта за звичкою розраховували, що в разі чого спрацює хтось інший: кіберінцидент «віддадуть айтівідділу», хоча відповідне навчання проходили всі.

Висновок із цього простий і незручний водночас: протокол безпеки виконують там, де його написали самі. Готову інструкцію, навіть бездоганну, у кризовий момент забувають. Ту, яку люди склали власноруч, — памʼятають і застосовують, бо вона вже стала їхньою.

Звідси й увесь підхід проєкту. Команда принципово не приносить громадам готові протоколи «під ключ». Вона створює умови — ділову гру, фасилітацію, робочу групу, — у яких громада формулює правила безпеки сама. Це довше й складніше, ніж видати методичку. Але тільки так правила починають працювати не на папері.

Той самий аудит підсвітив і те, чого одним тренінгом не змінити. Альтернативний звʼязок — рації, Starlink — багато хто досі вважає другорядним, а не інструментом, що рятує в перші хвилини відключень. Знання прокачуються швидко. Звички й культура реагування — ні. А саме культура вирішує, що людина зробить у перші пʼять хвилин кризи.

Коли проєкт переростає власні межі

У Савинцях робота з кібербезпеки несподівано вийшла далеко за межі плану. Те, що починалося як тренінг, переросло в серію сесій із вчителями про штучний інтелект у школі — і завершилося готовою шкільною політикою використання ШІ.

Замість безплідної дилеми «заборонити чи дозволити» педагоги разом із командою виробили робочу модель із трьох рівнів — заборонено / обмежено / дозволено — і зафіксували принцип, який легко переноситься куди завгодно: ШІ — інструмент посилення мислення, а не його заміна. Показово, що ця політика працює за тією ж логікою, що й протоколи безпеки: вона жива не тому, що її спустили згори, а тому, що вчителі, учні і батьки написали її самі. На виході — пакет, готовий до тиражування: методичні рекомендації для вчителів, учнів і батьків, інфографіка «Як використовувати ШІ і не втратити мислення», програма дводенного тренінгу. Цей продукт уже обговорюють із органами управління освітою — як модель для району й області.

Окрема історія — молодіжні ради Савинської та Балаклійської громад. На перший погляд приємний бонус, насправді — відповідь на системну біду: прифронтові адміністрації потерпають від кадрового голоду. Активна молодь тут і агенти змін, які створюють власний контент про громаду, і потенційний кадровий резерв для самих адміністрацій.

Громада знає про себе менше, ніж здається

У Балаклії команда зробила те, що рідко спадає на думку самим адміністраціям, — картування інформаційно-комунікаційного простору. Пʼять робочих команд склали мапу понад двадцяти медіаресурсів громади: офіційні сайти та соцмережі керівників громади, локальні telegram-канали та медіа в соцмережах, радіо, газету, й навіть «сарафанне радіо».

Висновок виявився контрінтуїтивним. Реальні точки впливу на думку громади — не офіційний сайт адміністрації, а Telegram-канали й місцеве радіо. А отже, найбільший ефект дасть не запуск чергового каналу, а горизонтальні звʼязки між тими, хто вже формує інформаційний простір. Паралельно в Балаклії підготували екологічну робочу групу й створили проєкт розпорядження, який її формалізує, — щоб робота не трималася на ентузіазмі окремих людей.

Що залишиться після проєкту

Головний результат — не звіт, а набір інструментів, готових до повторного використання в інших громадах:

• ділова гра «Оцінка загроз для громади» з робочими зошитами для учасників і тренерів;
• алгоритми дій у надзвичайних ситуаціях — окремо для адміністрацій, старостинських округів і ЦНАП;
• методичні рекомендації щодо відповідального використання ШІ в школі — з інфографікою та дводенною навчальною програмою;
• карта інформаційного простору громади як метод, а не разовий продукт;
• апробований шаблон вхідного/вихідного опитування, що дає вимірюваний результат.

У цьому й полягає різниця між «провели заходи» і «залишили спроможність».

Не лише про три громади

Усе, що відпрацьовано на Ізюмській, Савинській, Балаклійській громадах, від початку задумувалося як модель для масштабування — на інші громади Харківщини й на інші прифронтові області: Чернігівську, Сумську, Дніпропетровську. Послідовність кроків універсальна, продукти готові, методику перевірено на практиці.

Бо стійка громада тримається на простій речі — на тому, що люди визнали своїм. І загрозі, яку наважилися назвати вголос, і відповіді на неї, яку написали власноруч.

Текст та фото: Валерія Гонтар, Наталія Зубар, Сергій Петров

Проєкт «Аналіз ризиків і процедури управління ним — запорука якісних планів відновлення» реалізує ГО «Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Висловлені в матеріалі позиції належать авторам і можуть не збігатися з позицією Міжнародного фонду «Відродження».