Назвати загрозу вголос

Десять місяців, три прифронтові громади Харківщини, двадцять два заходи, біля двохсот учасників. За цей час проєкт Інформаційного центру «Майдан Моніторинг» зібрав десятки спостережень про стійкість громад — але два з них переважують решту. Перше: люди називають небезпеку, коли це хід у грі, а не нарада в кабінеті. Друге: виконують тільки той план дій, який написали самі.

28 жовтня 2025 року, Ізюм. Дванадцятеро співробітників міської ради й військової адміністрації сідають не за нараду, а за ділову гру «Оцінка загроз для громади». За кілька годин на столі опиняються ризики, яких не було на жодній попередній робочій зустрічі з тим самим керівництвом. Висновок команда зафіксувала: формат гри виявляє приховані загрози ефективніше за класичну нараду.

Якщо сказати простіше — людина називає небезпеку, коли це хід у грі, а не нарада в кабінеті. Але назвати загрозу — лише половина справи. Друга половина — домовитися, хто і як на неї реагує. І тут проєкт натрапив на закономірність, важливішу за будь-який окремий захід. До неї ми ще повернемося.

Прогалина, через яку відбудова стає крихкою

Проєкт «Аналіз ризиків і процедури управління ним — запорука якісних планів відновлення» ГО «Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» виріс із конкретної діри в законодавстві.

Постанова Кабінету Міністрів від 18 липня 2023 р. № 731 встановила вимоги до планів відновлення громад — але без компоненти, без якої будь-який план лишається хитким: аналізу ризиків і процедур управління ними. Громада може мати бездоганний на папері план і почати відбудову на фундаменті, який ніхто не перевірив на недоліки. Найчастіше недооцінюють не очевидні воєнні загрози, а два «тихі» класи ризиків — екологічні та інформаційно-комунікаційні, зокрема кібербезпекові. Їх легко відсунути на потім. Для прифронтових громад ціна цього «потім» вимірюється не звітами, а безпекою людей.

З вересня 2025-го по червень 2026-го команда системно працювала з трьома громадами — Ізюмською, Савинською, Балаклійською  — щоб вбудувати цю «забуту» компоненту в їхню реальну роботу.

Метод, який масштабується

Якщо проблема в тому, що загрози не називають уголос, інструмент має бути відповідний. Тому замість лекцій — ділові ігри, фасилітації, практичні тренінги й точкова менторська підтримка. Формат, у якому учасник не слухає про ризики, а сам їх виявляє і відпрацьовує реакцію там, де помилка нічого не коштує.

За дев’ять місяців склалася універсальна послідовність, яку можна перенести в будь-яку громаду:

робоча зустріч → фасилітація → тренінг → онлайн-консультація → формалізація.

І ще один, неочевидний для сторонніх чинник. Усі ці громади пережили окупацію. Для їхніх мешканців «сценарій ризику» — не абстрактна вправа, а памʼять. Тому матеріал лягає глибше: люди не вчаться боятися — вони вчаться діяти з того стану, який уже знають.

Проєкт працював не сам: Координаційний гуманітарний центр (КГЦ) відкривав «вхід» у громади й довіру мешканців, а Коаліція «Досить труїти Кривий Ріг» (ДТКР) давала екологічну експертизу.

Доказ, що це працює — у цифрах

Найслабше місце освітніх проєктів — неможливість показати ефект. Тут його виміряли. До кожного тренінгу учасники проходили вхідну анкету, після — вихідну.

Результат тренінгової серії з кібербезпеки в Савинцях говорить сам за себе. Самооцінка власних навичок зросла з 3,9 до 6,4 за десятибальною шкалою. Якщо до навчання найвразливішою ланкою системи безпеки людину називав приблизно кожен третій, то після — усі до одного. А 92 % учасників сказали, що після тренінгу змінять свої цифрові звички.

Це і є та різниця, яку шукають самі громади: не «провели захід для галочки», а вимірюваний приріст спроможності. Вхідне й вихідне анкетування з того часу стало в проєкті стандартом.

Виконують тільки своє

А тепер — про ту закономірність, до якої ми обіцяли повернутися.

На аудиті готовності в Ізюмі команда посадила за стіл три групи — апарат адміністрації, ЦНАП і старост — і попросила кожну самостійно розписати алгоритми дій у разі небезпеки: що робити при кіберінциденті, при відключенні світла, при роботі з критичними документами. Результат був показовий. Найготовішою виявилася єдина група, яка не стала чекати готових формулювань, а сама, письмово, визначила відповідальних за кожен крок. Решта за звичкою розраховували, що в разі чого спрацює хтось інший: кіберінцидент «віддадуть айтівідділу», хоча відповідне навчання проходили всі.

Висновок із цього простий і незручний водночас: протокол безпеки виконують там, де його написали самі. Готову інструкцію, навіть бездоганну, у кризовий момент забувають. Ту, яку люди склали власноруч, — памʼятають і застосовують, бо вона вже стала їхньою.

Звідси й увесь підхід проєкту. Команда принципово не приносить громадам готові протоколи «під ключ». Вона створює умови — ділову гру, фасилітацію, робочу групу, — у яких громада формулює правила безпеки сама. Це довше й складніше, ніж видати методичку. Але тільки так правила починають працювати не на папері.

Той самий аудит підсвітив і те, чого одним тренінгом не змінити. Альтернативний звʼязок — рації, Starlink — багато хто досі вважає другорядним, а не інструментом, що рятує в перші хвилини відключень. Знання прокачуються швидко. Звички й культура реагування — ні. А саме культура вирішує, що людина зробить у перші пʼять хвилин кризи.

Коли проєкт переростає власні межі

У Савинцях робота з кібербезпеки несподівано вийшла далеко за межі плану. Те, що починалося як тренінг, переросло в серію сесій із вчителями про штучний інтелект у школі — і завершилося готовою шкільною політикою використання ШІ.

Замість безплідної дилеми «заборонити чи дозволити» педагоги разом із командою виробили робочу модель із трьох рівнів — заборонено / обмежено / дозволено — і зафіксували принцип, який легко переноситься куди завгодно: ШІ — інструмент посилення мислення, а не його заміна. Показово, що ця політика працює за тією ж логікою, що й протоколи безпеки: вона жива не тому, що її спустили згори, а тому, що вчителі, учні і батьки написали її самі. На виході — пакет, готовий до тиражування: методичні рекомендації для вчителів, учнів і батьків, інфографіка «Як використовувати ШІ і не втратити мислення», програма дводенного тренінгу. Цей продукт уже обговорюють із органами управління освітою — як модель для району й області.

Окрема історія — молодіжні ради Савинської та Балаклійської громад. На перший погляд приємний бонус, насправді — відповідь на системну біду: прифронтові адміністрації потерпають від кадрового голоду. Активна молодь тут і агенти змін, які створюють власний контент про громаду, і потенційний кадровий резерв для самих адміністрацій.

Громада знає про себе менше, ніж здається

У Балаклії команда зробила те, що рідко спадає на думку самим адміністраціям, — картування інформаційно-комунікаційного простору. Пʼять робочих команд склали мапу понад двадцяти медіаресурсів громади: офіційні сайти та соцмережі керівників громади, локальні telegram-канали та медіа в соцмережах, радіо, газету, й навіть «сарафанне радіо».

Висновок виявився контрінтуїтивним. Реальні точки впливу на думку громади — не офіційний сайт адміністрації, а Telegram-канали й місцеве радіо. А отже, найбільший ефект дасть не запуск чергового каналу, а горизонтальні звʼязки між тими, хто вже формує інформаційний простір.

Паралельно в Балаклії в рамках проєкту підготували екологічну робочу групу й створили проєкт розпорядження, який її формалізує, — щоб робота не трималася на ентузіазмі окремих людей.

Що залишиться після проєкту

Головний результат — не звіт, а набір інструментів, готових до повторного використання в інших громадах:

• ділова гра «Оцінка загроз для громади» з робочими зошитами для учасників і тренерів;
• алгоритми дій у надзвичайних ситуаціях — окремо для адміністрацій, старостинських округів і ЦНАП;
• методичні рекомендації щодо відповідального використання ШІ в школі — з інфографікою та дводенною навчальною програмою;
• карта інформаційного простору громади як метод, а не разовий продукт;
• апробований шаблон вхідного/вихідного опитування, що дає вимірюваний результат.

У цьому й полягає різниця між «провели заходи» і «залишили спроможність».

Не лише про три громади

Усе, що відпрацьовано на Ізюмській, Савинській, Балаклійській громадах, від початку задумувалося як модель для масштабування — на інші громади Харківщини й на інші прифронтові області: Чернігівську, Сумську, Дніпропетровську. Послідовність кроків універсальна, продукти готові, методику перевірено на практиці.

Бо стійка громада тримається на простій речі — на тому, що люди визнали своїм. І загрозі, яку наважилися назвати вголос, і відповіді на неї, яку написали власноруч.

Текст та фото: Валерія Гонтар, Наталія Зубар, Сергій Петров

Матеріал підготовлений у межах проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обовʼязково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.