Героям Слава!

Історія спротиву харків’ян Сергія, Тамари та собаки Арчі в окупації

Майже в повній ізоляції. За десять кілометрів від кордону з Росією. З перших днів повномасштабної війни. Сергій з дружиною одразу сховали все цінне та стратегічно важливе для виживання подалі від російських очей (сучасні телефони, генератор, машину). Та почали розвідувальну роботу. Не провокуючи конфлікти, спокійно, «ми літні люди» вони виходили та спостерігали, просили допомоги, цигарок, їжі та спостерігали, годували лякливого сусіда, піклувались про Арчі, прибирали осколки з подвір’я, щоб пес не порізав лапи та спостерігали, та слухали, запам‘ятовували.

Українцям для самозахисту потрібна зброя

В Дніпрі було вбито двох ветеранів АТО, достатньо відомих у місті. Прямо на вулиці. В вечірній час-пік. Ще одного пораненого. Четвертий залишився неушкодженим. У відповідь бійці поранили чотирьох нападників. Адже в них була зброя, дозволена сьогоднішнім законодавством, без наявності котрої, вони, напевно, загинули б усі, а жоден з нападників ніколи б не був знайдений.


Повстанський правозахист в УПА

В архівах Служби безпеки України збереглися листівки борців за незалежність, вилучені співробітниками сталінських спецслужб.



Про ґвалт навколо Шухевича або модерна українська нація починається з «віднайдення» української історії

Процес, який почався у 2014 року, я би назвав «віднайденням» української історії та самого українства для самих українців, «віднайденням» самих себе. Завершується процес оформлення ще однієї Великої нації з великою історією та культурою. Ми нікому не дамо приписувати собі нашу історію та досягнення, як і не дамо вказувати нам хто є героєм, а хто ні. Ми толерантні до інших, але й від інших вимагаємо толерантності до нас. Тож нині ми переживаємо ще один визначальний історичний момент! Момент істини для України та українців!


Відтепер Дружківка відзначатиме міське свято – День Честі

Весною 2014 року, в самий розпал масового психозу, коли денеерівські прихвосні за підтримки влади в місті здійснювали жорстокий терор, хватали і кидали у підвали «гестапо» всіх хто незгодний, грабували й мародерствували, здавалося що порятунку не буде, що це назавжди… Здавалося, що місто вмерло.
І тоді, в той страшний час, одного травневого дня до пам’ятника Леніну в центрі міста вийшов чоловік. Одягнутий він був в усе біле. А в руках він держав гордо й високо піднято – наш український жовто-блакитний прапор!