Не трудно предвидеть возмущение «героев» этого очерка. Мол, все ложь и передергивания. И доказывать, что это ложь, не надо, поскольку очевидно, что ложь. Мы, мол, исключительно природы ради стараемся, не покладая рук.
Таке бачення ситуації, актуальне для людства в цілому, посилюється в пострадянських суспільствах, де досі не навчилися як слід розрізняти поняття “права” і “привілеї”, ірраціональним страхом того, що вчорашні соціально невидимі опиняться на вершині ієрархії, і це остаточно підірве основні засади людського буття.
Наша влада ще не знає, як за допомогою чуйки пояснити Євросоюзу, для чого існуватиме китайська військова база у європейському місті Севастополь. Зате вона, чуйка, десь на невербальному рівні вже повідомила українським можновладцям, які навчилися передавати владу своїм дітям і онукам, що за корупцію у Китаї просто РОЗСТРІЛЮЮТЬ вже сьогодні, а от у Європі цього не робитимуть вже ніколи.
именно поэтому сегодня я обращаюсь к нашим правозащитникам, к г-ну Евгению Захарову, Хельсинской правозащитной группе и другим влиятельным и компетентным украинским деятелям сейчас, спустя 23 года после формального объявления независимости Украины, наконец-то заняться жизненно необходимым для нас делом: подготовить и подать комплект документов в соответствующие объективные Европейские инстанции для инициации судебного процесса над преступлениями сталинизма и коммунизма на территории сегодняшней Украины.
от я две картинки закончил и могу сказать за доску товарищу шевелеву в харькове. я товарища шевелева читал и нахожу его труды весьма поучительными. но говорят шо он в оккупированном харькове вселился в квартиру, где […]
Пропонуємо вашій увазі статтю, присвячену Юрію Шевельову, що побачила світ 2001 року у виданні “Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник”, Випуск 5. – Харків: ФріМайнд
… ненавидящему всех этих галицко-украинских фашистов. Я в восторге от Вашей мужественной борьбы против мемориальной доски галицко-фашистскому выродку Шевелеву. Понятно, что галицко-мазепинский фашизм — это отвратительное явление, не свойственное нашему интернациональному Харькову. Всякий выродок, считающий себя украинцем, а Харьков — украинским городом, является галицким фашистом. Докажем этим предателям, что в Харькове нет ничего украинского!
Кожну спільноту бажано називати так, як вона себе називає сама. У нашому випадку це проблематично, бо одні й другі називають себе «українцями». Точніше – «українцями» й «укрáинцами» (з характерним південноруським наголосом на «а», всупереч стандартній російській граматиці).
Ну а нам, сирым и убогим, теперь только и остается, что со страхом ожидать загнивания европейского западного, рассуждая о непонятной воле Божьей, по которой мы, рабы его неразумные, лишены будем теплых и крепких объятий братских да режима партнерского особого, ибо исконно русского, великого.
Таким чином, стрес матері в цьому періоді можна впевнено розглядати як основний значимий фактор у формуванні специфічно гомосексуальної будови мозку у чоловіків, а генетичний фактор імовірно зводиться до стресостійкості як матері, так і ембріона.
Україна начебто впевнено заявила про остаточний вибір європейського вектору розвитку. Чи є це черговою декларацією, чи справжнім прагненням? Чи нарешті змінюватимемося ментально, чи будемо продовжувати грати у традиційну національну гру «розведення кошенят»? Чи не час вже навчитися називати речі своїми іменами?
Зрештою, український “голубий” може поставити свічу пам’яті за жертвами Голодомору як геноциду українців, усвідомлюючи етнічний характер злочину, а от регіонал чи комуніст – ніколи. То хто, у цьому плані, є більш традиційним українцем і від кого більша небезпека національним цінностям? Як на мене, відповідь очевидна.
Цікаво, що Шевельов читав доповідь як раз про Сковороду, філософа, який був орієнтиром в житті Шевельова. «Світ ловив і не спіймав мене», — повторював він знамениті слова Г.Сковороди, коли влади, радянська і німецька, хотіли його підпорядкувати. Він «уходив» від них і зберігав себе як Людину.