Дуже гірко дивитись, як сьогодні влада цькує ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС.
Такого сучасний світ ще не бачив. І все це відбувається у нас, в незалежній Україні. Наш президент, гарант, той за кого проголосував весь Донбас, не став на захист скривджених. В Донецьку голодують люди, виборюють свої права. Вони всі інваліди, хворі й немічні, а донецька влада цинічно намагається зробити з них злочинців, порушників закону. Вночі приймають заборонні рішення судів, складають протоколи правопорушень, не пускають до обласної ради, руйнують місця голодування.
У них відібрали пенсії, їх намагаються знищувати, і вже почали це робити. Це цілеспрямована політика сучасної влади.
Ви скажете, що це я вже занадто… Але ж ні. У СРСР були такі прецеденти і наша влада, яка взяла на озброєння радянські методи й цілі, мабуть вирішила «на повну» ними скористуватися.
… Цих фактів ніколи не друкували, про них навіть не говорили, поширювалися тільки чутки. Тільки зараз ми узнали, куди і як одразу після війни зникли сотні тисяч людей – інвалідів війни, солдатів та офіцерів, які повернулися з фронту каліками. Їм пощастило вижити у війні, але потім їх долі увірвалися вже в мирний час.
Ми вже знаємо, що задля «економії» воєнного бюджету СРСР, майже половині родин загиблих воїнів відправлялися не похоронки, а повідомлення «пропал бєз вєсті», хоча було добре відомо, як і де він загинув. На сім΄ї «пропавших» влада не платила гроші. Одразу після війни у військоматах тисячами спалювали похоронки, щоб для рідних ті солдатики були «бєз вєсті пропавшим».
Достеменно відомо, що після війни всі міста Радянського Союзу були забиті скаліченими у війні фронтовиками. Їх пенсії були дуже маленькі, на них прожити було неможливо. Вони побиралися, ходили у вагонах, на базарах і все це викликало велику соціальну напругу. Тоді таких калік тільки в європейській частині країни налічувалося понад двох з половиною мільйони. З 1946 до 1949 року проводилася політика зменшення кількості людей, які отримали інвалідність, щоб економити державний бюджет. (Це вам нічого не нагадує?)
До 70-ти річча Сталіна було вирішено довести проблему з інвалідами до кінця. Вони зникли раптово, майже за добу. Сталінські поплічники вміли це робити. Інвалідів відправили в так звані «будинки-інтернати». У людей відбирали паспорти, солдатські книжки. Фактично їх переводили у статус в΄язнів. Їм давали кримінальні статті: «за бродяжнічество», «за попрошайнічество», «за тунєядство». Їх судили, відправляли в табори, в яких вижити вони не могли. Є свідчення, що інвалідів таємно масово розстрілювали. Жодні документи, які підтверджували б це сучасним історикам недоступні. Вони, якщо ще не знищені, зберігаються у Росії і доступ до них строго заборонено.
23 липня 1951 року був прийнятий закон «Про заходи боротьби з антисуспільними, паразитичними елементами». Серед затриманих згідно того закону 70% були інваліди війни. Якщо не цінілося життя людей у часи війни, то після війни ценсу робити цього не було. Згадаємо жуківський лозунг «Мамки ще народять!». Люди, скалічені захищаючи батьківщину, стали жертвами боротьби з жебрацтвом після війни, та в кращому разі перетворилися на в΄язнів.
Чи не нагадує вам моя розповідь сьогоднішню сітуацію і дії сучасної влади???
Євген Шаповалов.
Член Національної спілки краєзнавців України,
депутат Олексієво-Дружківської селищної ради.