Герой в українській традиції та сучасній Україні

Виступ на семінарі з підготовки до Дня Героїв (скорочено)
Ярослав Сватко

Минулого року у зв’язку з відомими подіями з відміною указів Ющенка про присвоєння звань героїв України С. Бандері та Р. Шухевичу ми мали в суспільстві широкі дискусії про героїзм, переважно політизовані та персоніфіковані. Можливо, з огляду на пройдений час, дехто з вас зможе поглянути на проблему героїзму не лише персоніфіковано, але й світоглядно. Зараз це актуально, оскільки невдовзі після Великодня ми святкуватимемо День Героїв, і Вам, у своїх місцевостях доведеться проводити заходи, на яких будете спілкуватися з людьми, не виключено, що часом треба буде пояснювати, що це, і чому ми святкуємо. Навіть, незважаючи на те, що відзначення Дня Героїв затверджено ухвалами кількох обласних рад, як місцеве свято, переважно всі пояснення зводяться до Коновальця, Петлюри, часом Міхновського, але дуже рідко до змісту свята, а ще менше — до розуміння явища героїзму тими, хто це свято започаткував задовго до рішень наших місцевих органів влади.
Щодо самого свята, то рішення відзначати День Героїв прийняте бандерівською ОУН на Другому Зборі у 1941 році, на відзначення героїчної загибелі усіх, хто боровся за Незалежну Україну, але встановлена дата: день загибелі засновника і першого Голови ОУН Євгена Коновальця, 23 травня. Сучасні рішення обласних рад орієнтують нас відзначати цей день в останню неділю травня, що, безумовно, більш практично для масових заходів, але однаково зв’язує це свято з давнім рішенням ОУН.
Однак, рішення Другого Збору було ані спонтанним, ані піонерським. Поняття героїзму культивувалося в ОУН практично від початку її створення, героїзм вважався необхідною рисою борця за Незалежність, і тому є докази в історії перших років ОУН. Наприклад, створена в 30-ті роки Молитва Націоналіста “Україно, Мати Героїв, прилинь до серця мого…”. Культ могил борців за Незалежність, насипання могил Невідомого Стрільця чи Козака в кожному селі та вшанування подвигу тих, хто боровся за Україну у відповідні дати — це теж частина культу героїв. У цей період дуже активно вшановувалась пам’ять сучасників створення і діяльності УВО та ОУН — Дмитра Данилишина, Василя Біласа, Ольги Басараб, які, фактично, були канонізованими ОУН героями (див. Молитву Націоналіста). Важливим елементом виховання був Апель Героїв, який зараз практично забутий, і зрідка використовується ОУН для внутрішнього вжитку. Всі елементи культу героїв, напрацьовані ОУН, широко використовувалися в УПА, пізніше — в радянських концтаборах і на засланні. В різних формах це достосовується до відзначення пам’ятних дат та й самого Дня Героїв і в наш час. Це зовнішня форма, яка дозволяє впорядкувати виховання патріотизму, хоч не менш, а мабуть, важливіше — чим саме наповнюють цю форму.
Наповнювати треба поняттям героїзму, і тут важливо, як пояснюють людям, хто такий герой, і що таке героїзм. Первинно це поняття з’явилося в стародавній Греції, і означало людину, яка творить визначні вчинки на користь суспільства, не рахуючись з небезпеками для себе. Були герої, які сьогодні здаються досить мітичними, як, наприклад, учасники Троянської війни, але, наприклад цар Леонід та його триста спартанців — це вже реальні герої, які не просто внесли важливий внесок у остаточну перемогу греків у боротьбі з персами, але й вплинули на долю греків протягом століть нелегких випробувань. І не лише греків. Сьогодні подвиг спартанців є важливим елементом європейської культури, зразком для виховання нових поколінь. Що ж такого особливого сталося під Термопілами, що й сьогодні зворушує людські душі?

Тут ми повинні подивитися на героїзм з іншого боку. Героїзм — це звернення героя до спільноти, частиною якої він є. Звернення не словом, а дією, за яку заплачена ціна. У випадку спартанців ціна абсолютна — їхнє життя. А спільнота — це не лише ті, які жили на Пелопонесі, але й ненароджені діти і внуки, які могли народитися рабами. Це так само і ті, хто виховав їх членами спільноти, і які, можливо, на момент подвигу, вже й не жили. Це, за Шевченком, мертві, живі і ненароджені, які складають одну духовну цілість. Той, хто оперує лише ковбасою для означення народу, цієї цілості не бачить і не відчуває, але це не означає, що духовної сув’язі не існує. Цей зв’язок є причиною героїзму, а сам героїчний вчинок творить нову якість: герой виконав свій обов’язок перед попередниками, але на користь прийдешніх, і тепер прийдешні є винні йому. Але віддати цей борг зможуть лише наступним за ними. В цьому сакральне значення крові героя в житті народу: йому зобов’язані ті, хто в його час навіть не жив. І якщо мають виховане почуття обов’язку, то мусять віддати! А там, де переконання, що “ніхто нікому нічого не винен” стає всезагальним у суспільстві, суспільство розпадається, а козаки стають свинопасами.

Логічного завершення ця ідеалістична доктрина європейського героїзму набула з появою християнства. Віра в безсмертну душу дозволяє інакше поглянути на зміст земного життя. А жертва Христа, який ціною Свого земного життя відкупив гріхи усього людства, стає прикладом для тих, хто відчуває обов’язок крові перед своєю спільнотою. Поняття героїзму, яке виробляла ОУН протягом першого десятиліття свого становлення, спирається на християнські цінності. В той же час, воно включає такий важливий елемент філософії Ніцше, як воля. Однак, якщо герой Ніцше егоцентричний, то в розумінні ОУН герой є місійно-сакральний. Він винен своїй нації життя, і ціною свого життя він повинен змінити долю своєї нації, а значить, подекуди і саму націю. Віра є важливим елементом цієї концепції, без віри немає місійності, втрачається зміст сакральності. Воля, віра, місійність життя, зв’язок поколінь та обов’язок живих перед ненародженими з’єдналися в цілісну виховну систему, яка дозволила виховати покоління УПА. Якщо сьогодні хтось скаржиться, що не вдається повторити цього суспільного дива, то значить, бракує якихось елементів цілісної системи, і вона не тримається купи.

Девальвація поняття героїзму.
В усі часи було доста бажаючих примазатися до когорти героїв. Вже в античні часи в герої пнулися імператори і василевси, і ця практика існуватиме, поки існує влада і можливість її іменем освятити носія влади в герої. Інша річ, що називати такого носія “героєм” будуть лише при його житті та під час сповнення влади його нащадками. Герой історичний за таке ймення повинен заплатити ціну крові, і ця ціна повинна бути заплачена за відповідні потреби суспільства. Герой, призначений владою, може й не платити ціни крові (найчастіше так і є), але тоді його функція в суспільстві стає зовсім іншою. Він розкладає мораль суспільства, готує передумови, щоб у момент випробування не знайшлося бажаючих віддати життя за систему, збудовану владою. Скрізь, де не глянете на історію країн і народів, є доста таких прикладів, але це ніколи не буде аргументом для марнославства, яке привело людину до влади.

Рафінований радянський матеріялізм створив свою систему героїзму. Її навіть некоректно називати девальвацією героїзму, оскільки це щось інше — це світоглядна система, в основі якої лежить право володарів життя посилати інших на смерть навіть всупереч їхній волі. Тут велика відмінність від героя, який посвячує власне життя певній меті зі своєї власної непримушеної волі, з власного розуміння свого обов’язку, без загороджувальних загонів за спиною та власної родини у вигляді закладників. Відповідно, інакший вплив таких героїв на суспільство. Матеріялізм радянської системи створив своєрідну тарифікацію героїзму: збив 20 літаків — герой, збив іще 20 — вже двічі герой. Він створив поняття, яке відсутнє в ідеалістичній системі розуміння героїзму: герой соціялістичної праці. Рубаєш сто тон вугілля за зміну — значить, герой. Виростив десять тисяч свиней — теж герой! Як такий вчинок співміряється з героїзмом царя Леоніда? А ніяк. Нема ціни крові, відданої з власної, непримушеної волі. Якщо Союз розвалився, то ще й тому, що не знайшлося героїв, готових платити за його збереження ціну власної крові. Чужої — скільки завгодно, але справа в тому, що в справжньому історичному випробуванні йдеться насамперед про свою, а не чужу кров.

Сьогоднішнє владне поняття героїзму, включно зі званням Героя України — пряме продовження радянської матеріялістичної системи. Намагання внести Бандеру в список Героїв України за часів президентства Ющенка — це спроба освятити совок цінностями, які чужі для совка. Сьогоднішні володарі життя в Україні ніколи не стануть в лаву спартанців під Термопілами — бо зміст їхнього життя пропадає з моментом їхньої смерті. А в Леоніда зміст життя тільки почався після загибелі. А якщо сумніваєтесь у цих оцінках — подивіться на ставлення сьогоднішніх володарів життя до ветеранів-афґанців, які в боях проявляли і мужність, і героїзм. Це воно і є — ставлення до жертви, яку посилали на вівтар, і яка повинна знати своє місце. Навіщо нам Бандера в ряду орденоносних свинопасів і призначених на ритуальний забій жертв? Він же сам обирав, як розпорядитися своїм життям, за що життя віддавати, а за що — не варто! Совок маст дай, і він повинен вмерти у розумінні людиною своїх стосунків зі суспільством. Розуміння героїзму є лише частиною десовкізації суспільства, але це дуже наочна і зрозуміла частина.

Нам потрібна вільна людина, яка сама прийматиме життєві рішення, буде готова платити за них ту ціну, яку призначить життя. Яка відповідатиме за свої рішення перед Богом, чи просто власним сумлінням — але відповідатиме, а не ховатиметься за думку володаря. Совку потрібна худоба, яка проситиме дозволу запротестувати про нелюдські умови життя, а нам потрібні вільні люди, бо лише звідси починається духовний героїзм. Матеріялізм не розуміє, що таке честь, гідність, це поза його виміром метра ковбаси, і якщо хочете жити гідно, то совок мусить померти. Це значно ширше завдання, ніж відзначити День Героїв, свято — лише інструмент, яким ми можемо скористатися правильно, а можемо профукати, не використавши можливості спілкуватися з людьми.

На закінчення — практичні рекомендації щодо проведення Дня Героїв. Зустріч в школі є важливішою, ніж мітинґ перед трьома каліками. Салют в райцентрі, це, звичайно, круто, але апель полеглих за волю України мешканців села біля символічної могили, з наступним Богослужінням за полеглих, є ефективнішою за результатами роботою. В кожному селі є свої герої, і вони людям ближчі, ніж абстрактний пантеон, зачитаний з папірця безбарвним голосом. Військово-патріотична гра є ефективнішою від монотонно прочитаної з папірця промови. Щоб посіяти зерно героїзму, треба самому зробити щось не на відчепного, не з примусу, а від душі, з почуттям місії, що це саме той слід, який я залишаю за собою, і який повинен зробити, бо це мій борг. Якщо таким чином доторкнетеся до місії героя, то краще зрозумієте і його, і те, звідки беруться герої. А якщо сіятимете з вірою, то зерна неодмінно зійдуть. Наш ґрунт є щедро удобрений кров’ю героїв — все залежить лише від сіячів.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут