Пише Зорян Кісь, правозахисник
Я приємно вражений реакцією людей на мій плакат. За два дні зі мною сфотографувалась сила силенна людей, а фото облетіло інтернет зі швидкістю 3G.
Абсолютна більшість людей щиро сміялись, підтримували мене, дякували за піднятий настрій.
Були й такі, що пропонували відредагувати гасло. Здебільшого, радили написати якісь матюки. Їм я пропонував зробити власного плаката. Вони ображались і швидко йшли геть.
Були й такі, що критикували – мовляв, хто такий Путін, щоб його просити, «він нас не держить» і «тим самим ти визнаєш, що всі ми залежимо від Путіна»…
Кожен і кожна має право сприймати це гасло по-своєму. Я навіть не пригадую, як і коли в мене виникла така ідея. Мабуть, це був інсайт
Взаємини між країнами часто нагадують взаємини між людьми. Ставлення Росії до України нагадує мені поведінку чоловіка, який не може змиритись з фактом розлучення. Він одержимий ідеєю повернути колишню дружину.
Для цього він вдається до різних методів. Вмовляє, запевняє, що цього разу все вийде, що він її більше не битиме, не моритиме голодом і не знущатиметься з її дітей. Коли це не спрацьовує – залякує і шантажує її, а також переслідує потенційних кавалерів. Коли і це не дає результату – намагається відібрати все майно, позбавити засобів до існування і таким чином змусити повернутись.
І все це він пояснює своїми почуттями до колишньої дружини.
В таких випадках психологи кажуть: «якщо ти справді її любиш – відпусти». Відпусти свої почуття до неї. Дай її спокій. Прийми факт, що ви більше не разом. Живи далі.
Украина не вернется. Путин, если любишь – отпусти!
