Я вчився в одній із гімназій на Салтівці у Харкові. В останній російськомовній паралелі у ній. Я полюбив історію з 5 класу завдяки вчительці, яка змогла своїми розповідями зацікавити, після чого я почав пірнати в історію все глибше. Я вирішив стати істориком у 8-му класі. Закінчив істфак Каразіна з відзнакою, був аспірантурі, але потім через низку причин я пішов з неї.
Зараз мій район – пустка. Там немає світла і тепла, він постійно під серйозними обстрілами, найбільшими серед всіх околиць Харкова. Будівля школи пошкоджена (насправді я не знаю наскільки сильно, бо там просто небезпечно бувати), а деякі з будинків поруч з нею – зруйновані.
Я сповідую ідею, що московити – суцільне зло ще до часу вступу в університет. Тобто наш ворог – московія. Це було ясно як божий день. Ще зі шкільних часів. Я у 2008 році розумів, що далі будемо мішенню ми. Рашисти – це вбивці та нелюди, тому вони будуть вбивати кожного, хто піде проти них. У 2014 році я це чудово усвідомлював, що, якщо вони візьмуть під контроль Харків, то всіх патріотів вони або переб’ють і виріжуть, включно з їх сім’ями, або відправлять в концентраційні табори. І це вони робитимуть щиро під радісні крики народонасєлєнія московії. Це не новина! І не має бути новиною для українців, хо пережив терор проти українців у Російській імперії, терор після приходу більшовиків, які, коли захопили Київ у 1918 році, вбили 5 тисяч українців! Це все є в шкільній програмі з історії!
Вчора на московитському державному ресурсі “РИА Новости” вийшла програмна стаття про наміри рашистів щодо України та українців. Це не бред якогось маргінала. Жириновський – не маргінал, він озвучував ідеї, які є серед владної верхівки московії та всього московитського народу. Якщо коротко, то мета московитів – знищити всіх активних українців, які готові боротися за свою свободу і незалежність. Фізично. Ліквідувати всіх нас. Вирізати. Всіх патріотичних, але не активних, після концентраційних таборів та перевірки чи не потрібно їх знищити, відправити в ГУЛАГ на благо економіки московії. Всіх, кого лишать в живих – повністю асимілювати. При цьому має бути заборонена назва “Україна” чи “українці”. Є лише один народ, і крапка!
В цій статті є також і розуміння того, що частина України не буде захоплена московитами – захід України, яка має бути повністю демілітаризована та нейтральна із забороною на функціонування проукраїнських організацій.
Саме повна ліквідація України та української нації є метою московії. І все це вже було – і за Російської імперії, коли забороняли українську мову і українські організації, і за Совєтського Союзу, коли вдягання вишиванки у повсякденні означало автоматичний ярлик – “буржуазний націоналіст”, коли з 60-х років проводилася політика дерусифікації і винищення навіть згадок про українську історію, про опір московитам, коли за неправильно сказане слово можна було отримати 10-25 років таборів або навіть розстріл. Це все є у підручниках, це шкільна програма! Навіть та, за якою я сам вчився!
Але хто читає підручник? А вчителі… або вони ватні, або намагалися не травмувати дітей… Лише небагато хто з них говорили правду до 2014 року (потім процес зрушив, але на сході і півдні України все одно мало що змінилося). А діти не вчили історію, бо нащо вона потрібна? Де вона знадобиться? Для чого витрачати час на вивчення історії, якщо цей предмет не потрібний у житті? Так от – питання існування будь-якої нації як суверенної залежить від знання своєї історії. Складної, важкої, інколи суперечливої. Ці знання гарантують збереження своєї окремішності та незалежності. Але без цих знань нація не завжди могтиме втримати свою державу та суверенність або взагалі приречена на окупацію та асиміляцію тими державами, де питання ідеології має велику роль.
Перше, що зробили московити на нових окупованих територіях, – це скасували декомунізацію, яка проводилася у 2015-2016 роках і досі не усюди завершена та почали називати вулиці в містах, містечках та селах, що опинилися в окупації, іменами своїх, московитських, героїв та іншими культурними московитськими топонімами! Не важливо як називається вулиця, на якій ти живеш? А от московитам важливо, щоби вона називалася правильно з точки зору їх ідеології!
Коли я казав, що Україна буде в небезпеці, поки існуватиме не лише московія, а й велика кількість московитів, і що наше завдання зменшити їх популяцію, на мене багато людей дивилися як на нациста, як на Гітлера, зокрема, серед харківської інтелігенції та патріотичної спільноти. Я весь час намагався попередити, що ми у смертельній небезпеці як нація і будемо постійно воювати з московитами (і ми, і наші діти, і онуки), допоки не реалізуємо цей план. Тепер війна прийшла в домівку кожного з нас. Я не прошу вибачень у цих людей, ми всі тепер допомагаємо державі хто як може перемогти московитів. Принаймні, я спробував це зробити.
Через позицію нашої організації “Майдан Моніторинг” та пряме називання московії споконвічним ворогом та помилки західних держав у політиці щодо московії (і ще багато чого) нашій організації відмовляти у фінансуванні чи грантах, або ми взагалі мали бан на гранти від деяких грантодавців. Ми всіх їх пам’ятаємо і не забудемо. Вони стримували нас у підготовці українців до нової фази гарячої війни!
Те, що відбулося у містах і містечках Київщини, інших територій, які були під окупацією рашистів, що відбувається на окупованих територіях, – прямий наслідок того, що ми не вчили нашу історію. Не намагалися прочитати бодай шкільний підручник з історії чи статті у Вікіпедії, не кажучи вже про якісь більш серйозні речі і публікації.
Я завжди казав, що історія вчить, що вона ніхрєна не вчить. Бо люди вірять у щось хороше та вічне, що контрастує з реальністю. Для одних таким хорошим є бабло і торгівля, для інших – мультикультуралізм без обмежень. І в першому, і в другому випадку це призводить до того, що держава, яка виношує агресію, має можливості для нападу, бо політичний підхід “за все добре” обмежується лише засудженням поганих дій, але не відсіччю агресору. Демократичні цінності, на яких створено ЄС, багато в чому після завершення Холодної війни трансформувалися у цінності збереження торгівлі та політкоректності, щоби не образити, навіть відверто людиноненависницькі режими, бо хотілося бути друзями для всіх, щоби з усіма торгувати. Кому яке діло, що якийсь народ може бути знищений іншим, якщо бізнес понад усе? І саме через це, через незасвоєні уроки історії війни на Балканах у 1990-х роках, де імперіалістичну політику проводила Сербія, підтримувана московією, трапилася Сребрениця. Саме через незасвоєнні уроки історії, а тим більше банальне не знання історії своєї країни, того, що робили 370 років московити з українцями трапився геноцид українців в Україні, здійснених московитами на окупованих ними територіях!
“Армія, мова, віра” – це не просто красиве гасло. з якого купа народу насміхалася, а тепер виїхали зі своїх домівок чи живуть під постійними обстрілами. Це гасло – запорука існування незалежності та суверенності України, її захист від знищення через геноцид, асиміляцію та окупацію. Це гасло є відповіддю на невивчені українцями уроки своєї історії ЩО треба робити, аби зберегти існування України, щоби не повторився московитський терор у різних формах, який рашисти здійснювали на українській землі протягом 74 років під час московитської окупації, більш відомій як Совєтський Союз!
Якби українці не вважали “какая разніца”, то ми були би краще готові до повномасштабної війни (яка була невідворотною – це було питання часу) і мали би набагато менше жертв і втрат в цілому.
Але, на жаль, щоби усвідомити з погляду історика та історичної науки ці банальні речі (так, бодай усвідомити, а не зрозуміти, прийняти і далі діяти з метою їх втілення), нам, українцям, доводиться сплачувати надзвичайно високу ціну за право свого існування!! Ні, не лише за незалежність, а за сам факт свого існування як окремої нації!! Тисячами зниклих і закатованих українців, сотнями спалених і понівечених міст, містечок і сіл, десятками тисяч зруйнованих будівель, десятками тисяч смертельно психологічно травмованих людей, які вижили після рашистських тортур, мільйонами скалічених душ – через один невивчений урок: московитський імперіалізм закінчується там, де обмежується московитське питання – право рашистів на безмежне панування на територіях, які вони вважають зоною свого впливу.
Багато людей вже прокинулися від сплячки через те, що стали переселенцями, живуть під обстрілами чи втратили через них рідних, друзів чи сусідів. Але без усвідомлення і відповідних дій на свій захист у подальшому ми приречені бігати постійно по колу – від однієї війни через кількарічний відносно мирний проміжок “какая разніца” до чергової війни, втрачаючи постійно людські життя наших захисників та мирного населення, а також чергові території.
Я дуже хочу сподіватися, що ми після акту геноциду московитів щодо українців, який відбувається під час широкомасштабного вторгнення московії до України, вивчимо цей урок історії: нам прийдеться весь час воювати за право на своє існування з рашистами допоки московія не буде позбавлена ядерної зброї, вона не буде демілітаризована та не буде ліквідована як єдина держава і розділена на десяток – два невеликих державних утворень, в яких під міжнародним контролем протягом кількох поколінь буде проходити жорстка дерашизація – деімперіалізація московитського мислення та пожиттєва спокута за сотні років знищення малих і великих народів, які через відсутність чи слабкість своєї держави перед рашистами опинилися під їх окупацією у складі Московського царства, Російської імперії, Совєтського Союзу чи сучасній московії! А над самим рашизмом і його похідного комунізму буде проведений міжнародний трибунал і всі, хто причетний серед органів влади, командування військ всіх рівнів, найбільш помітних учасників акцій геноциду щодо українців серед рядових військових, всіх активних у громадській сфері діячів, які підігрівали такі настрої, істориків та вчителів, викладачів та науковців, які насаджували ці ідеологічні програми, отримають відповідне покарання!
А ця фотографія – братської могили у с. Мотижин на Київщині, в яку московити покидали трупи вбитих ними українців, до якої для журналістів організували спеціальний престур, нехай буде тут. У нас є свій новітній Бабин чи Дробицький Яр, своя Сребрениця. Такі “знахідки” ми ще бачитимемо неодноразово на деокупованих територіях. Тому потрібні не лише висновки, а й дії від усіх нас!
Сергій Петров, історик та журналіст, документатор руйнувань цивільної інфраструктури на Харківщині внаслідок московитських обстрілів, ІЦ “Майдан Моніторинг”
Фото: Дмитро Ларін.
Поховання вбитих російськими військовими мирних українців у с. Мотижин Київській області
