Проходите ви через блокпост. А там вас зустрічають не військові, а діти грають у війну з іграшковими автоматами. Подібну картину можна побачити і поблизу фронту, і в більш-менш мирних містах та селах. Дитячі блокпости стали такою ж ознакою військового часу, як вибухи та повітряні тривоги.
Дитячий блокпост у Малій Рогані
Один з таких блокпостів зараз працює в Малій Рогані. Це невеличке харківське селище сильно постраждало під час російської окупації. Про вороже нашестя постійно нагадують зруйновані будівлі, вирви від снарядів і спалена техніка. А ще покинуті позиції російських загарбників з їх фірмовим брудом та безладом. Набої, форма, пакети з сухпаями, гори сміття – чого там тільки не побачиш. Коли Малу Рогань звільнили українські військові, такі місця стали досліджувати місцеві дітлахи.
Назар, Артур, Микита – одні з таких активних дослідників. Ми зустріли їх в селищі під час фіксації руйнувань. Друзі неодноразово бували на позиціях окупантів. І вони охоче погодились поділитися своїми відкриттями. Того дня хлопці показали багато спаленої російської техніки. Ще й висували власні версії, з якої зброї її було знищено – «Ураганом», «Джавеліном» чи навіть «віджатим в орків «Сонцепьоком»». Вони ретельно обстежували більш-менш примітні знахідки, хизувалися найбільш цікавими та обговорювали, що з цього можна віддати військовим.
«О, шлемофон, – показує свою знахідку Артур. – Це на який розмір? Микит, на тебе? Він згорів. Крихітний… Один кулак влазить. Та в них немає мізків!».
Навіть собака відмовися їсти російський сухпай
Діти згадували, як розпакували російський сухпай. Чисто з цікавості – запах звідти йшов зовсім неапетитний. Навіть собака відмовився таке їсти. Також діти не забували продемонструвати, чому встигли навчитись з початку вторгнення. Наприклад, зайшовши на землі патрон, вони одразу намагались визначити його калібр та тип зброї. Самі хлопчаки розповіли, що вивчили це все під час російської окупації. Наприклад, їм вже добре відомо, як працює той же «Град». Спочатку жодних лікбезів їм не проводили. Та і прочитати інформацію ніде було – селище залишалось відрізаним від світу.
«Спочатку відключили світло, інтернету не було, воду виключити повністю, – розповів Микита. – А потім вже через два тижня виключити і газ».
Після звільнення селища діти облаштували власний блокпост. За їх словами, це вони зробили власними силами. Треба сказати, що до справи друзі підійшли ретельно. Вони покрили блокпост маскувальною сіткою, облаштували стіл для боєприпасів, обзавелися аптечками, «броніками» та іграшковими автоматами. Їх вони обмотали синім скотчем так само, як це роблять військові з реальною зброєю. При собі діти мають турнікети та одразу ж демонструють, як можуть з ними впоратися. Кажуть, що вже встигли вивчити прийоми надання домедичної допомоги. За їх словами, у випадку біди будуть здатні комусь допомогти.
«Ми приїхали, я дочекався друзів, – згадував Назар. – І така ідея прийшла в голову: вигадати блокпост. Для початку будували його з трави та палок. А зараз вже дійшли до такого рівня. Бо зараз в Україні війна. Ми якось хочемо допомогти нашій країні та підтримати наших військових».
Глобальні події впливають на дитячі ігри
До речі, це далеко не перший випадок, коли якісь глобальні події впливали на дитячі ігри. Тут одразу ж згадується Революція Гідності. Тоді у 2013 році в тодішньої дітвори з’явилася нова гра – «Майдан». Діти відтворювали те, що вони бачили по новинам або чули з розповідей дорослих. Наприклад, намагалися прорватися в заблокований клас, облаштовували барикади чи ділилися на ворогуючі фракції. Звісно, не обходилося без розподілення на ролі. Наприклад, частина дітей могла зображати активістів, а частина – беркутівців.
«Моєму молодшому сину було п’ять років під час Майдану, на початку війни, – згадувала харків’янка Марія Андреас. – Йому щойно виповнилося тринадцять. Постійно в іграх з «Лего» поскочували якісь воєнні теми. А цього року я звернула увагу, що багато навчальних предметів він став оздоблювати прикладами з подій війни. Хімія – це про вибухи, фосфор світиться коли летить. Фізика – різниця між спалахом при прильоті і звуком дозволяє вирахувати відстань, швидкість звуку менша за швидкість світла. Геометрія – площа неправильних фігур –це окуповані та звільнені землі… Яке життя, такі уроки».
«Ми проживаємо на Хмельниччині, – розповіла Вікторія Колєснікова. – Десь у травні, коли ми проїжджали повз село, нашу машину зупинили десь зо п’ять-шість хлопчаків шести-десяти років з дерев’яними рушницями. Вони вимагали водія пароль. «Паляниця» підійшла, після чого вони побажали щасливої дороги. Це відбулося невдовзі після того, як блокпости територіальної оборони відмінили, а натомість залишивши лише стратегічні. Влітку в дворі діти теж грають у війну: беруть рашистів у полон, співають «Ой, у лузі червона калина…», обговорюють почуте від батьків та новини».
Діти схильні віддзеркалювати в іграх те, що вони бачать чи чують в реальному світі
Як бачимо, діти схильні віддзеркалювати в іграх те, що вони бачать чи чують в реальному світі. У тому числі війни чи революції. І, як стверджують психологи, це абсолютно нормальна ситуація. Більше того – подібні ігри допомагають самим дітям освоїтись в цьому неспокійному світі.
«Взагалі гра – це основна діяльність наших дітей, – пояснила дитяча психотерапевтка, голова правління ГО «Харківський фонд психологічних досліджень» Тетяна Грида, – Вона буває різною: починаючи від сенсорних ігор для малечі і закінчуючи рольовими іграми. Це вже більш розвинута гра, яку, до речі, використовують й дорослі. Гра має дуже багато функцій – навчальну, виховну, розважальну, комунікативну, рефлексивну, психологічну. Якщо ми кажемо про такі ігри, як «Блокпост» чи «Майдан», то вони належать до соціально-рольових. Де дитина вчиться якось себе ідентифікувати. У тому суспільстві, в якому вона живе».
Звичайно, діти імітують діяльність дорослих. Зараз можна побачити, як вояки поводять себе на блокпостах, як питають документи, перевіряють машину тощо. Для дитини, яка опинилася в дуже невизначеному світі, така гра допомагає знизити тривогу. За словами психологині, зараз важко ідентифікувати, хто свій, хто не свій, хто колаборант, а хто – ні. Зрозуміти, у якого які цінності та погляди. Взяти ж цей популярний пароль – «Паляниця». Діти його активно використовують, щоб ідентифікувати людину як свою чи чужу.
«У суспільстві зараз дуже підтримують наших військових, – зазначила Тетяна Грида. – Ми дуже пишаємося тим, як вони нас захищають, як віддають життя за те, щоб ми жили в мирі. І тому дитина хоче бути прийнятою, бути сильною, сміливою, мужньою. Трохи ідентифікуватися з цим образом дорослого. І відчути цю силу в силу в собі».
Гра ще несе за собою комунікативну та інтеграційну функції.
Гра ще несе за собою комунікативну та інтеграційну функції. Адже діти взаємодіють з дорослими, які їх підтримують. Деякі самі в неї занурюються, наприклад, трохи змінюючи пароль, щоб дитині було веселіше. І тому ця гра набула такого великого розповсюдження. Подекуди на таких блокпостах діти навіть збирають гроші для ЗСУ. Це їх вклад в перемогу. Ну і про навчальну функцію також не варто забувати. За словами Тетяни Гриди, дитина хоче пізнати світ, зрозуміти, по яким законам він функціонує. І якраз «Блокпост» – це одна з ігор, які допомагають їй трошки освоїтись.
«Якщо ми кажемо про навчальну та творчу функції, то діти створюють блокпости, будують загородження, – зазначила психологиня. – Для цього треба якось застосувати творчі здібності, освоїти різні ролі, наприклад, командира, підлеглого або людини, яку пропускають. Звичайно, є психологічна функція. Гра знімає напругу, яка існує в нашому суспільстві. Я згадую своє дитинство. Ми жили 35 років після війни. Але в 70-х роках ми грали у війну. І це давало нам теж якесь з’єднання з історію, пізнання про те, хто такий ворог, хто такий друг, хто така людина, яка не зраджує. Це давало можливість якось освоїтись в цьому світі. Я про те, що ці ігри будуть існувати ще дуже довго після того, як закінчиться війна. Як така необхідність пізнати цю реальність».
Юлія Гуш. Фото автора.
Радимо прочитати такий матеріал цієї авторки: Що означає безпека: не боятися за близьких та спокійно спати
Батьки дали письмову згоду на зйомку та поширення фото і відеоматеріалів за участю їх дітей.
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
