Моя стрічка фейсбука вже другий день поспіль у підсумках. Українці все ж таки незворушні й дуже віддані традиціям люди. Чому так кажу?
Бо важко знайти за нашого життя рік, коли підсумки підвести настільки… еее… складно. Складно емоційно, зрозуміло, чому, вдаватися в це не буду, біль, страхи й надії у всіх спільні й водночас у кожного свої.
Складно інтелектуально – бо події пришвидшилися неймовірно, ба більше, саме колесо історії закрутилося як вітряк в буревій. Історичний час збігся у своєму темпі зі звичайним людським, і не лишає простору не те що на осмислення, навіть на осягнення. До того ж масштаб того виру подій величезний, а ми ще й в осерді цього двіжу.
І ще одне – ясно що започатковані в цьому році процеси не фіналізуються з боєм курантів. Сюжети цього року тягнуться в майбутнє. Майбутнє – в імлі. Складно підсумовувати, вдивляючись в туманний обшир незнаного, еге ж?
Але дещо, на мою думку, зробити можливо й потрібно. Спробувати усвідомити значення і зміст того, що відбулося в божевільному 2022-му.
Ось моя візія.
Для України. Це був рік, коли розірвалися багаторічні кайдани невизначеності. Коли нарешті вибухнув той вулкан, на якому ми всі жили. Усвідомлюючи чи ні, ми всі зазнавали впливу цієї загрози. Недороблялися реформи, не реалізовувалися задуми, не планувалися масштабні завдання, не дихалося на повні груди. Навіть якщо людина особисто намагалася не зважати – все одне вплив цієї невизначеності, прихованої загрози на життя кожного українця був величезний. Широке усвідомлення загрози почалося з 2014го, але ж насправді вона з’явилася разом із народженням Незалежної України. І от нарешті прихована загроза повністю маніфестувалася в реальності.
І тут виявилося несподіване. Україна здатна протистояти цій загрозі. З потом, сльозами і кров’ю – але здатна. Страшною ціною, але ми дізналися свою справжню силу, свою спроможність, свої справжні прагнення. Ну… інші нації на це витрачають десятки років поступальної праці. А ми впоралися за єден рік відчайдушної боротьби.
Ворог. Для ворога настав момент істини, зривання покровів і розвіювання полуд. Їхній штучний споживацький рай розлетівся на друзки. А з-під роздертого блискучого фасаду проявилося моторошне рило, люте й брудне. Тоненька фольга гламуру виявилася лише плівочкою, яка допіру приховувала безодні, населені чудовиськами. При чому тепер це стало видно всім – нам, світу і самому ворогу. На додаток ще й виявилося, що це додревнє хтонічне – воно і близько не таке могутнє, як мислило само про себе, і як бачив його світ. Що це курйоз, живий архаїзм, релікт давніх часів. І в сучасному світі йому просто нема місця.
Світ. Ну, Вільний Світ насамперед прокинувся від сну золотого, в який занурився по завершенню холодної війни. Сон – це добре, аби відпочити, але якщо затягнеться, загрожує перетворитися на летаргічний. Вставши поруч з Україною в її боротьбі, світ повернув собі змісти, цінності, мету, прагнення – все те, що робить живим і людину, і суспільства. Виявилося, що не існує ніякої постправди, ніякої ревізії цінностей, то все були марення сплячого розуму. Що існує чисте бездомішкове зло. Що існує добро і справедливість, і ідеали теж існують, і за них можна і треба боротися.
Отже, це все – вельми значні зсуви, як на лише один рік. Ми не знаємо, що буде далі. Ми не знаємо, скільки нам ще боротися і що ми виборемо. Але оце, вище перелічене – воно сталося _вже_. І це не скасувати, не викреслити зі сторінок історії.
І якщо вже підсумувати щось – ми зайшли в цей рік у страху й нерозумінні. А виходимо з нього – з надією.
Тримаймося! Слава ЗСУ!
Тетяна Кохановська
