Навіщо нам потрібна навала чужих культурних діячів?

Воровайкі до України вже не їдуть, Башаров (якого “Відсіч” вже намагалася не пустити в Україну у 2016 році через відвідування Криму повз українського прикордонника) ще збирається прорватися.

Навіщо нам потрібна ця навала, ці нескінченні натовпи (сусід же ж немаленький) чужих культурних діячів? Що ми отримуємо від нього і що втрачаємо?

У культурному тиску, що його Україна зазнає з боку Росії, є, як мені виглядає, певна подібність з культурним тиском, якого зазнає Західна Європа з боку інокультурних іммігрантів.

В обох випадках чужа культура агресивно задавлюється всередину. В обох випадках об’єктом навали є культура Західних цінностей, а “агресором” – культура, яка є чужою або й ворожою до Заходу.

Противитися такому культурному тиску в обох випадках вважалося неполіткорректним. В обох випадках тільки недавно супротив такому культурному тиску став мейнстрімом (в Україні – тільки після початку війни у 2014 році), нехай і не єдиним мейнстрімом.

В обох випадках спротив, якій намагаються чинити цій агресії, критикують з позицій лібералізму (того, що цим словом зараз називають) – тавруючи опонентів “дрімучими націоналістами” або “расистами”.

В обох випадках опоненти наполягають на прийнятності або й доцільності “мультикультурності” (в Європі) або “двокультурності” (в Україні, вужчим поняттям є “двомовності”).

Через цю подібність мені здалося цікавим, як відстоює право на захист своєї культури від “культурної агресії” Roger Scruton. Його аргумент про важливість саме культури (яка не має стосунку до націоналізму або расизму – культура не є атрибутом нації або раси, вона не про гени) саме для безпеки – в контексті гастролей Башарова і Ко мені здався дуже доречним. Він пише про англійське суспільство, і воно, звісно, не накладається на Україну буквально, але паралелі, мені здається, проглядаються багато в чому…

Можливо, через такі паралелі боротьбу українців з російською культурною експансією можна було б краще пояснити західним європейцям, принаймні тим, хто
за поглядами є більш консервативними.

===
“Що ми зараз у своїй країні починаємо усвідомлювати – навчені гірким досвідом, якого можна було б уникнути, якщо було б дозволено казати правду раніше – так це те, що ми, так само як й інші народи, потребуємо культури, яку ми поділяємо, для забезпечення нашої безпеки, нашого добробуту, зрештою нашого права на існування.

Не йдеться про те, що всі мають вірити в одне й те саме, однаково вести родинне життя та святкувати одні й ті самі свята. Але ми успадкували спільні для нас моральні цінності та правові традиції, спільну мову та традиції суспільно-політичного життя. Наше суспільство побудоване на юдео-християнській ідеї про любов до ближнього, відповідно до якої чужі заслуговують на таке ж поводження, як і свої. У нашому суспільстві від кожного вимагається повага до прав та свобод іншої особи, визнання межі приватності, за яку не дозволено заходити без запрошення. Наше суспільство покладається на культурні цінності законослухняності та дотримання домовленостей, і воно укріплює їх через освітні практики, що визначають шкільну програму. Ми цінуємо і вчимо у школах філософію та літературу Давньої Греції, єврейську Біблію, римське право та середньовічні епоси та лицарські романи не тому, що нам просто хочеться продемонструвати імперіалізм у культурі, але тому, що вони є нашими. Вони утворюють частину того, чим ми є, і утверджують нас у тому, що для нас правильно бути нами. Що ж відбувається, коли люди, ідентичність яких визначена належністю до якоїсь релігійної або етнічної (по крові) спільноти, переїздять до місць, де панує Західна культура? Мультикультаристи кажуть, що ми повинні прийняти їх, і зробити це шляхом звільнення для них простору, де могла б квітнути їхня культура. Наш політикум нарешті усвідомив пагубність цього рецепту, визнав, що ми можемо вітати іммігрантів тільки коли ми запрошуємо їх до нашої культури, а не до перебування десь поруч з нею, або й у конфлікті з нею. Але це означає, що ми маємо їм сказати, що вони мусять прийняти правила, звичаї та процедури, які можуть бути зовсім іншими від тих, до яких вони звикли. Чи не є це несправедливим? Напевно не є. Іммігранти приїздять тому, що вони виграють від переїзду. Отже, буде доречним нагадати їм, що в цього виграшу є й ціна.

Проте наш політикум тільки зараз став готовий сказати це і наполягати на сплаті цієї ціни. І може виявитися так, що ця зміна настроїв сталася надто пізно”

Sir Roger Vernon Scruton FBA FRSL (/ˈskruːtən/; born 27 February 1944) is an English philosopher and writer who specialises in aesthetics and political philosophy

Medal of Merit (First Class) of the Czech Republic, 1998
Knight Bachelor, United Kingdom, 2016
Grand Cross of the Order of Merit of the Republic of Poland, 2019
Commander’s Cross with Star of the Order of Merit of the Republic of Hungary, 2019

Chacha Shushuridze

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут