Знайти у цьому свинстві шматок сала

Перемикач мов

Коли навколо напряжно, є декілька людських реакцій. Одна з них – зрозуміти якість процесів та ступінь напруженості задля того, щоби адекватно реагувати. Один з кроків – розпустити вуха та очі, бачити та слухати, щоби з потоків інформації виловити щось цінне.

Я не виключення.

Одно з джерел інформації для мене – то різноманітні експерти. Українські, російські, натівськи і так далі. Прогнози коливаються в межах “плюс-мінус половина слона”, але усі сходяться на тому, що це війна, яку розв’язує соціопат та закомплексована говень. І ото нав’язує свою нездорову волю оточуючим його пристосуванцям. А нам від того легше? Але висновки цих експертів, незважаючи на варіації, єдині в тому, що, попри серйозну підтримку, має вистояти саме Україна. Одночасно як військова організація і як підтримуюча її система. І ще. Різні експертизи зводяться до того, що це – МОЖЛИВІСТЬ СПРАВЖНІХ ЯКІСНИХ ДЛЯ УКРАЇНИ ЗМІН. Правда характер цих змін варіюється залежно від настрою експерта.

Друге джерело – то моє оточення, небайдужі люди, які спокійно готуються до опору чи роблять те, що залежить від них. Без очікувань вказівок від влади. Більш того, знов беруть на себе те, що мала би влада робити але ж допомагають їй зорієнтуватися в часі. Знов одні волонтери поїхали на фронт, другі формують контент, об’єднуючі різних людей навколо необхідності вистояти, треті витягують з валіз досвід допомоги переселенцям. І вся інформація від них – то не війна. То зміни. Ці люди вже давно уособлюють собою ЯКІСНІ ЗМІНИ, що дисонують з експертами-песимістами.

Третє джерело – базари. Саме місця, де тусуються чоловіки, що шукають, продають чи купляють якісь залізяки. То публіка далека від високих матерій і завжди зорієнтована на елементарне виживання без сантиментів типу “Україна понад усе”. Підслухані розмови багато про що свідчать. У 2014 році у Харкові домінували опуси типу “вовчік (путін) прийде та наведе лад нарешті” бо “ці майдануті вже крайов не бачать.” Потім стали тихіше. У 2022 році “вовчика” як фігури немає. Є розклади стосовно того, як далеко зайде “підарашка” і що з цим робити. Був свідком того, як персонажу, що завів дурню стосовно “защитим русский язык”, натякнули, що легше йому не стане, як його “язык оторвет ракетой защитника.” Лексіку не буду передавати, додумайте самі… Я там не відчув готовності ставати на захист України, але відчув настрій ЗАХИСТИТИ СВОЄ. І чітке розуміння того, хто і що є для цього загрозою. Передбачаю, що колеги будуть дискутувати стосовно того, що подібна публіка дуже швидко змінює настрій аби саме вижити. Згоден. Але поміркуємо стосовно цінності цих батьків сімейств та їхніх мотивів. Бо і тут відчутні ЯКІСНІ ЗМІНИ.

Ясно, що коли у багатьох в голові вміст тривожних валіз (хто їх зібрав за півроку?) тема змін може не сприйматися.

Але вона стає дедалі актуальнішою. Для себе я обрав адекватне реагування – знайти у цьому свинстві шматок сала. Використати можливості для якісних змін. Які міркування?

Ігор Дубровський