Коротке зведення результатів проекту Майдан-Моніторинг

Свобода мирних зібрань, свобода виражень, свобода інформації, незаконний примус і багато іншого – в нашому детальному звіті про перебіг проекту за перші 7 місяців 2012 року.

Деякі результати коротко

А тепер детально

1. Успішна боротьба проти державної цензури.

Ще до початку проекту нам була ініційована кампанія проти спроб законодавчо встановити державну цензуру в Інтернеті (початок дій – жовтень 2011) та за ліквідацію НЕК (Національної Експертної Комісії з питань захисту суспільної моралі) (початок дій – 2010 рік).

В 2012 році нам вдалося через суд примусити Кабінет Міністрів почати виконувати Указ президента про ліквідацію НЕК. Суд задовольнив наші вимоги щодо зобов’язання Прем’єр-Міністра розглянути наші вимоги та прийняти рішення, КабМін добровільно рішення суду виконав.

Верховна Рада остаточно зняла з розгляду зміни до закону «Про суспільну мораль», які вводили цензуру в Інтернеті. Для цього ми 1. Підготували поправки до закону, 2. За допомоги голови профільної комісії ВР Юрія Стеця офіційно їх внесли, 3. Взяли участь в засіданні профільного комітету ВР про цей закон  і озвучили нашу позицію (про неприпустимість державної цензури), 4. Постійно актуалізували проблему на сайті Майдан і в соцмережах.

До боротьби проти цього законопроекту долучилися багато організацій, ми тут пишемо виключно про нашу діяльність.

2. Скасування антиконституційних місцевих порядків проведення мирних зібрань

Низкою публікацій ми привернули увагу до існування позаконституційної практики регулювання мирних зібрань органами місцевого самоврядування. Виявили всі обласні центри (12), де існують такі порядки, звернулися в міські прокуратури з ґрунтовними пропозиціями опротестувати такі порядки. Станом на зараз дві прокуратури (Луцьк і Херсон) опротестували такі порядки, стосовно іншого триває комунікація з Генеральною прокуратурою та іншими органами державної влади: листом від 21.06.12. начальник відділу захисту конституційних прав і свобод громадян Генеральної прокуратури Р.Романчука нам було повідомлено, що нашу скаргу на бездіяльність міських прокуратур інших міст було направлено для розгляду до відповідних обласних прокуратур. Зі спілкування з заступником голови Херсонської міськради нам стало відомо, що протест прокуратури вже отримано і готується рішення сесії міськради по його врахуванню. Так само через нашу скаргу в прокуратуру було скасовано місцевий “порядок” в місті Красноград Харківської області.

Оскаржений в суді місцевий “порядок” проведення мирних зібрань, який діє з 1999 року в Києві. Суд першої інстанції відмовив в зв’язку з нібито вичерпанням терміну звернення до суду, однак апеляційний суд повернув справу на повторний розгляд, котрий має відбутися невдовзі.

Проведено комунікацію з Тернопільською міською радою щодо неправомірности намірів затвердження місцевого “Положення про мирні громадські акції і місті Тернополі”:  листом заст.міського голови Тернополя О.Степанюка №3778/05 від 20.06.12 повідомлено, що “вимоги взяті до відома і будуть враховані”.

Поданий позов до Верховної Ради України щодо незаконності і нечинності постанови ВРУ від 12.09.91 №1545-ХІІ “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” незаконною і нечинною в частині застосування на території України актів законодавства Союзу РСР, які визначають права і обов’язки громадян України (впливають та зміст та обсяг таких прав). Вищим адміністративним судом України позова залишено без розгляду у зв’язку з нібито пропуском строку звернення до суду. 22.06.12 нами надіслано скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення Україною ст.6 ЄКПЛ (“право на справедливий суд”).

3. Суди

Всього в рамках проекту відбулося сім судових процесів.

1. До Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо протиправного пересування адресованого Прем’єр-Міністру України звернення (про невиконання  п.7 ст.7 Указу Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 09.12.10 №1085/1010) до Міністерства юстиції. Статус – виграно.
2. До Верховної Ради України щодо незаконності і нечинності постанови ВРУ від 12.09.91 №1545-ХІІ “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” незаконною і нечинною в частині застосування на території України актів законодавства Союзу РСР, які визначають права і обов’язки громадян України (впливають та зміст та обсяг таких прав). Статус – Вищим адміністративним судом України позова залишено без розгляду через ніби то пропуск строку звернення до суду, нами подано відповідну скаргу до Європейського суду з прав людини, її прийнято до розгляду.
3. До Київської міської ради щодо визнання незаконним і нечинним пункту 1 рішення Київради №317/418 від 24.06.99 “Про визначення порядку організації та проведення у Києві недержавних масових громадських заходів політичного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру”. Статус – на розгляді (після виграної апеляції щодо залишення позовної заяви без розгляду).

4-5. За нашим проханням правники Харківської правозахисної групи (партнера проекту) взялися вести оскарження особливо абсурдних заборон мирних зібрань (2 справи) в Харкові, які ми взяли на моніторинг і які дуже ретельно висвітлювали (аж до поширення англомовної статті та великої публікації в газеті «День»). Статус – програна апеляція, подана касація, у випадку відмови у касаційній інстанції готуватиметься скарга до ЄСПЛ.

6. Також за нашим проханням правники ХПГ взялися за захист організатора мирного зібрання в Харкові, якого звинуватили в порушенні порядку їх організації. Результат – суд визнав порушення незначним і обмежився попередженням.

7. До Окружного адміністративного суду м. Києва вже полетіла позовна заява про визнання бездіяльності і дії Міністерства юстиції протиправними і зобов’язання надати інформацію про документи з позначкою обмеження доступу “опублікуванню не підлягає”.

4. Створена інтерактивна карта порушень

Створена інтерактивна карта порушень, яка станом на 12 серпня 2012 року налічує 161 задокументованих випадків, з яких по 48 нами здійснене безпосереднє реагування у вигляді задокументованої комунікації з відповідними органами влади. Все тут  https://maidan.org.ua/monitor

5. Підготований звіт по стану з дотриманням права на мирні зібрання в Україні

Ґрунтовний звіт по стану з дотриманням права на мирні зібрання в Україні і нашими рекомендаціями по його покращенню розіслано  як звернення громадян всім причетним органам влади.

Відбулася особиста комунікація стосовно звіту з завідувачем  відділу опрацювання звернень громадян Адміністрації Президента України Сергієм Конюховим. Він запевнив, що АП створить спеціальну групу по розробці методики і порядку моніторингу мирних зібрань для ОДА. Листом Адміністраіції Президента України №2/067594-26К від 20.06.12 нам було повідомлено про надсилання нашого звіту “з контролем для розгляду за належністю до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції Україні з супровідними листами”.

Через Відділ комунікацій з громадськістю Департаменту інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів були передані наші пропозиції змін до проекту закону про мирні зібрання. Наші пропозиції були включені в пакет пропозицій КабМіна (суб’єкта законодавчої ініціативи) і частково враховані в поточній версії проекту, в т.ч. і дуже суттєві, що стосуються посилань на засадничі міжнародні угоди, що було засвідчено в відповіді профільного комітету ВР.

Відбулася особиста комунікація з керівником управління внутрішньої політики Одеської Міськради Олескандром Байжановим, де він не тільки визнав проблеми з реалізацією права громадян на мирні збори, а і запропонував провести громадське обговорення цих проблем восени з залученням наших представників.

Вищий Адміністративний Суд взяв до уваги наші зауваження і пропозиції, визнавши актуальність проблеми.

6. Актуалізовано проблему викривленого сприйняття в суспільстві мітингів, як чогось, що вимагає дозволу.

Ми виявили та актуалізували проблему існування в суспільній свідомості поняття про те, що мітинги мають бути дозволеними (санкціонованими). Це хибне з правової точки зору уявлення тиражується як посадовцями, так і журналістами, особливо в провінції. Ця викривлена картина світу потребує корегування, оскільки фактично нав’язує громадянам страх участі у мирних зібраннях, як чомусь недозволеному. Ми запланували подальші практичні кроки з цього приводу.

Також виявлена проблема з завищенням високопосадовцями (в 10 разів) кількості мирних зібрань в Україні.

7. Закон про доступ до публічної інформації формально діє на 75%. А фактично?

Право вільно збирати інформацію, передбачене ст. 34 Конституції України, є запорукою ефективної реалізації прав, передбачених ст. 40 Конституції України, а також низки інших конституційних прав та свобод.

В рамках нашого дослідження реалізації прав, передбачених ст. 34 Конституції України, яке відбувалось в рамках цього проекту паралельно з дослідженням реалізації прав, передбачених ст. 40 Конституції України, ми звернулись розпорядників публічної (Президента України, Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств, інших органів державної влади, обласних державних адміністрацій та міських рад обласних центрів України, всього 155 органів влади та місцевого самоврядування) з наступними питаннями:

1. Чи існує у розпорядника публічної інформації внутрішній акт про порядок розгляду запитів на інформацію? Якщо так, то просимо надати копію такого акту (або лінк, гіперпосилання на текст акту на офіційному сайті).

2. Кількість отриманих запитів на інформацію, кількість задоволених  запитів на інформацію. Кількість відмов у задоволенні запитів на інформацію, із зазначенням причин відмови відповідно до законів України. Дані просимо надати за підсумками 2010 та 2011 років (окремо).

3. Кількість відомчих правових актів з грифом “для службового користування” та іншими позначками обмеження доступу станом на дату надання відповіді на цей запит, лінк (гіперпосилання) на перелік відомостей, що віднесено до конфіденційної інформації, на офіційному сайті.

У 14 випадках (9%) відповіді були отримані невчасно, або не отримані в загалі.

Вичерпна відповідь була надана у 6 випадках (4%).

Належні, або прийнятні відповіді були отримані у 61 випадках (52%).

В решті випадків були отримані неповні відповіді, або відписки.

В переважній більшості випадків ми отримали неповну інформацію. Найчастіше неповні відповіді не містили:

• внутрішній акт про порядок розгляду запитів на інформацію
• точну адресу внутрішнього акту про порядок розгляду запитів на інформацію
• на офіційному веб-сайті розпорядника
• точну адресу переліку відомостей, що віднесено до конфіденційної інформації, оприлюдненого на офіційному веб-сайті,
• всі запитані числові показники.

Таким чином, якщо брати до уваги лише формальний бік справи, Закон України «Про доступ до публічної інформації» за більш ніж рік з моменту набуття ним чинності в цілому виконується розпорядниками публічної інформації приблизно у 75% випадках.

В середньому, дані по відсотку відмов у наданні відповідей на інформаційні запити становлять до 10% і за поясненнями розпорядників публічної інформації обумовлені, переважно:

• забороною Законами України «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації» розголошення інформації про особу,
• відсутністю у розпорядника запитуваної інформації,
• несплатою запитувачем послуг з копіювання, якщо обсяг інформації перевищує 10 аркушів, вимогами надати службову, чи конфіденційну інформацію.

У приблизно у 15% відповідей ми отримали інформацію, про яку ми не запитували:

• в який спосіб (письмово, усно, електронною поштою)
• від кого (громадян (робітників, селян, підприємців, тощо), юридичних осіб, громадських організацій)
  скільки було отримано запитів на інформацію від кожної категорії запитувачів,
• скільки і яких було дано відповідей,
• скільки запитів перебуває в стадії опрацювання.

Проблема неповноти відповідей, а у випадку нашого дослідження, на дуже прості питання суттєво знижує ефективність Закону України «Про доступ до публічної інформації». Адже отримавши неповну відповідь, хоч і у встановлений Законом строк, запитувач змушений знову і знову звертатись до розпорядника публічної інформації! Додамо до цього, що тільки на 40 – 45 відсотках офіційних веб-сайтів розпорядників публічної інформації є переліки видів інформації, якою вони володіють, хоча переліки інформації з обмеженим доступом мають всі. Від так, право вільно збирати інформацію (в нашому випадку,– про діяльність органів влади та місцевого самоврядування), попри дію Закону України «Про доступ до публічної інформації» забезпечене далеко не в повному обсязі.

Листом №С-12207/102 від 18.06.12 Міністерство юстиції України відмовило нам у наданні інформації про назви та реквізити всіх чинних на сьогодні правових актів, які мають незаконні позначки обмеження доступу “не для друку” та “опублікуванню не підлягає”. Вважаючи зазначену відмову однозначно неправомірною, ми вживатимемо юридичних заходів для її оскарження.

8. Закон про звернення громадян діє на 63%

До тих же адресатів, що і у дослідженні реалізації прав, передбачених ст. 34 Конституції України, ми звернулись з наступними запитаннями:

1. Чи існує внутрішній акт про порядок розгляду звернень громадян?  Якщо так, то прохання надати копію такого акту.

2. Кількість звернень відповідно до Закону України “Про звернення громадян”. Кількість задоволених звернень громадян. Кількість відмов у задоволенні звернень із зазначенням причин відмови відповідно до законів України.

Дані прошу надати за підсумками 2010 та 2011 років (окремо).

У 25 випадках (16%) відповіді були отримані невчасно, або не отримані в загалі.

Належна відповіді були отримані у 97 випадків (63%).

В решті випадків були отримані неповні відповіді, або відписки.

Отримані нами відповіді показали, що:

• 30% органів влади та місцевого самоврядування не мають внутрішніх актів про порядок розгляду звернень громадян.
• 30% органів влади та місцевого самоврядування не надали, або надали неповну інформацію про кількість отриманих звернень громадян та кількість задоволених звернень громадян.
• 15% органів влади та місцевого самоврядування зараховують до «задоволених звернень» такі звернення, на які була дана відповідь, та ті звернення, які були перенаправлені за компетенцією.
• Практична ефективність вирішення громадянами своїх проблем шляхом подачі звернення до органів влади та органів місцевого самоврядування коливається в середньому біля 30% і є сталою для періоду 2010-2011 років.

Можна стверджувати, що органи влади та місцевого самоврядування у своїй роботі зі зверненнями громадян формально дотримуються норм ст. 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, внутрішніх актів, які регламентують порядок опрацювання звернень громадян, намагаючись  у переважній більшості дати «обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк» і не більше.

Окремо треба звернути увагу на те, що органи прокуратури взагалі не відповіли на 60% наших звернень, що є вдвічі більше, ніж «середні по палаті» 30%. Суттєво проблемою є систематичне порушення органами прокуратури ст.7 закону в частині заборони пересилати скарги тим, на кого скаржаться. Вони не тільки це роблять постійно, але при цьому посилаються на ту саму ст.7.

9. Виявлені  системні проблеми в реалізації права на доступ до інформації

Результати обох досліджень виявили наступні системні недоліки у виконанні розпорядниками положень Закону України «Про доступ до публічної інформації»:

• не однакове ставлення до різних авторів однакових запитів. Так, нам систематично давали різні відповіді  на інформаційні запити від «простих» громадян і журналістів.
• відмова органів влади надавати явно присутню інформацію під виглядом «облік не ведеться» чи «не здійснює систематизацію». Найбільш анекдотичним був випадок відмови в наданні інформації про землевідводи для релігійних об’єднань, коли кількість відводів нам надали, а назви конфесій – ні.
• наявність e-mail адреси для інформаційних запитів та/чи форми для надсилання запитів на сайті не гарантує відповіді. Так приблизно в половині випадків нам доводилося дублювати запити рекомендованими листами у зв’язку з ігноруванням “електронного” запита.
• при ліквідації чи реорганізації держаних органів документація не передається «в спадок». Так наприклад, інформація ліквідованого Держкомнацрелігій не передавалася до Мінкульту.
• дуже часто в відповідях держоргани посилають на свій сайт і не надають інформацію письмово
• місцеві нормативні акти, що втратили чинність, не прибираються з веб-сайтів і не маркуються там як такі, що втратили чинність. Ця проблема явно вимагає подальшого унормування.

На наше переконання практичними кроками, які могли б реально покращити стан справ з реалізацією прав, передбачених ст. 34 та 40 Конституції України, могли б стати:

1. Ухвалення єдиної для всіх органів влади та місцевого самоврядування процедури розгляду запитів на інформацію.

2. Уніфікація процедур складання статистичної звітності щодо роботи з інформаційними запитами та зверненнями громадян для всіх органів влади та місцевого самоврядування.

3. Уніфікація розділів «Доступ до публічної інформації» та «Звернення громадян» органів влади та місцевого самоврядування.

10. Загальна статистика

Всього за півроку було послано 458 інформаційних запитів та звернень до органів влади всіх рівнів. Отримано 392 відповіді. Комунікація з деякими органами влади вимагала до 4х листів.

На сайті Майдан оприлюднено близько 260 повідомлень в категорії «Моніторинг», однак тільки у 60% випадків нам вдалося отримати документальні підтвердження або задокументовані свідчення очевидців описаних випадків. Найбільш розповсюджена причина відмови в наданні первинних документів – страх постраждалих перед розголосом, який виявляється сильнішим за теоретичну можливість у відстоюванні порушеного права.

Серед  задокументованих випадків порушень  65 стосуються свободи мирних зібрань (ст. 39 КУ), 30 – незаконного примусу (ст. 19 КУ),    32 – свободи вираження (ст. 34 КУ),   29 – свободи слова (ст. 34 КУ),   26 – свободи інформації(ст. 34,40 КУ),   16 – свободи совісті (ст. 35 КУ)

Результат по мирних зібраннях документально підтверджує висновки вітчизняних експертів, Європейської Комісії та Держдепу США про те, що свобода мирних зібрань в Україні є серйозно загроженою. Тому ми і присвятили найбільше уваги порушенням саме цього права і плануємо сконцентруватися надалі саме на ньому.

Результат по свободі інформації та свободі слова теж не є неочікуваним, про це було багато свідчень і раніше.

Досить несподіваною і такою, що турбує, є кількість документованих випадків порушення свободи вираження. Більшість з них зводяться до адміністративних переслідувань за розклеювання і роздачу листівок і штрафів за порушення місцевих порядків благоустрою. Відсутність аналогічних справ за розклеювання рекламних оголошень, яких повно в тих містах, про які йдеться, дозволяє говорити про політичну вмотивованість переслідувань. В Херсоні була навіть відкрита кримінальна справа за образу честі і гідності президента, однак великий розголос (в  т.ч. за нашої безпосередньої участі) змусив перекваліфікувати її в адміністративну.

Прикладів спроб притягнення до кримінальної відповідальності за листівки з 1991 року опитані нами правозахисники згадати не змогли.

В цілому системні порушення  ст.34 КУ (свобода слова, свобода інформації, свобода вираження) є явними і потребують такого саме детального аналізу і реагування як і ст.39. Ми плануємо розробити більш детальні рекомендації по необхідних змінах і почати комунікацію з владою стосовно них.

Досить активна і бурхлива реакція читачів сайту і соцмереж на документовані випадки незаконного примусу (особливо на оцей) показує, що ця проблема є досить розповсюдженою і гострою. Однак в більшості випадків жертви піддаються на тиск і виконують накази, і навіть тоді, коли вони ігнорують примус, то відмовляються оприлюднювати факти. Історії успішної гласної протидії незаконному примусу можуть стати дуже суспільно резонансними і мотивувати людей до публічного опору. Ми будемо продовжувати моніторинг в цьому напрямкові.

З 16 задокументованих порушень свободи совісті 9 локалізовані в Криму і стосуються порушення прав мусульман і православних київського патріархату. Це не може не викликати занепокоєння. Ми отримали доволі багато повідомлень по не надання землі під релігійні споруди з різних міст країни, однак крім випадку з храмом в Сімферополі ніхто не зміг надати документів, які підтверджують відмови. Зрештою конфлікт в Сімферополі було вичерпано. Місцева влада називає такі конфлікти чисто господарськими. Неофіційно нам повідомляли, що з релігійних громад, які не є домінуючими на певній території, вимагають більші хабарі за землевідводи, однак ніякої документальної  інформації про це отримати не вдалося.

Треба відмітити, що тільки 5% від зареєстрованих нових релігійних громад просять землю на будівництво храмів. Решта, очевидно, обходиться орендованими чи купленими будівлями. Тільки 50% міських рад надали нам інформацію про землевідводи для релігійних громад, при тому жодна не надала інформацію про відмову надати землю.

Кількість злочинів, пов’язаних з релігійними переконаннями чи діяльністю церков, згідно міліцейській статистиці, дуже мала (2 на рік). Інформацію про судові процеси, пов’язані з реалізацією свободи совісті нам надала тільки одна міськрада (Івано-Франківська) і там їх чисельність складає 4 на рік.

Ми не плануємо продовження активного моніторингу свободи совісті, однак намагатимемося заохотити когось з Криму зайнятися цією темою і додавати інформацію на нашу інтерактивну карту.

Наталка Зубар, Олександр Северин, Віктор Гарбар, Сергій Данилов

Довідка. Проект «Майдан-Моніторинг», створення, апробація та популяризація механізму комунікації між суспільством та суб’єктами владних повноважень щодо забезпечення конституційних прав і свобод виконується Громадським Інформаційно-методичним Центром «Всесвіт», з січня 2012 – за підтримки Міжнародного Фонду Відродження.